Глава 29. Момент розплати

Глава 29. Момент розплати

«У любовному трикутнику

один кут завжди тупий»

Невідомий автор

***

Аріна

В школі я Стаса не бачу, чому безумовно радію. Не знаю, з яких причин він пропускає заняття, та якщо думає, що я за нього все робитиму, то дуже помиляється. Мені вже вистачило однієї контрольної, а тепер від нього спокою немає, постійно бігає за мною, вважаючи, що винен мені. Та я б уже сто разів відмовилася від тієї послуги, так він вбив собі в голову, що повинен її виконати, якщо обіцяв і все. Я тут безсила. Та як мені змінити хід його думок в таке річище, щоб мені було корисним? Я не знаю… просто розводжу руками від безвиході.

Після першого заняття я вийшла в коридор відпочити. Вчора Адріан пообіцяв, що ми сьогодні зустрінемося, що він мене знайде. Не хочу зараз йти до іншого кабінету на наступне заняття. А якщо він в цю хвилину прийде та не знайде мене? Тому стою там, де ми часто з ним стикалися, – в коридорі біля вікна.

Несподівано для себе відчуваю чиїсь долоні на своїй талії. Хтось позаду притискається до мене ніжно, лагідно. В думки прокрадається одна здогадка: «А якщо це Стас?» Бо тільки він може собі дозволити таку нахабність. Це вже у звичку в нього увійшло – обіймати й цілувати мене проти моєї ж волі. Я його приб'ю, якщо це він. З такими невдоволеними думками повертаюсь в чужих обіймах. Бачу навпроти щасливі блакитні очі – мої улюблені.

– Я вже хотіла відстоювати свою честь, – лукаво промовила хлопцю, – ніхто не має права мене обіймати, окрім одного.

– Справді? І хто ж цей щасливчик? – підхопив мою гру.

– Мій милий «містер блакитні очі», – загадково кажу. Він ще не знає, що я так його прозвала, але сподіваюся, що йому сподобається.

– Ммм… – ніжно протягує та притискається до мене ще ближче, – тобто є один щасливець з блакитними очима, який сидить у твоїх думках?

– Так, є. Один-єдиний, – відповідаю зі щасливою посмішкою на обличчі та дивлюсь у його небесну блакить, доводячи правдивість своїх слів.

Після цих слів Адріан нахилився та хотів мене поцілувати, та я його зупинила.

– Ні, не тут. Ми ж у школі, – відмовляюсь від поцілунку, але з таким же бажанням дивлюсь на його спокусливі пухкі губи. Я вже знаю, які вони приємні, ніжні, м'які, й так хотілося б і зараз відчути їхню м'якість і лагідність, але не час і не місце.

– Добре, я почекаю. До сьогоднішнього вечора, – лукаво посміхається, підморгуючи мені.

– Сьогодні? – невпевнено перепитую.

– Так, звісно. Підемо увечері в кіно на якусь любовну історію вечірнього сеансу.

У здивуванні підняла брови. Не думала, що хлопцям таке подобається. Але ж і хлопці різні. Адріан говорив, що місяць наважувався до мене підійти, тож не дивно, що він хоче піти зі мною на фільм про кохання.

– Добре, – посміхаюсь та відповідаю в згоді, – підемо.

Дзвенить дзвінок на заняття, сповіщаючи, що нам потрібно порушити таку приємну атмосферу поєднання душ в обіймах. Адріан знехотя мене відпускає, але усміхнений погляд блукає моїми губами. Я інстинктивно їх облизала, відчуваючи як серце частіше забилося. Він не витримав. Прилинув до моїх вуст у швидкому поцілунку та промовив:

– До вечора, квіточко.

– До вечора, Адріане.

Він розвернувся й пішов, а я, покрутивши головою від приємних думок про коханого, поспішила на урок.

***

Стас

Я попустив вже декілька занять, але на те були вагомі причини. Я домовився із Владою зустрітися. Вона обіцяла мені дещо передати.

Я задоволено дивлюсь на фотографії. Не знаю, як їй це вдалося, але вона молодець. З цією дівчиною приємно працювати в спільній справі.

Шукаю тепер Аріну. Потрібно їй розказати частину з усього, що я знаю про того дивака. А, може, трохи прибрехати? Але не хочу вигадувати промову наперед. Побачимо, як піде розмова. Це буде мій момент розплати з тим козлом, який посмів сюди приїхати та закохати в себе мою Аріну.

– Аріночко, привіт, золотце, – вітаюся з коханою.

Який я радий її бачити. Як бачу її усміхнену, так і стрибає моє серце від радості.

– Ой, Стасе, привіт. Що це з тобою? Чому такий веселий? – зацікавлено питає.

Радий від зустрічі з тобою, невже це так важко зрозуміти?

– Арінко, я завжди радий тебе бачити, – підморгую їй, бо не можу втримати свої емоції при собі.

Мабуть, якийсь збій відбувся у моїй програмі… точніше, голові. Тільки що був злий, не знав, як правильно все спланувати, що задумав. А побачив її – і серце розтануло. Кращим стаю з нею. От якби дозволила бути з нею. Я б її на руках щодня носив. І змінився б у кращу сторону. Так ні ж, не хоче! Не дозволяє. І все через того козла. Ох, що це я? Знову агресія виходить назовні…

– Стасе, ти якийсь дивний сьогодні.