Глава 12. Звіт

Глава 12. Звіт

«Дія – головний ключ до успіху».

Пабло Пікассо

***

Стас

До ночі не міг заснути. Все думав, що мені робити, як перешкодити їм бути разом. Те, що я дізнався зі звіту Сірика, лиш похитнуло мене до цієї думки. Бо на вигляд, це не поганий хлопець. І осквернити його буде важко.

Спокійний, ні в яких кримінальних історіях він не затягнутий. Не бабій, бо жодних фото з дівчиною в інтернеті немає. Може, просто приховує? Не може бути, щоб хлопець у свої сімнадцять років та ще й із такою милою пикою не користувався популярністю у дівчат.

Фото із відвідинами клубів немає, що теж дивно. Наркотиків не приймає. Навіть не курить і не вживає алкоголь. Що це за хлопець такий? Він що з іншої планети?

Я зі своєю агресією та постійним Арінчиним відштовхуванням трохи випиваю. А що? Мені не легко це терпіти. Це лиш із вигляду я усміхнений і щасливий. А в душі у мене буря, заметіль. Урагани, торнадо, землетруси постійні в моїй голові. І Аріна там серед всього цього мотлоху сидить.

Тому мені просто необхідно щось придумати, щоб дівчина від цього дивака відвернулась… і назавжди.

Але що? Як це зробити? Не уявляю…

Дивно ще те, що він приїхав у Полтаву з Англії. Сірик знайшов фото, де хлопець стоїть біля Біг-Бена – годинникової вежі Вестмінстерського палацу – адміністративного округу та одного з історичних районів Великого Лондона.

Що він забув в Україні? Дуже цікаво…

Є також фото, де цей дивак стоїть поруч із якоюсь жінкою, на вигляд старшою за нього, але разюче схожою. Є підпис під фото: «I'm with my mom». То це його мати? Зрозуміло. Але якщо сім’я в Англії, то чому він приїхав до України? Хм…

А ні, ось документи про те, що його батьки розлучаються. Оскільки тато – уродженець Полтави, він і переїхав разом із сином сюди. От і влаштував його до нашого навчального закладу.

У нього ще є маленька сестра, яка залишилась у Лондоні. То виходить син залишився з батьком, а дочка – з матір’ю. Отже, те фото з жінкою було прощальне? Бо дата збігається з їх перельотом до України.

Тепер стало зрозуміло, чому ми його не бачили у школі раніше. Хоч він і перевівся до навчального закладу на останньому році навчання, але йому це не завадить в успішності. Бо він такий самий завучка, як і Аріна. Не дивно, чому її до нього тягне, – відчуває розумну і виховану людину.

Знає дві мови – англійську та українську. Теж не дивно. Батьки навчили, оскільки тато в нього українець, а мати – англійка.

Ооо, а наш хлопчик – затятий спортсмен. Любить футбол, баскетбол, теніс. Ну в цьому він мені не противник, достатньо тільки подивитися на мої м’язи.

Я тричі на тиждень ходжу до спортзалу, займаюся годинами, щоб наростити гору м’язів. Думаю, може, як матиму гарне і накачане тіло, то тоді Аріна зверне увагу на мене? Подивимось…

***

Вранці, прийшовши до школи, одразу шукаю Владу. Ця дівчина – це ходяча катастрофа. Вона настільки ненавидить Аріну через її успіхи та авторитет у школі, що постійно вигадує моїй красуні якісь пастки для помсти. Хоч і, як такої помсти, у неї не повинно бути. Аріна їй нічого поганого не зробила, а, навпаки, стільки добра тій дала. Але що поробиш? Люди такі мстиві, що й не дивно, що дівчина всіма шляхами хоче добитися авторитету та лідерства.

Ну що ж, Владо, зараз мені твоя підступна голівонька дуже потрібна.

– Владо, привіт, давно не бачились, – кажу їй із лукавою посмішкою, ловлячи в коридорі школи.

Куди вона так біжить, що її ловити треба? Невже спішить навчатися? Або, що ще гірше, комусь пакостити своїм хитрим розумом.

– Стасе? Привіт. Що з тобою? – дівчина зупинилася і здивовано на мене поглянула.

Чесно кажучи, на неї й дивитися не хочеться. Великі сірі, я б сказав похмурі, очі. Нанесений макіяж їх створює ще більш похмурими. Брови, як намальовані. Ні, не так, вони вищипані й справді намальовані чорним олівцем у не дуже зрозумілій формі.

Невеличкий ніс, пухкенькі губки, нафарбовані червоною помадою. Не сиділа б у голові Аріна, вже давно запав би на ці губки. Але, як знову подивлюсь на брови… Туди й дивитися не хочеться. Ну навіщо дівчата таке роблять? Невже думають, що це гарно і хлопці юрбою побіжать на цю намальовану красу? Та варто лиш подивитися на Аріну. Вона майже не користується косметикою. Лиш підводить тушшю очі та фарбує губи дуже світлою помадою, що її майже й не видно. Ось за що я і люблю її, бо вона – справжня і така, яка є.

А оця «краса» – це зовсім не краса. І таких дівчат лиш використовують хлопці для фізичного задоволення. То невже вона хоче домогтися цим і бути на місці Аріни? Та їй ніколи цього не вдасться, поки вона не буде сама собою.

– Ми взагалі-то не дуже дружимо, щоб радіти появі одне одному, – Влада відповіла насторожено, поки я думав про все.

Що правда, то правда. Влада навчається у паралельному класі, тому ми й не дуже бачимось, не те, щоб дружити. Тим паче, я і ще сто років її не бачив би, якби мені не потрібна була участь цієї фурії у моєму задумі.