Глава 22. Розмова

Глава 22. Розмова

«Те серце не навчиться любити,

яке стомилось ненавидіти».

Микола Некрасов

***

Аріна

З дороги ми всі втомилися й сильно зголодніли. А шашлик був ще й таким соковитим, апетитним, що пальчики хотілося облизувати. Разом з овочами на грилі він добре смакував. Такого смачного обіду давно не було. Звісно, мама готує щодня дуже смачні сніданки та вечері, але ж шашлик не кожного дня буває.

Весь пікнік я намагалася з усіх сил ігнорувати Стаса. Це було дуже важко, адже хлопець фактично сидів біля мене, але тулубом повернувся так, що виявився навпроти. Тому, якби я не хотіла, але повністю його бачила й також не приховалося від мого зору те, як він на мене постійно дивився. Просто сканував мою фігуру своїм поглядом.

Я була в коротких шортах і легкій майці, тому весь огляд на мої принади йому був відкритий. І це при тому, що ми в присутності моїх батьків! Ох, зараз же підемо купатися в річці, а там я буду в одному купальнику. Чи, може, купатися в шортах і майці? Хм, а це варіант. Швидше за все, так і зроблю.

За обідом розмовляли на всі теми та сміялися. Тато розповідав смішні анекдоти, а ми всі голосно реготали. Було легко й невимушено. Та, коли знову під мій погляд потрапляв Стас, легко вже не здавалося.

Смачно поївши, ми з дівчатками вирішили допомогти мамі все прибрати після пікніку, а потім піти до річки поплавати, відпочити від сірих буднів і насолодитися красою незайманої природи. Подруги одягнули пікантні купальники, точніше, просто зняли верхній одяг і залишилися в них. Це ми з ними завчасно придумали, щоб не червоніти перед Стасом і просити його обернутися для того, щоб переодягтися.

Я все ж таки вирішила зняти шорти та майку. Варіант купатися в верхньому одязі, звичайно, відкинула, бо не хочу виглядати білою вороною серед дівчат. Тому швиденько роздягнулася та кинула речі на березі. Але погляди Стаса, бачу, роздягали мене й далі, знімаючи ще й купальник. Я почервоніла від цієї думки та відвернулася від нього. Врешті-решт, я хочу просто покупатися, поплавати та забути про все, насолоджуючись теплою водичкою.

Хоч і середина вересня, але тепла погода не хоче відпускати літо зі своїх обіймів. Ще яскраво світить сонечко, гріючи землю своїми променями. А вдень так жарко, що прохолода води дуже необхідна.

Воду я полюбила ще з дитинства. Коли батьки придбали дачу тут біля річки, тато з мамою влітку водили мене сюди та вчили плавати. Тому я з цією стихією в дружніх відносинах: вона любить мене, а я – її.

Я зайшла в воду, відчуваючи прохолоду, але таку приємну й бажану. Відчуваю ще чиїсь руки на своїй талії позаду. Обертаюсь і бачу перед собою друга.

– Стасе, я вмію плавати, не переживай, – сказала йому, бажаючи, щоб він забрав свої руки.

– Справді? – вигнув брови від здивування. – А я і не знав, – посміхається лукаво, але відпускати не бажає.

Проводить руками вздовж спини, викликаючи мурашки. Я відсахуюсь від нього та кидаю йому злий погляд, застерігаючи, щоб більше так не робив.

– Дорогенький, я хочу поплавати сама, – показую йому свої зубки, але віг гадає, що я йому посміхаюсь. Та це лиш вдавана посмішка. – Якщо ти дозволиш, звісно.

– А хто ж тобі не дає? – питає здивовано, а в очах бісики граються з вогнем.

– Ти мені не даєш!

Я вже втрачаю все своє терпіння, але він робить ще більшу помилку: підходить ближче та нахиляється до мене. Що це таке? Він хоче мене поцілувати? Перед дівчатами? Кидаю погляд на дівчат, а вони сміються. Та як вони сміють? Мене тут домагаються, а вони відверто сміються? Краще б рятували!

– Будь хорошою дівчинкою, і я не поцілую тебе, – каже мені на вушко.

– Що? Ти при своєму розумі?

Я хотіла ще щось заперечити, та він мені не дав, а просто накрив швидко мої губи своїми у легкому поцілунку, але аж ніяк не дружньому. Я не встигла нічого зрозуміти в ту мить.

– Я ж тебе попередив: «Будь хорошою дівчинкою», – підморгує мені.

– Стасе, ти очманів? Я не твоя дівчина, щоб ти мене цілував! Я – твоя подруга! ПОДРУГА! РОЗУМІЄШ? – кричу вже, бо все своє терпіння втратила.

– ЗВИЧАЙНО! – кричить на мене у відповідь. – Ти ж не даєш забути! Спочатку кидаєш на мене свої погляди, а потім знову кричиш і відштовхуєш. Що ти хочеш від мене? Скажи вже мені прямо!

– Що? Які погляди? – питаю здивовано.

Краєм ока бачу, що дівчата відплили дуже далеко, аж на інший берег, мабуть, щоб не заважати нам «розмовляти» чи то не слухати як ми кричимо одне на одного.

– Ти вже й забула, які мені погляди неоднозначні посилала за пікніком? – питає мне роздратовано. – Я й подумав, що ти вже схаменулася й хочеш бути зі мною.

– Стасе, ні! Ти все не так зрозумів, – намагаюся заспокоїтися та говорю вже спокійно. – Я не кидала тобі ніяких поглядів.

Важко зітхаю. Тримаю себе в руках, та це нелегко. Бо я більше не знаю способів, щоб йому пояснити доступніше, що я не буду його.