Глава 31. Довіра

Глава 31. Довіра

«У кого велика любов,

у того велике випробування».

Джалаледдін Румі

***

Аріна

Мама порадила не довіряти Стасу. Але чому? Він мій друг. Як я можу йому не довіряти? Я ж знаю його все життя. Невже він здатний на таку підлість: підробити фото, показати мені його, розлучити мене з Адріаном. Ні, такого не може бути. Це жорстоко, підло, цинічно… Він не такий…

– Але ж фото… таке реальне. Він там її обіймає й цілує. Як можна таке підробити?

Показую мамі фотографію. Стас справді негідник, якщо навіть мені на телефон його скинув. Що він хотів цим сказати? Чи хотів просто добити мене?

Мама з хвилину роздивляється картинку. Збільшує, зменшує, розглядає з різних ракурсів.

– Аріночко, зараз двадцять перше століття. Невже ти вважаєш, що не можна створити таку фотографію, яка б видавалася справжньою?

Я задумалася. Точно. І як я сама не могла до такого додуматися? Але важко повірити в те, що Стас – мене зрадив, збрехав. Зловила себе на думці, що так легко повірила в те, що Адріан – коханий мій – зрадив мене. Але чому?

Можливо, я його погано ще знаю. Наші стосунки закрутились так швидко, що я ще не встигла його повністю дізнатися. А Стаса я знаю все життя, тож повірити йому було легше.

– Дякую, мамо, за пораду. Мені справді треба поговорити з Адріаном і все з'ясувати.

– Молодець, що так вирішила. Я вірю, що все з'ясується і винні знайдуться, – підморгнула мені ненька, явна натякаючи, що винний – Стас.

Хотілося б їй вірити, а також у те, що Адріан чесний.

З такими важкими думками я пішла у свою кімнату. Там мені буде легше все обдумати та дійти згоди із самою собою.

Лягла на ліжко. Хотілося б відпочити від сьогоднішнього негативу, поспати, але не можу заснути.

Ніхто не виходить живим з любові. Ти можеш лежати в ліжку і корчитися, ніби відчуваєш якийсь фізичний біль… все болить. Проте душевний біль у тисячі разів є сильнішим від фізичного. Не існує таких фізичних і душевних мук, які б не пройшли з часом чи не були вилікувані смертю…

Біль – причина, по якій ми відчуваємо себе живими людьми…

Мені пригадалася зустріч у кафе. Ми сиділи разом з Адріаном навпроти один одного.  Було приємно від його лагідних поглядів, чарівних посмішок та ніжних слів. Я тонула у його очах кольору небесної блакиті і не бачила нічого, окрім нього. Раптом я повертаю голову ліворуч і бачу Стаса… із Владою. Вони весело про щось говорили, то спочатку сміялися, потім сварилися.

Потім згадала фото на телефоні Стаса. Адріан обіймає та цілує Владу.

Влада…

Чому вона в моїх двох спогадах?

Невже це такий підступ Стаса і він там у кафе з нею про це домовлявся? Бооже… Ні, це божевілля якесь. Цього не може бути! Я повільно сходжу з розуму.

В моєму серці, десь у найдальшому куточку душі жевріє надія на те, що це все сон, або ж неправда, брехня, вигадана Стасом.

Я так хочу в це вірити…

Вмикаю телефон. Я вже відійшла від шоку і сліз та готова зустрітися з реальністю. Телефон разом з увімкненням починає вібрувати від купи повідомлень та десятків дзвінків від... Адріана. Також є дзвінки від Стаса... Ну ні, з цим підлим покидьком я точно говорити не хочу, поки не дізнаюся правду.

Переглядаю повідомлення від коханого… так хочеться його хоч подумки так називати, якщо в реальності це неможливо.

Адріан: Аріно, що сталося!?

Таки не знає… То нехай подумає, з ким він ще обіймався, окрім мене. Бо якби не було цих обіймів, не було б і фото.

Адріан: Чому ти вимкнула телефон!??

Адріан: Я нічого не розумію, поясни мені!!!

Адріан: Або хоча б телефон увімкни…

Повільно до мене приходить усвідомлення того що і йому важко… і йому болить...

Адріан: Я божеволію, чому ти мене зрадником назвала!???

Адріан: Я НЕ ТАКИЙ!!! Я НЕ ЗРАДЖУВАВ ТЕБЕ!!!

Боже… серце розривається на маленькі часточки від болю, а зрадливі сльози знову тихо котяться. В серці відчуваю тисячу голок, які колють і колють, завдаючи ще більше болю. Проте наступне повідомлення мене геть вибило з колії:

Адріан: Я б ніколи тебе не зрадив…

Нова порція сліз і болю. Невже я така наївна дурепа, що не можу відрізнити правду від брехні, ілюзію від реальності? Але де та правда із тією реальністю? Де брехня та ілюзія?

Проте останнє повідомлення… вибило з мене ще більше болю… Я здивовано витріщаюсь на екран телефону:

Адріан: Я кохаю тебе!!!!!

Він це серйозно? Він вважає, що в такому стані я йому повірю?