7. Збережи нас море

Леді Лавінія зняла рукавичку з руки та кинула її на поділ своєї сукні. Вона поклала два пальці на шию леді Алекси, відчуваючи слабкий ритм.

— Господь благословив нас… — Вона взяла тонку суху паличку та, відкривши однією рукою рот леді Алекси, поклала засохлу рослину всередину.

Безтямна леді Алекса відмовлялася ковтати, тому леді Лавінії довелося лоскотати їй горло, викликаючи природний рефлекс.

— Що ви їй дали?! — Обурено пробурчала леді Брудберк, стоячи осторонь від розгорнутої картини.

— Шматочок кореня женьшеню.

— Звідки у вас таке дороговартісне ліки?

— Мені подарували.

— Той японський залицяльник? — Безсоромно й голосно запитала вона.

Але леді Лавінія не належала до скромних людей, схильних до збентеження:

— Конкретний росток мені подарувала тітка, але один китайський лікар, син якого доглядав за мною деякий час, теж колись подарував мені женьшень. Це була велика рослина!

Поки леді розмовляли, пані Алекса зітхнула й прийшла до тями.

— В-ва… — Її шия вирівнялася, голова лягла потилицею на вологу палубу, а очі повільно відкрилися після короткого тремтіння вій.

— Як ви себе почуваєте? — Леді Лавінія надягла рукавичку й узяла леді Алексу за зап'ястя.

Вона неусвідомлено похитала головою, закотила очі й знову знепритомніла, звісившись на руках леді Лавінії, як зламана фарфорова шарнірна лялька.

— Леді! Принесіть сюди пасажирку Алексу! — Капітан корабля, знову містично з'явився нізвідки, підбіг до Лавінії, ведучи за собою цілу команду слуг, боцманів і ще якихось підручних.

— О, добродію, а де ж ви були раніше? — Дбайливо похитуючи леді Алексу, запитала Лавінія.

— У відсіку для команди, — розгубившись, чоловік перестав квапитися.

— Чому не приєднуєтеся до нас на трапезі, наприклад, на вечері? — Її підозрілі запитання все більше нагадували допит.

— А… Е… Ну… — почав невпевнено заїкатися він. — Ви ж еліта корабля… А ми, прості службовці…

— А пан лікар? — Швидко підхопив гру леді Лавінії містер Едвард. — Йому-то точно можна відвідувати наші скромні вечори. Чи вони надто скромні?

— Тоді давайте сьогодні влаштуємо невеликий прийом, — куточок губ леді Лавінії піднявся в кривуватій усмішці. — Запрошуємо вас, пане капітане, корабельного лікаря — потанцюємо.

— Які танці?! — Раптом вибухнула леді Брудберк, стежачи за кожним словом цієї бесіди. — Тіло мого чоловіка нещодавно охололо! А тіло чоловіка леді Алекси, ймовірно, ще тепле!

— Труп остигає за 17-18 годин, — пробурмотіла Лавінія.

— Відсвяткуємо те, що леді Лавінія пережила отруєння, влаштоване її чоловіком, — холодно сказав містер Едвард. — Беладонна. Якби ви подивилися на зіниці леді Алекси…

Лавінія підняла голову і попереджувально глянула на Едварда. Чоловік одразу ж містично усміхнувся й замовк.

— Беладонна корисна для очей, — тут же відрізала леді Брудберк.

Деякі дами, що пливли на кораблі разом із ними, тут же згідливо закивали.

— А ось звідки у леді Фейрфакс така дорогоцінна рослина — це досі питання без відповіді, — її голос був сухим і потрісканим. У ньому відчувався виклик, певне суперництво.

— Ах, ваш коханець для мене застарий, — швидко віджартувалася Лавінія, вжаливши леді Брудберк за найтонше місце.

— Дамам мого віку можна і навіть потрібно мати коханця для здоров'я, — невизначеним тоном сказала вона.

Вона навіть не заперечувала.

— Ви питаєте дозволу у мене чи публічно виписуєте собі індульгенцію? — засміялася Лавінія.

Язикатий тон леді Лавінії змусив деяких джентльменів усміхнутися. Молода леді явно мала зубки. З такими весело проводити час, але точно не одружуватися. М'яка й чутлива леді Алекса чи умовно вірна леді Брудберк підходили набагато краще для шлюбу.

Обличчя леді Брудберк почервоніло, а потім стало синюватим. Від кольору буряка до кольору баклажана. Виглядала вона нездорово.

— Приходьте на трапезу з танцями, леді Брудберк, — містер Ллевеллін підійшов ближче. — Приходьте з коханим, відпустіть печаль.

Пані лише скрипнула зубами.

Коли леді Алексу в супроводі леді Фейрфакс і містера Ллевелліна занесли в каюту, натовп на палубі значно порідшав.

— Ну ж бо, давайте, ковтайте! — Сердилася леді Лавінія, у безплідних спробах покласти ще шматочок сухого кореня женьшеню в рот леді Алекси і змусити її проковтнути.

— Ні… Не… — бурмотіла вона, і раптом різко розплющила очі. — Ааа!! — Завищала вона.

Передбачливий містер Едвард уже деякий час закривав руками вуха.

— Тсс! Тсс!! Це леді Фейрфакс, люба, замовкніть!

— Що ви робите?! — Злякана леді Алекса перестала кричати.

— Намагаюся дати вам ліки, — спокійно пояснила вона.

— Мені не потрібні ліки, — пані щільно стиснула губи і відвернулася.

— Лавінія розвела руками:

— Гіркий досвід не змусив вас говорити?

Алекса негативно похитала головою.

— Що ж, — містер Ллевеллін поклав руку на плече леді Лавінії. — Тоді нам нема чого тут робити, леді Фейрфакс.

— Ви маєте рацію, містере Ллевеллін, — Лавінія підвелася й поправила спідниці. — Ходімо готуватися до балу.

— Якого балу? — Зацікавлена леді Алекса одразу перестала дутися.

— Святкового. На честь вашого одужання.

— Як ви пропонуєте влаштувати бал, якщо померли двоє шанованих джентльменів?! — Спалахнула вона.

— Легко, — безсоромно підморгнула леді Лавінія. — Помпезно.

Після секунди задумливого мовчання леді Алекса раптом сказала:

— Мені нема чого вдягти. Усі мої сукні темні й нудні. Рон був проти того, щоб я виділялася…

— Тоді я дам вам свою найсвятковішу й найвишуканішу, — леді Лавінія охоче сіла на стілець поруч із ліжком леді Алекси. — Білу.

— І як ви уявляєте біле на вдові? — Втомлено запитала вона.

— Вражаюче. Як на дамі, яка вже шукає коханця.

— Леді, це прекрасна розмова, — втрутився містер Едвард. — Але, може, ви станете говорити по суті?...