Глава 11. Невзаємне кохання

Глава 11. Невзаємне кохання

«Від нещасливого кохання є багато ліків,

та виліковує тільки щасливе кохання».

Володимир Канівець

***

Аріна

Невже це таке довгоочікуване знайомство? Це все відбувається зі мною?

Дивлюсь в його очі, які стали мені коханими за такий короткий час, і не можу повірити, що нарешті хоч ім'я його знаю.

Недовгою була чарівна мить знайомства. Бо за плечей Адріана бачу Стаса. Дуже злого Стаса, готового рознести все, що стоїть у нього на шляху, тобто самого Адріана. Він підходить до нас, не дивлячись, що я розмовляла з моїм знайомим незнайомцем, бере мене за руку, сплітаючи пальці, і тягне за собою.

Намагаюся вирватися з його чіпких пальців, та не вдається.

– Аріночко, ти сьогодні така не зібрана. Вже почалася інформатика. Чи ти хочеш і на це заняття запізнитися? – питає мене, а я шокована його діями.

Оглядаюся назад, але від Адріана і сліду не залишилося. Стас розсіяв таку чарівну мить, що я навіть подумала, чи я не вигадала собі це знайомство? Я так довго мріяла про це, що, може, це чергова моя вигадка була? Але ні, я не божевільна! Це було насправді! Проте як мені знову його знайти? І чи випаде ще такий момент на мою долю?

– Стасе, що ти собі дозволяєш? – гарчу на нього.

Невже він думає, що постійно роблячи все мені навпаки, я його покохаю?

Та пізно вже! Я вже покохала всім серцем і душею того, хто і зараз стоїть перед моїми очима! Адріана!

– А що я собі дозволяю? – прикидається дурником.

А в нього це добре виходить. Бо він такий і є.

– Як це що? Ти не бачив, що я розмовляла? – питаю розсерджено.

– З ким? – запитує, ніби, не розуміє про що я говорю.

– Стасе, них прикидайся, будь ласка, дурником. Тобі це не йде, – брешу, бо не можу завдавати йому постійно болю.

Хочеться бути м'якшою.

– Арінко, я всього лиш побачив, що ти запізнюєшся на заняття, тому і мав за честь тебе провести на нього, – посміхається мені, жартує.

Та що це з ним?

– Добре, потім поговоримо, – кажу йому, і ми заходимо разом до кабінету зі сплетеними пальцями.

Він мене так і не відпускає. Але я вириваюся і йду сідаю на своє місце за комп’ютером.

***

Стас

Як же я божеволію! Вона з ним вже й розмовляє!

Бачу, як мило йому посміхається. Мені вона ніколи таку посмішку не дарувала. І це так боляче.

Ні, я не відступлю. Я від свого ніколи не відмовляюся. І не відмовлюсь.

Підходжу до неї й беру її за руку, сплітаю наші пальці. Нехай той виродок бачить, кому Аріна належить. Пручається, хоче вирвати руку з моєї. Тримаю міцно. Не хочу, щоб він побачив, як вона вириває свою долоню.

По дорозі до кабінету питає мене, що зі мною і чому я собі це дозволяю. Хм… Невже не розуміє? Я, таким чином, йому показую, чия вона. Нехай, не зараз, та буде моєю. Я впевнений.

Прикидаюся, ніби, нічого не розумію і не роблю щось не припустиме. Бо я й не роблю нічого неприпустимого! Я лише веду Аріну на заняття! Ще не вистачало, щоб вона через того козла закинула навчання. Нехай я не маю успішності у вивченні тих чи інших наук, проте для неї це було сенсом життя. Що ж сталося тепер, що вона така не зібрана?

Заходимо в кабінет разом. Вириває свою долоню з моєї і я відпускаю. Тут уже можна. Нехай відчує свободу простору. Хоч і ненадовго.

На інформатиці ми у парі з Сіриком, але він пішов додому. Що ж, мабуть, буду сам, якщо Микола Іванович не поставить мені до пари когось.

– Всім доброго дня, – привітався вчитель. – У нас сьогодні не просте заняття. Вам потрібно буде працювати в парах. Тому хто без пари, будь ласка, зберіться, поки що по бажанню. Якщо бажання не виникне, то поділю вас я, – говорить учням і всі починають збиратися в пари.

Бачу, що також без пари Аріна і ще декілька дівчат. Проте вона сидить і не ворушиться, навіть не дивиться на них. Я також сиджу.

Хоче вона особистого простору? Та, будь ласка! Не буду заважати мріяти й кохати того покидька.

– Станіслав Блекський та Аріна Славінська, ви без пари обоє? Тож, будь ласка, попрошу сісти разом, – каже нам вчитель, а я розпливаюся в посмішці.

О, небеса! І тут нас зводять разом. Лиш Аріні, бачу, це не подобається. І якось так підозріло дивиться на мою посмішку. А що вона хотіла? Треба було до якоїсь дівчини йти до пари. Тож тепер залишився тільки я.

Звичайно, я щасливий. Я навчився цінувати миті поруч із моєю коханою, хоч і завжди прагну до більшого.

Я підходжу до Аріни й сідаю біля неї.

– Отже, завдання на сьогоднішнє заняття: скласти презентацію на вільну тему і презентувати її у парі, – починає давати завдання Микола Іванович. – У вас на це завдання тридцять хвилин, – наголошує. – Починаємо і не затягуємо, бо час іде, а вам ще треба встигнути спланувати в парі, як будете презентувати тему.