26. Куди зник Едвард?

Лавінія лежала на ліжку в каюті другого класу, оцінюючи, що перина не така вже й м'яка, але цілком пристойна для того, щоб непогано виспатися. Едвард лежав на підлозі та ображено сопів.

— Якщо ви завжди спите з таким свистом у носі, ми ніколи не зможемо проводити ніч у спільних покоях, — Лавінія відвернулася від нього, тому голос був глухим, але він почув.
— Нічого. Житимете на жіночій половині, — він теж лежав до неї спиною, ще й десь під ліжком, тому чутність була низькою. Лавінія ледве розібрала зміст сказаного.
— Але ж ви не султан, щоб мені наказувати.
— А ви хто, пані? Чому тоді наказуєте? Я хочу впіймати вбивцю і звільнитися від пут страху, який охопив мене і зв'язав по руках і ногах. Це також допоможе всім, хто пливе на кораблі, почуватися в безпеці. Вам теж, леді Фейрфекс!
— Хтось інший може ризикувати замість вас? — її голос був тьмяною тінню звичайної манери говорити: тремтів і був невпевненим.

Едвард хмикнув:
— Звучите егоїстично. Як розпещена донька багатої родини.
— Адже я така.
— Не така, — сухо заперечив він.
— А яка?
— Вишукана, авантюрна, холодна, але пристрасна. Але не звичайна.
— Бачите, навіть ви говорите про мене суперечливо, тож я можу бути та примхливою, і розбещеною, і всім тим, що ви сказали. І зараз моя примха — ваша безпека.
— Це я! — Він підскочив і обернувся, дивлячись на її спину з ослабленими стрічками корсета, які лежали на світлих простирадлах, виділяючись. — Я маю вас захищати, — Едвард знову ліг.

Лавінії нічого було на це відповісти, але полювання велося на чоловіків, тому ролі потрібно було тимчасово змінити. Однак, крихке чоловіче его цього не витримувало, розсипаючись, як крижана статуя.

Цього разу ранок почався рано. Хоча ніч була короткою і тривожною, тільки через крихітну щілину фіранок проник рожевий промінь, Лавінія встала. На підлозі нікого не було.

Вона фиркнула, думаючи про те, що за слабкий чоловік не може виспатися на підлозі.
Лавінія повернулася до своїх апартаментів, довго лежала у ванні, розмірковуючи про життя і гостроту ситуації, в якій вони опинилися, повільно снідала в компанії леді, після трапези, через кілька годин, випила чаю. День здавався невимушеним, буденним і нудним. Життя серед розслідування оживляло її почуття значно більше, надаючи емоційних фарб, які заповнювали багато порожнеч у часі.

Вона не бачила Едварда і за обідом.

— Сьогодні подають вишукану індичку, — радісно оголосила леді Алекса, яка поступово повертала рум'янець і посмішку на своє обличчя.
— Ви виглядаєте здоровішою, — зробила їй комплімент Лавінія.
— Так, я збираюся народити міцних дітей, — її погляд упав на молодого чоловіка за сусіднім столом. — Він бездітний вдівець і дуже мною захоплений, — прошепотіла вона, нахиляючись до вуха леді Лавінії.
— Якщо доживе до прибуття, — ледь чутно відповіла леді Фейрфекс.
— Що ви сказали? — на щастя, леді Алекса не мала надзвичайного слуху.
— Прекрасний вибір, кажу.
— А, — вона усміхнулася. — Дякую.

Чоловіки-сахарні тростинки зовсім не приваблювали леді Лавінію, та й за віком він виглядав куди більш відповідним леді Беллі, подумки зазначила вона. Втім, язик вона добре тримала за зубами. Не можна топтати те, що вже знищене, але можна це почути. Леді Лавінія все ж була зі знатного роду, тож дізнатися, що її репутація зовсім похована, було б новиною, що травмувала.

— Звісно, я не ідеальний приклад леді, але все ж маю якесь виховання, — бурчала вона, прогулюючись палубою.
— Ви так сумуєте за містером Едвардом, що розмовляєте сама з собою? — Леді Роза накинула на плечі рожеву шаль і приєдналася до її прогулянки.
— Всі сьогодні бачили мене і його, але ніхто не бачив нас разом, — Лавінія знизала плечима. — Іноді потрібно змінювати умову, щоб знайти результат.
— Ніхто не бачив сьогодні пана журналіста, — леді Брудберк носила чорне. — Нам здалося, що ви посварилися, він спробував накласти на себе руки, а коли його привели до тями, посоромився виходити з каюти.

Лавінія засміялася:

— Яка чарівна думка, але все зовсім не так. Цей чоловік такий безсоромник, що ніщо його не збентежить. Та й не було в нього спроби піти з життя. Він все ж несе відповідальність за родину в Уельсі.
— Ніс би відповідальність — не покинув би стін рідного маєтку, — коментар леді Брудберк був недоречним.
— Ви ж теж запрошували його до себе, щоб зробити кілька нотаток про вашу родину, — усмішка на обличчі Лавінії не досягала очей. Її охопив холод.
— Цей чоловік поганий для вас, — втрутилася леді Роза.

Лавінія зціпила зуби, щоб пані не почули:

— А мені здається, йому ви казали протилежне.
— Ах! — Леді Роза притиснула до грудей віяло, яким розмахувала. — Зрадник, — зупинившись, вона заплющила очі. — Як може чоловік мати такий довгий язик. Ви точно все добре обдумали?

Дивна усмішка була на обличчі Лавінії: широка й зла:

— Ви перші леді в моєму житті, що відмовляють мене від перспективи заміжжя. Мене так старанно намагалися видати заміж, що я вже й не знаю, що правильно.
— Правильно те, — леді Саманта Брудберк, з блідим обличчям, що відливало зеленуватим відтінком, напевно через плаття, підійшла ближче і поклала руку на її груди, — що каже вам серце.
— Жінці не потрібно вибирати між свободою і любов’ю, — леді Роза теж стояла близько. — Кого ж ви любите більше, леді Фейрфекс, себе чи його?

Коли жінки відійшли трохи далі, Лавінія повернулася до моря. Вона схопилася за поручні й стиснула їх так, що кісточки побіліли.

"Містер Ллевеллін помер".

Тоді серце Лавінії не пропустило удар — ні, воно зупинилося.

" — Чому ви мене чаруєте?
— Бо ви на це заслуговуєте."

Його руки, такі теплі, зігрівальні, що обіймали душу.

"Тоді вдаримося в губи?"

Ніхто і ніколи не був із нею на одній хвилі краще, ніж він.
Лавінія прикусила губу. Вона все життя обирала між серцем і розумом. І знову, так? Життя грало з нею в постановці, де вона була злою відьмою.