Глава 13. Підступний план

Глава 13. Підступний план

«Без ревнощів кохання не буває».

Невідомий автор

***

Стас

– Фото, на якому ти обіймаєш цього хлопця, – швидко кажу, ніби, від цього залежить моє життя.

Але, мабуть, так і є. Від цього фото залежить моє подальше майбутнє. І чи воно буде з Аріною, також від нього залежить.

Влада задумалась, пильно дивлячись на мене і нічого не говорячи. Мабуть, щось важливе обдумувала, або як це все зробити.

– І навіщо це тобі? – здивовано питає, пильно дивлячись на мене.

Помітив, що в неї на обличчі вже інший макіяж. Коли тільки вона встигає так фарбуватися?

– Скажімо так, потрібно терміново. А щодо причин, навіщо це мені, я не хочу їх розголошувати, – сухо відповів.

Я не посміхаюсь. Всім своїм виглядом показую, що це серйозна справа.

– В загальному це не проблема. Так, як він мій однокласник, то я можу підійти його обійняти й хтось це сфотографує. Але тут проблема в іншому, – протягує, а мені вже стало цікаво.

Ще хвилину тому, я вважав, що все піде добре, бо вона його знає. Але в чому ж тоді проблема?

– В чому ж? – питаю нетерпляче.

– Кажуть, він якоюсь дівчиною захопився. Може, й закохався, не буду стверджувати, – сказала, а мене наче струмом вдарили.

Я навіть ближче до неї потягнувся головою, щоб розчути добре все, що буде говорити. Хоч ми й не далеко сиділи один від одного і чули гарно. Також в кафе було тихо і музика не грала, тож чути її було добре. Але мені захотілося до неї посунутися і почути її розповідь. І додати це до свого звіту.

– Тобто, я про те, що він може і не дозволити себе обійняти. Він хоч і новенький, і, бачу, з хлопцями нашими потоваришував. Але, щоб дівчата були біля нього, цього я не помічала. Наші однокласниці, Ната і Саша, закохалися в нього обидві, і всіляко намагаються привернути увагу хлопця. А що? Він гарненький, високий, широкоплечий, м’язи накачані, мабуть, до спортзалу ходить. Але він нізащо не погоджується з ними навіть розмовляти. Постійно ходить у ваше крило. Не зрозуміло, навіщо, – дівчина скорчила гримасу. – Може, там якась дівчина його серця знайшлася, – усміхнулася кутиком губ і так зацікавлено подивилась на мене, бо я, мабуть, зблід.

– Здається, навіть знаю, хто це, – промовив тихо собі під ніс, не тямлячи себе від жаху.

То мої страхи справджуються? І він також в Аріну закохався? Бо як ще перефразувати те, що тільки що розповіла Влада? Боже, дай мені сил.

– Що ти сказав? – Влада здивовано подивилася на мене своїми великими очиськами.

Здається вона почула те, що я прошепотів.

– Ні, нічого, – одразу промовив.

Не потрібно їй про це розповідати, бо знову буде пакостити Аріні.

– Але ти сказав, що знаєш хто це, – заперечила мої слова.

О ні, точно почула.

– Ну скажи, мені ж цікаво, – радісно посміхається.

І навіщо їй це потрібно? Якщо розкажу, то знову буде планувати підступи, як напакостити моїй коханій. А мені цього точно не треба. Я лиш намагаюся захистити Аріну.

– Владо, нічого я не знаю, тобі почулося, – якомога спокійніше відповів.

В моїх жилах зараз вирує такий пекельний біль, що не можу себе стримувати. Біль від ревнощів, від кохання, від того, що Влада розповіла.

– То ти мені допоможеш? – питаю, щоб перевести тему в потрібне мені річище.

Пильно на неї дивлюсь, ніби, говорячи очима, щоб зрозуміла всю серйозність справи.

– Добре, спробую. Зроблю, що зможу, – відповіла з неохотою.

– Дякую, – щиро сказав.

Аж опустив голову в чашку. Схоже, кава охолола. Та мені й не хочеться вже її пити. Нарешті я можу видихнути. Здається, все йде так, як треба, і мій план все-таки здійсниться.

– Але ти обіцяв віддячити, – хитро примружилася. ¬– І говорив, що я не пожалкую, що сюди прийшла, – навела мені мої аргументи, якими я її сюди заманив.

Підіймаю погляд на дівчину. Я так і знав, що вона від свого ніколи не відмовиться. Точно, як я.

– Так, я пам’ятаю, – посміхнувся неохоче. – Я гадав, що він тобі сподобається і ти можеш його собі заарканити.

Ніби, із натяком, і наче прямо виразив свою думку.

– ЩО? Стасе, я правильно почула? Тобто ти вирішуєш подальшу долю цього хлопця? Ти що бог? Ти його навіть не знаєш, щоб таке говорити, – вона майже прокричала це все мені в обличчя.

Яка божевільна дурепа. Хіба їй є якесь діло до нього?

– Я знаю про нього все! – різко відповів. – І так мені потрібно, щоб цей козел більше не маячив на нашому крилі. Тепер зрозуміло? – питаю із неприхованою злістю.

– Та куди вже зрозуміліше? Хоч ти й не хочеш говорити, нащо тобі це потрібно, але я вже все зрозуміла, – хмикає дівчина і так дивиться на мене, наче, лимон з’їла. – Просто цей Адріан також закохався у твою подружку, тому тобі й потрібно, щоб він більше не крутився перед вами.