Гробниця світла та помсти

Розкриття правдивої тиші

Навкруги темнота хаосу.

Це кінець?

Проснувшись, Гестія оглянула місце. Навкруги темрява, темний ліс, біля якого знаходилось маленьке озерце.

Гестія вирішила обійти озерце і все оглянути.

Але так і не знайшла правильної дороги. Тільки в неї зникла надія, тут вона знову й появилась. По стежці йшов молодий хлопець.

Вона вирішила, що це її єдиний варіант щоб вийти з цього лісу і продовжити розслідування.

Вона привітно до нього підійшла і спитала:

— Вітаю, ви б не могли підказати дорогу з цього лісу?

— Ні.

— Чому?

— А мені, що до цього?

Гестія дуже була сердита на нього, що він виявився такий не ввічливий, але подумавши, промовила в голові - треба все зробити, щоб вийти з цього лісу!

— Можете попросити в мене, що захочете, а я спробую зробити.

— Що захочу?

— Я так і сказала - Відповіла вона йому, і відвела погляд.

Глянувши на твій кулон, який знаходився на твоїй шиї, незнайомець відповів:

— Я хочу твій кулон!

— Що? Навіщо?

— Сама ж сказала.

— Це моя пам'ять про мою матір, давай щось інше?

— Ну, тоді сама найдеш дорогу. Бувай.

Між ними назрівав конфлікт.

Таємничий кулон, що висів на її шиї, який був не лише вишуканою прикрасою, а також, це лише єдина згадка про її матір, там знаходилась її фотографія.

Кожен ранок, Гестія дивилась на цю фотографію і старалась хоч якось згадати щось із її дитинства, але все було марно.
Але зараз, цей кулон, єдиний її порятунок, щоб найти правду.

— Я згідна!

Вона зняла кулон, та протягла руку.

— Ого, чесно кажучи, ти якась дивна, але давай.

— Але перед тим як я тобі його віддам, ти маєш показати мені ваш архів!

— Який архів?

— Архів "Темряви"

— Ой ладно, домовились.

— Чудово.

— Ну тоді пішли - Сказав це він бурмотілим голосом.

По дорозі вони обоє мовчали. Але Гестія перервала тишу.

— Як тебе хоть звуть?

— Яка різниця?

— Ну як тоді мені тебе називати? Рогатий? Куций?

— Ой точно, буду тебе звать куций - з насмішкою Гестія промовила ці слова.

— Тайсон.

— Тайсон?

— Я Тайсон, а не чорт.

— Ну знаєш, коли людину хапає блуд, то кажуть, що то її "чорт водить"

— Поки ти згадуєш свої міфології про чортів, ми вже вийшли з цього лісу.

— Так швидко? - здивувалась вона.

— Хто знає дорогу, той швидко вийде з цього лісу.

— Куди ти там казала тебе завести?

— До архіву.

— І що ти там збираєшся знайти?

— Перепрошую, але це вже не твоя справа.

— Ой ой, ну вибачте, що вручився до ваш справ.

— Сарказм це не твоє.

— Ходімо вже. В мене крім тебе є ще багато справ.

— Які ж це в тебе можуть бути справи? Блукати по лісу?

— Я ж в тебе не питався, що ти робила в лісі одна.

Тут виникла пауза.

Хвилин через десять, Тайсон промовив.

— Ми прийшли. Але наврядче ти тут, щось найдеш.

— Чому ж це?

— Тут свої правила. Якщо захочеш влісти в чужу історії або анкету, тобі цього не дозволять.

— Цікаво, і що ж тоді мені робити?

— Так, що ти шукаєш? Можливо, я зможу тобі чимось допомогти?

— Це довга історія.

— Так розкажи коротко.

— Ну добре, коротко, мені треба дізнатись про своїх батьків.

— Ти не знаєш своїх батьків?

— Кажу тут все складно, вони були зі мною до 4 років, а потім я опинилась в якомусь місці, і більше нічого не памятаю, ні про батьків, ні про дитинство.

— Цікаво, ти хоть знаєш як їх звуть?

— Ні.

— Це все ускладнює. Як ти взагалі уявляєш про них хоть щось знайти? Може вони взагалі мертві?

Дівчина промовчала.

— Пробач, я просто сказав теорії які можуть бути.

— Гаразд, ходімо допоможу тобі хоть щось найти про них.

— Спасибі.

Вони зайшли у велику будівлю, де й не було так багато людей, як уявляла собі Гестія, йдучи дорогою сюди.

— Вітаю, ви б не могли допомогти найти цю жінку?

Гестія показала свій кулон з фотографією своєї мами.

— Як я можу найти людину по фотографії? Ви думаєте я тут всіх знаю? Прізвище є у цьої мадам?

— Я не знаю..