Глава 20. Зіпсовані вихідні

Глава 20. Зіпсовані вихідні

«Щастя полягає головним чином у тому, 

щоб миритися зі своєю долею і бути 

задоволеним своїм становищем». 

Еразм Роттердамський

***

Аріна

Прокинулася від того, що вранішнє сонечко весело закралося у моє віконце і гралося своїми променями на моєму обличчі. Отже, день сьогодні чудовий і ми будемо з рідними їхати на дачу.

Вчора заснути все-таки було важко. Думала багато про Адріана. Згадувала його очі, погляди, посмішки, дотики рук, приємні розповіді, легкі розмови і чудовий час, проведений разом. І з насолодою таки заснула. Кошмари мої мені не снилися, тож я добре виспалася.

Сьогодні субота. Вихідний. 

Як же я люблю вихідні! Не в тому сенсі, що це відпочинок від школи, хоча і це теж. Але люблю тому, що саме на вихідні, як гарна погода, ми збираємося всією сім’єю за місто на нашу дачу. Там і приємна праця не дасть поганим думкам закрадатися в мою голівку, і м'ясо з овочами можна посмажити на грилі, і біля річки відпочити, і свіжим хвойним повітрям подихати. Ммм, клас. Вихідні будуть чудові. 

А ще вони будуть гарні тому, що я збираюся позвати своїх подружок зі мною. Давненько ми не відпочивали разом. Я повідомлю їм, що це буде пікнік, бо як скажу на дачу, і що треба буде спочатку попрацювати, то вони відмовляться одразу ж. А так пікнік, відпочинок біля річки на два дні, то вони погодяться, я впевнена. Знаю, підступна я дівчина. 

Але ж по-інакшому не вийде. Дівчата будуть відмовлятися, мовляв, багато справ у них. Ага, багато, справді. Знаю я їхні справи. Повалятися в ліжку, поспати до обіду, встати майже ввечері, пообідати чи то вже повечеряти і знову в ліжечко. Знаємо, проходили таке. Я теж люблю майже весь день полінуватися, особливо, після важкого навчального тижня. А цей ще й важкий психоемоційний тиждень був… 

Але справа не в тому. Іноді потрібно людині і активно відпочивати. Наприклад, фізична праця мене завжди рятує від негативних думок. Звичайно, на першому місці книги. Але, якщо вони не справляються зі своєю місією відволікти читача від проблем, то бере участь в даному процесі важка артилерія – фізична праця. Під час депресій вона допомагає скинути напругу в тілі, а від цього і емоції людини змінюються. А ще, якщо поєднати фізичну працю з приємною музикою, то це буде просто супер.

Отже, я зробила висновок, що моїм дівчаткам також потрібний активний відпочинок. Тому трішки їх обманувши, я допоможу їм відпочити він навчального тижня, а вони в свою чергу допоможуть мені справитися з моєю депресією під назвою «блакитні очі».

З такими радісними і обнадійливими думками я піднялася з ліжка. Одягнула свій улюблений халатик і пішла в душ. Швидко справившись у душі, я побігла на кухню, щоб разом з усією сім’єю поснідати перед дорогою.

– Доброго ранку всім, – привіталася я з рідними.

– Доброго ранку, мила, – посміхнулася мама. Вона подала мені тарілочку з моїми улюбленими млинцями із чорносливом і горіхами, заправленими згущеним молоком, та какао.

– Ооо, доню, доброго ранку. Щось раненько ти сьогодні встала, – здивувався тато, жуючи млинці. – Сьогодні ж субота. Не бажаєш ще поніжитися в ліжечку?

– Ні, тату, не хочу. Ми ж сьогодні їдемо на дачу, – посміхнулася і почала уплітати свої млинці.

– Доню, так зараз сьома ранку. Я ще не підготував машину до дороги і не склав речі, які нам потрібні будуть два дні. Зробивши все це, я б тебе розбудив. Поспала б ще годинку, – який же у мене тато чуйний і турботливий.

– Ні, татусю, дякую за турботу, але в мене купа справ. Я хочу взяти дівчат із собою, щоб вони також відпочили. Поспілкуватися хочеться з ними, бо в мене останнім часом не було настрою і я не говорила і не проводила з ними достатньо часу. Вони сумують. Та й разом буде веселіше. Заодно і допоможуть щось нам із мамою на ділянці, – я прямо-таки випромінювала радість від підступу для дівчат.

– Хм… Доню, невже ти думаєш, що твої подруги захочуть працювати на чужій ділянці? – спитала мама, випиваючи потихеньку свою каву.

– А я їм прямо не скажу, що будемо працювати. Повідомлю, що їдемо на пікнік. А там праця в садку буде, як додаток до пікніку, – підморгнула я їй.

– Ох, Арінко, чого ж ти така підступна дівка? – посміхалася матуся на усі тридцять два.

– Мамо, я просто хочу провести час із подругами. Декілька днів я була трішки відлюдьком, тому мені це необхідно, щоб вибачитися перед ними.

– І оце ти будеш так вибачатися? – татусь, звівши брови догори, посміхався. – Так це ж експлуатація робочої сили людини.

– Ох, тату, вмієш ти підбадьорити, – вже і я сміялася.

– Добре-добре, дзвони їм, бери із собою, – ніжко сказав тато, жуючи свій сніданок.

Але, трішки подумавши, додав.

– О, Аріночко, подзвони і Стасу. Нехай теж їде з нами. Допоможе мені з мангалом, і посмажимо м’ясо та овочі разом із ним.

Я ледь не вдавилася. Що я почула? О, боже, невже знову? Тато, як завжди, намагається будь-яким способом звести мене зі Стасом разом. Мої батьки з його дружать ще з дитинства. Тож тепер, за рахунок своїх дітей, вони хочуть поріднитися.