Глава 15. Ніжна квітка

Глава 15. Ніжна квітка

«Ти віриш в любов з першого погляду?

 Ні? Тоді я ще раз пройду повз тебе».

Невідомий автор

***

Адріан

Не помітити цей промінь сонячного світла дуже важко. Так, саме з променем сонечка у мене асоціюється Аріна, бо вона така ж сонячна, світла, щира, емоційна. Я одразу це зрозумів, як тільки побачив вчора, як вона червоніла від нашого знайомства. І дивитися на її милі червоні щічки було дуже приємно. Бо розумію, що я причина її рум’янцю. Отже, дівчина також небайдужа до мене.

Я вже майже місяць за нею спостерігаю і, здається, вона мене помітила також. А як ще пояснити те, що ми при зустрічі буквально застигаємо, дивлячись один на одного? І не існує світу довкола нас. Тільки я і вона. Тільки наші погляди. Тільки наш взаємний потяг, моє хвилювання і її рум’янець.

Я ніколи не замислювався над тим, чому дівчата червоніють, та мені й не було цікаво, чесно кажучи. До тепер. Зараз я розумію, що приємно на це дивитися, що це означає взаємну симпатію.

Вчорашній день згадую з тремтінням на душі. Адже вчора ми зустрілись в коридорі при вході до школи, у вбиральні (там я навіть тримав її у своїх руках), і потім знову в коридорі, де і відбулося наше довгоочікуване знайомство.

Я так довго насмілювався підійти до неї. Все ходив постійно за нею, все мріючи, щоб помітила мене. А коли побачив, що моя симпатія взаємна, не міг підійти, бо біля неї постійний охоронець. Не знаю, хто він такий. Сподіваюся, не її хлопець. Бо якщо так, то буде важко завоювати її прихильність.

Але я все ж таки зробив це, підійшов. І тепер хоч ім’я її знаю.

Аріна… Знаю, що це ім’я означає мир і спокій, отже, це дуже спокійна і мирна дівчина. А ще чуттєва, сором’язлива, приємна і ніжна, як квітка. Так саме з ніжною квіткою вона в мене асоціюється також. З тією квіткою, яка розквітає навесні й дає життя всьому.

Хоч зараз і осінь, а не весна, але теплий вересневий день дає зрозуміти, що квіти можуть квітнути й восени. Отак чекаєш цвіту цієї квітки навесні, влітку, а вона розквітає восени, доказуючи всім, що вона варта була того, щоб її чекали. Отак і моє кохання прийшло неочікувано і несподівано водночас. І воно було варте того, щоб я чекав.

Мені ще не доводилось закохуватися, це в мене вперше, тому такі відчуття і порівняння з ніжною квіткою я аналізую, як кохання.

Заняття вже закінчилися, але я хочу побачити свою квітку. Не знаю, чому, просто хочу і все. Я щось зачастив на те крило, де навчається Аріна, однозначно. Хлопці мене вже питають, чому я туди ходжу та інколи запізнююся на заняття, а деякі здогадуються, чому. Я не хочу їм нічого розповідати. Навіщо? Це моє особисте. Я не маю наміру розповсюджувати своє особисте життя всім зустрічним і малознайомим.

Оскільки ми з батьком прилетіли місяць тому, то я ще не встиг знайти тут друзів. Лиш шкільні знайомі вже є, з якими навчаюсь. Але друзі й знайомі – це різні речі. Одним можна щось особисте довіряти, іншим ні. Тому і не розповідаю нікому і нічого, тримаюсь осторонь.

Тож зараз знову йду туди, де вона навчається. Сподіваюся її побачити. Але чи встигну? Її заняття, певно, також закінчилися. Хтозна, хоч перевірю.

Заходжу в коридор і йду до розкладу. Останнє заняття у неї було в кабінеті літератури. Закінчилося воно десять хвилин тому. Тож іду туди.

Підходжу до дверей і не знаю, чи відкривати їх чи ні. Серце так швидко стукає, рука тремтить, але беру дверну ручку і натискаю. Але разом з тим і відчуваю, що двері самі відчиняються. Вони масивні, важкі й не можуть самі цього робити, якщо тільки хтось їх не відчиняє з іншої сторони.

Двері відчиняються повністю і я бачу її, свою ніжну квітку. Вона злегка перелякана, мабуть, не очікувала мене тут побачити. Та я і сам від себе такого не очікував.

Дивлюсь в її чарівні карі оченята, а в неї брівки підіймаються у подиві. Здивована? Я теж. Не очікував такого від себе.

Волосся її темно-русяве, шоколадне, довге і розкішне. Воно зібране зверху шпильками у гарну зачіску, а внизу розпущене. Я замилувався цією красою. Переводжу погляд на її розчервоніле обличчя. Як же мені приємно, що я причина її такого збудженого стану. В душі посміхаюсь, а вголос нічого і вимовити не можу. Просто закляк.

Дивлюсь на її вуста, які злегка розкрились, і розумію, що хотів би відчути смак поцілунку ніжної квітки. В мене дівчата були в Лондоні, але щоб я хотів їх цілувати, то такого не було. Зазвичай вони лізли з поцілунками. А, дивлячись на Аріну, вперше в житті я сам захотів поцілувати дівчину. Відчув бажання до неї. Ніжне, трепетне, солодке бажання. Вона швидко облизала губи й знову їх відкрила. Здається, їй дихати важко і таким чином більше повітря заходить в легені. В мене так само. Бо стою з відкритим ротом, мріючи її поцілувати.

Відчуваю, що потрібно щось сказати, бо наша мовчанка знову затягнулась. Але я не можу і слова вимовити. Важко чомусь. Я що слабак? Я ніколи таким не був. Моє ім’я зараз мені суперечить, бо воно означає мужність, а я зараз не сміливий.

Набираю повні легені повітря, а також повні руки сміливості та наважуюсь почати розмову.