Глава 34. Пошуки відповідей

Глава 34. Пошуки відповідей

«Той, хто любить, повинен

розділяти долю того,

кого він любить».

«Майстер і Маргарита»

Михайло Булгаков

***

Адріан

Як закінчилися заняття, підходжу до дівчини, яка зіпсувала вчора мені настрій разом з Аріною. Спочатку поговорю з нею, а потім зі Стасом. Відчуваю що без допомоги Влади не обійшлося. Дивна дівка, з боку наче виглядає нормальною та врівноваженою, хоч її «бойові розфарбовування» говорять про легкодоступність дівчини, але спілкуватися з нею можна, не дивлячись ні на що. З іншого ж боку, вона надто небезпечна, якщо приклала руку до нашої сварки з Аріною. Хоча це і сваркою важко назвати, радше непорозуміння.

Добре, що ми все вирішили та змогли порозумітися, бо я не знаю як би зміг витримати її відштовхування та недовіру. А ще вчора я помітив її сльози… отже, моїй ніжній квітці боліло не менше мого. Тому я просто повинен з'ясувати все та зробити все для того, щоб винні відповіли за її сльози й біль.

Знайшов Владу в коридорі школи. Дівчина щось розглядала на дошці з розкладом. Невже й завтра буде на заняттях? Дивно, бо про неї не скажеш як про дівчину, яка хоче навчатися та не має пропусків. Я чому дивуюся, бо вона з'являється у школі день через день. А тут прям відверта жага до знань.

– Я можу тебе відірвати від важливої справи на хвильку?

Запитав суто для ввічливості. Але бачу, як здивовано підіймаються очі дівчини, тож до неї так не часто звертаються. Якби вона була більш сором'язливою, то й не потрібно було б їй дивуватися.

– Які люди, Адріане, – пафосно відповіла ще й зробила спробу стати радісною. – Звичайно, любов моя, я для тебе завжди вільна, – нахабно посміхається, а мені стало гидко від її слів, посмішки та доторків, якими вона зараз нагороджує моє плечі.

Скидаю із себе її руки й повністю ігнорую слова. В Лондоні я, звісно, теж користувався популярністю серед дівчат, але від цієї Влади, чесно кажучи, бридко вже від самого її вигляду. У себе на Батьківщині мені була приємна дівчача увага, а тут мені потрібна увага тільки однієї дівчини – Аріни.

– Давай без нав'язливих рук і непотрібних слів. Я вже тобі говорив, що мені твоя увага та захопленість ні до чого, – вмить її обличчя перекосилося від моєї заяви.

А що, не завжди відштовхують? Не здивований. Звісно, більшості хлопцям подобаються такі дівчата, от тільки… на одну ніч. А заводити з такими стосунки не те що противно, а як мінімум не перспективно. Вони не годяться для тривалих і серйозних відносин.

– Я в іншій більш важливій справі, – кажу їй сердито та одразу переходжу в наступ, – те, як ти вчора чіплялася мені на шию та лізла з поцілунками, хтось бачив і знімав на фото?

Бачу як від почутого забігали її очі в різні сторони. Вуста прочинилися, ніби хотіла щось сказати, і різко закрилися, наче вона шокована й не знає, що сказати. Не очікувала, що я про все дізнаюся? Ну що ж, вже й так все зрозуміло, що вона причетна до того злощасного фото.

– Адріане, як ти міг таке подумати про мене? – почала стріляти очиськами своїми, намагаючись запудрити мені мізки. – Навіщо це мені потрібно? Я обіймала тебе, бо вже давно ти мені подобаєшся. Я хочу бути поруч із тобою, – знову почала лізти з обіймами.

Е ні, а якщо знову хтось за кутком чи колоною стоїть і знімає? Вкотре знімаю із себе її руки. Ну чому вона така приставуча?

Дивлюсь на виставу, яку влаштувала мені дівчина, і думаю, що якщо вона й далі так вульгарно буде поводитися, то ніякий нормальний хлопець і не подивиться в її сторону.

– Припини нікому не потрібну виставу, – відповідаю різко й грубо.

Мені вже порядком набридли її слова та поведінка. Ну не повинна так поводитися дівчина!

– Для когось іншого прибережи такі лестощі, – кидаю їй підвищеним тоном. – А мені це все не треба. В мене є дівчина, якщо ти ще не знаєш. І вчора ти добряче її образила.

– Я? – здивована, але знаю, що показово. – Яким чином?

– Так, ти. Не розумію, кому потрібно нас розлучити? – ставлю запитання їй.

Я то вже знаю кому, але хочу від неї почути, чи справді вони разом зі Стасом придумали такі безсердечні ігри.

– Я абсолютно не розумію, про що ти говориш, – продовжує відмовлятися. – Та я взагалі навіть твою дівчину не знаю. Як я можу бути причетна до її образи?

Звісно, якщо дивитися з боку, то Влада ні до чого не причетна: Аріну не знає, про фото теж ні сном ні духом. Але я їй не вірю. Чомусь не вірю.

– Аріна Славінська. Тобі про щось говорить це ім'я?

– То це вона твоя дівчина!? – здивовано запитує, хмикає та ще й із такою вираженою насмішкою, що обличчя її знову перекосилося від огиди.

– Так. Вона моя дівчина. А що тебе турбує?

– Та вона ж… дівчина легкої поведінки. Шльондра, якщо одним словом, – закочує очі, а в мене рот відкривається від її заяви.