4

Потрібно відмовитись. Жінка дивиться лагідним поглядом, проте на мене це вже давно не діє.

- Вибачте, проте не можна змушувати людей чекати, - відповіла я.

- Тебе хтось чекає? – запитав Ігор.

- Так, хлопець, - перше, що спало на думку.

- О, розумію, справа молода. Така гарна погода, гріх не скористатися таким моментом, -говорила Алла Степанівна й полинула свої приємні спогади. Й через дві хвилини знову звернулася до мене. – Біжи, а то правда запізнишся.

Кивнула й швидкими темпами пішла. Так, у парку шукати нема як, а то ще знову натраплю на цю компанію. Може провести кастинг хлопців? Ні, не найкращий варіант, а то всі дізнаються. Не хочу Стаса й крапка, тому потрібні ще якісь варіанти. Так, у мене є багато грошей, які батьки дають кожного місяця, ще є мої власні збереженні.

Може комусь треба гроші, а я тут така буду мала благодійниця. Врятую свою шкуру від того маминого синка й добро людям зроблю. Перший хто спадає на думку це Ігор, проте він не погодиться як вже раніше говорила.

Вирішено, якщо сьогодні до вечора не найду хлопця, попрошу Вовка, хай допоможе мені. Буду якось наполягати, підкупляти, може тиснути на нього? Буду сподіватися, що до такої справи не дійде.

Йду, йду по місту, а ні один із хлопців не підійшов до мене познайомитись, мало того коли я підходила, то вони кудись відходили. Невже так погано виглядаю без грошей? Що вам хлопчики карточками помахати? А як і підходили, то мені не подобались. Розумію, що в такій ситації мала б радіти навіть хоч комусь і не крути носом. Але той якись дивний, той вухастий, той ще маленький ростом за мене. Ех, уже 5 годин вечора, а я ще ходжу в пошуках. Піду в парк, там вже точно не буде Ігоря і його сім’ї.

Отже, у мене залишився ще один варіант. Подзвонити до Вовка, але в мене немає його номеру.

- Олю, - хтось покликав мене, - ти що тут робиш?

Піднімаю голову до вверху й бачу його, але він один.

- Гуляю, -відповіла, - а ти?

- Аякже хлопець? – проігнорував.

- Я перша задала питання.

- Займаюсь спортом, вечірня пробіжка, а тепер твоя черга.

- Це мої особисті справи.

Ігор і справді одягнений в спортивний сірий костюм й білі кросівки. Може зараз у нього запитати? Точно це мій останній шанс, щоб не бути з Стасом.

- Кинув? – піднявши брови, запитав.

- Ні, просто сказала, щоб не йти на пікнік.

- Зрозуміло, - юнак задумався.

- Ігоре, стань моїм хлопцем, - швидко промовила. Він шоковано дивиться на мене, якщо він щось пив, то б точно подавився. Хм, цікава реакція.

- Ти п’яна?

- Ні, я цілком серйозна. Це лише на пів року.

- У мене є дівчина, чи ти забула? – дівчина не дружина, може посунутись, але цього не сказала.

- Я заплачу.

- Ти не нормальна. Усі в школі знали, що мене не можна підкупити, а все одно таке пропонуєш. Мені не потрібні твої гроші.

- Тобі ні, а ось твоїй сестрі потрібно, - підтвердила фактом, що не все так в житті просто.

Хлопець сумнівається, отже, я найшла його слабке місце.

- Я чекаю відповідь, бо в мене часу обмаль.

- Можеш дати тиждень?

- Ні, любчик, завтра я маю прийти з своїм хлопцем на сімейну вечерю.

Або ти або хтось інший або Стас. Не хочу шлюб без кохання. А тут з Ігорем можна зіграти пару, й нічого не станеться. 

- Чому саме я?

- По-перше, ти мене знаєш, по-друге, тобі потрібно гроші, а мені хлопець, по-третє, ти ніколи в мене не закохаєшся, щоб потім не було проблем. Причину не буду говорити. То що?

- …

Ну, що ж я зробила все, не буду його вмовляти. Встаю і лише відходжу декілька кроків.

- Стій, - зупинилась, - я згоден.

Добре, все прощай Стас. Далі ми цілу годину обговорювали наш договір. Ігор буде моїм хлопцем на пів року, а йому за це буду платити гроші кожного місяця. Трішки поговорили про наші хобі, мрії, доповнили деякі факти, які знають типові закохані парочки.

 Це зайняло аж дві години. Потім сказав, що провести мене додому, бо вже пізно. Хотіла відмовитись, але він сказав, що для нашої ігри це потрібно. По дорозі ми говорили ще про наше дитинство. З ним так легко, шкода, що це не по-справжньому.

- Завтра на 7 годину вечора не забудь, - промовила я. Хлопець лише кивнув, розвернувся і пішов. Не встигла поріг переступити, як мама.

- Це він?

- Так, завтра прийде, - відповіла й пішла в свою кімнату. Ну, що ж спектакль починається.

Подруги щось не дзвонять, напевне чимось цікавим зайняті. Повчила уроки, повечеряла й лягаю спати. Завтра буде весело. 

Ранок чудовий, прокинулась десь о восьмій годині ранку. Чому так рано? Сама незнаю, може то й на краще. День пройшов швидко, через пару хвилин прийде Ігор. Стіл накритий, батьки вже в дома й чекають ,, мого хлопця’’.  Стук у двері, тітка Віра пішла відчиняти двері, а за нею слідом пішла я. Там вже стояв хлопець у руках тримав два букета квітів. Одягнений у чорний класичний костюм із білою сорочкою і червоною краваткою. Якийсь збіг у нього краватка того кольору, що й моя сукня. Ми й справді зараз виглядаємо як пара.

- Привіт, - привіталася перша й поцілувала в щічку. Вовк явно цього не очікував, але не розгубився.

- Привіт, - відповів й віддав один букет білих троянд мені.

- Дякую.

- Добрий вечір, - сказав юнак, коли зайшли до зали.

- Добрий вечір, - відповіли мої батьки. Фейковий хлопець як справжній джентльмен відсунув стілець, а потім сам сів.

- Ой, забула познайомити, - згадала, - це мій хлопець Ігор, а це моя мама Лариса Іванівна й Петро Володимирович.

- Дуже приємно познайомитись, - сказав Вовк, встав віддав букет мамі, потім пожав руку батьку й сів назад.

- Чим ви займаєтесь? – запитав тато.

- Петю, тобі лише цікава робота, це буде питання потім, - говоре ненька, - розкажіть, дітки, як ви познайомились?

- Він навчався у нашій школі й там його помітила.