5

Вечеря пішла на славу, батьки повірили нашій казочці. Після того Вовка не бачила, він не дзвонив. Першу суму грошей перевела на його картку. Пройшов тиждень. Мама захотіла влаштувати сімейний пікнік, на який запланувала запросити Ігоря із родиною. Ще цього не вистачало, в мої плани не входило, щоб Алла Степанівна і тим більше його сестра знали про ці стосунки.

Спочатку не говорила хлопцю, думала скажу, що він зайнятий і на тому кінець. Але не тут то було. Мама на тій вечерю тишком нишком взяла у нього номер і подзвонила. Ні, щоб відмовитися юнак погодився.

Пікнік вирішили провести в парку. Домовилась зустрітись біля бесідок. Сонце яскраво світить, ледве десь можна помітити хмаринки. Першими прийшли ми й почали розтавляти їжу, через кілька хвилин прийшла родина Вовків. Лише Алла Степанівна посміхалася, Ігор із холодним лицем, на якому мало виражено емоцій. Мілана ще гірше похмура як осіння хандра.

- Добрий день, - привітались усі хором, крім маленької дівчинки.

- Ви ріжте салати, а я з Ігорем піду робити шашлики, - промовив батько й за ним пішов юнак.

Мами швидко знайшли спільну мову, готують і обговорюють повсякденне життя. Мілана тихо сиділа й не проявляла ніякої активності.

- Доню, розваж дитину, - каже ненька. – Ви, маєте найти спільну мову, якщо не хочеш псувати відносини з Ігорем.

- Вона тут до чого? Ми самі розберемось із своїми стосунками.

- Так, але з його родиною повинна мати дружні стосунки, а як ні, то це призведе до поганих наслідків в майбутньому.

- Їй я не подобаюсь.

- А ти пробуй, - підштовхнула мене до неї.

- Привіт, - знову привіталась.

- Привіт, -відповіла  дівчинка й скривила обличчя. Ой, не тільки тобі противно, теж не хочу з тобою спілкуватися. Терпіти потрібно. Вдих видих, вдих видих.

- Давай зіграємо в м’яча, -запропонувала.

- Немає, - подивилась, що вона виграла, але не твоя перемога.

- Є, - дістаю із рюкзака. Ну й хто тепер кого?

- Не хочу, - починає малявка крутити носом.

- А що ти пропонуєш?

- Мовчати й не чіпати мене. Роздражаєш, - відвернулася в інший бік.

- Наші почуття взаємні, - не буду підлизуватись.

- Говорила, що не будеш лізти до мого брата, брехунка, - поглянула на мене й у погляді читається ненависть. – Зруйнувала стосунки. Аврора більше підходить для Ігоря. Хазяйновита, працьовита, чутлива, ніжна, щедра. А ти балувана багачка, яка ні одного з того пункту не підходиш.

Слова вимовлені з великим негативом, якби була Мілана відьмою, то точно б прокляла. Добре, що наші стосунки з Вовком не правда, тому що тоді це було й справді трагедію, що ненавидить рідна сестра мого хлопця.

- Повір, все рівно що ти думаєш. Це не завадить нашим стосункам. Проте прошу хоч не перед батьками влаштовувати концерти.

- Хочу, те й буду робити, - холодно відповіла.

- Гаразд, не горю великим бажанням, якщо не гратимеш, то Ігор замість тебе.

- Ні.

- Що ні?

- Згодна грати, - о, так би зразу.

Недалеко відійшли й почали веселитись. Весела компанія їла, розповідала смішні історії. Здавалося, що ми й справді дружня і велика родина, проте це не так. Під вечір ми попрощались і пішли по своїх домівках. Прощаючись, Вовк поцілував мене у щоку. Від чого моє обличчя стало червоне як маки у полі.

Минув тиждень. З Ігорем за цей період не бачились, то він на парах, то я на додаткових. Хлопець поки що їздить туди сюди, то в університет в інше місто, то додому кожен день повертається пізнім вечером. Нічого ніби нового такого не виникло. Хоча після того пікніка наладились більш менш стосунки з сестрою Вовка.

Нічого не віщувало біди сьогодні. Гороскоп сказав, що буде вдалий день для овнів. Тому настрій на всі сто. Виходжу з школи до парковки, де мене вже чекав водій.

- Ну, привіт, - сказала дівчина й перегородила дорогу.

- Привіт, - відповіла, намагаюсь пройти, а вона хватає за руку. – Відпусти! – суворим тоном промовила.

- Відстань від мого хлопця.

А тепер я згадала, хто вона така. Це та сама дівчина Ігоря. Чому не впізнала? Людина кардинально змінилася, перефарбувала колір волосся, шикарний макіяж, який раніше нагадував штукатурку тоналки.

- Не твоя справа.

- Ти лише хвойда, яка скоро пошкодує, що зв’язалася зі мною.

Я? Та зараз тобі покажу, хто тут головний. Даю ляпаса й швидко беру її за волосся.

- Слухай сюди, ти ніхто, щоб вказувати, що робити. Він тобі не чоловік, а хлопець мій. Не цінувала те, що мала, то тепер плач.

Відпустила її так, що дівчина впала на коліна до холодного асфальту. Все рівно, що з нею і попрямувала до машини. Добре, що на цей концерт не збіглись глядачі. Подумаєш, відібрала у неї хлопця, я, теж, маю на нього плани. 

- Це звісно не моя справа, - пкаже водій, коли сіла в машину на заднє сидіння, - але Ви дуже жорстоко вчинили з цією юною дівчиною. 

- Правильно кажеш це не твоя справа, - холодно відповідаю і суворим поглядом дивлюся на нього, здається, він вже пошкодував. 

Не потрібно мені вказувати, що робити. Сама розберусь із цими пристрастями. Сподваюсь вона зрозуміла своє місце й не буде більше підходити до мене. Її погрози нічого не означають. А якщо розкаже Ігорю, то я теж розкажу про неї багато чого, це можна з моїми зв'язками влаштувати. 

Вдома одразу почала робити уроки, повечеряла у свої кімнаті. Прийняла душ, одягнула піжаму. І тут лунає дзвінок. Підймаю слухавку. 

- Привіт, - привіталася з своїм ''хлопцем''. 

- Привіт, що це сьогодні було?

- Ти про що?

- Не вдавай з себе дурну, - сердитим голосом говорить. - Що це була за бійка біля школи сьогодні?

- Не було ніякої бійки, хто тоді таке сказав? - сідаю на край ліжка, долоні пітніють, серцебиття пришвидшилося. 

- Мій друг розповів, що ви там влаштували з Камілою? Чому ти на неї напала?

- Вона це тобі розповіла?