Глава 5. Послуга

Глава 5. Послуга

«Мудрі не кажуть порожніх слів,

боячись того,що їхні справи

не відповідатимуть їхнім словам».

Китайський вислів

***

Три дні пробігли дуже швидко. Але більше я «містера-блакитні-очі» не бачила. Не розумію, чому мені так хочеться його бачити, я ж його зовсім не знаю. Навіть однокласники мої не знайомі з ним, що дуже дивно, адже хлопці часто товаришують зі старшими по віку, можливо навіть і в клуб збираються разом, або ж із дівчатами. Це саме так і було з моїми однокласниками, проте його вони не знають, я вже питала в них.

Що ж, схоже на те, що він прибув до нашої школи з іншої місцевості, або ж з іншого навчального закладу, що було б дуже дивно, адже змінювати школу, однокласників, вчителів на останніх роках навчання це дуже дивно, це ж може позначитися на успіхах у навчанні. Але це все мої здогадки.

Повільно проходить день. Я вже збиралася йти додому, як згадала про обіцянку Стаса та вирішила все-таки спробувати використати свою маленьку послугу. Хлопець саме стояв біля вікна в коридорі, щось розглядав у своєму смартфоні. Хотілося б мені вірити, що з якоюсь дівчиною спілкується. Але то все мої мрії.

– Стасе, я хочу, щоб ти виконав для мене одну маленьку послугу. Ти ж пам’ятаєш, що ти завинив мені одне маленьке проханнячко, – підійшовши до нього, я з посмішкою почала розмову.

– Ммм… Вже цікаво. Мені варто боятися? – от же ж Стас із його жартиками.

Та я вирішила також пожартувати.

– Та ні, ти що, все законно, – посміхнулася я. – Лише маленьке проханнячко.

– Що ж це радує, – заспокоївся хлопець. Ти ж знаєш, Арінко, що я виконаю будь-яку послугу, – о боже, тільки не це, хлопець почав мені підморгувати та ближче підійшов. – Тож все виконаю, – підійшов так близько й обійняв мене однією рукою за талію.

Як я не люблю його способи зваблення! Ну не в моєму він смаку.

Він невисокий на зріст, практично мого зросту, трішки вищий, має світло-русяве волосся, яке підстрижене за новими стилями моди й зачесане назад, а скроні вибриті, чорні густі брови, які то підіймаються, коли він зацікавлений чимось, то опускаються, якщо він зажурений. Також має великі сірі очі, які дивляться на мене і там бачу, що вогонь горить, довгі чорні вії, великий ніс з горбинкою, великі вилиці, верхня губа тонка, а нижня пухкіша. Борідка в нього теж має свою моду, вона вибрита і доглянута. Стас – просто мрія кожної дівчини! Але не моя. Він мій друг. І це все.

Я його люблю, проте, як друга, і він це знає, та все ж не може зайвий раз мене не спокусити, або поцілувати в щічку, або в шию, що мороз по шкірі йде, та не від бажання, або щось тихо шепотіти на вушко, або за руку взяти, або за талію обійняти. Я звичайно всі ці його способи й хитрощі знаю, адже ми вже дружимо десять років, і я хвацько увилюю від них. Адже не можу відповісти йому взаємністю. Ну не можу! Вірніше, не могла, адже тепер в моїх думках сидить чарівний незнайомець.

І от зараз він мене обійняв, а мене злість починає брати. Навіщо він мене обіймає? Невже не розуміє, що ми тільки друзі й більше нічого, крім дружби, у нас не може бути? Невже він має право мене обіймати, як свою дівчину? Хто йому давав таке право? Я потихеньку починаю закипати…

– Стасе, – я легенько випірнула з його обіймів, – припини, ти ж знаєш, що ти для мене всього лиш друг.

– Так, знаю, на жаль. Але все ж сподіваюсь, що твоє прохання – це тебе поцілувати, – спокусливою посмішкою усміхнувся хлопець. О, боги!

– Стасе, заспокойся, інакше я зараз піду, – пригрозила йому, інакше просто не заспокоїться, а почне лізти цілувати мене.

– Та все, кажи вже свою послугу, – посміхнувся він мені і я трішки заспокоїлась. – Тільки, чур, без ніяких побачень з моїми шанувальницями.

– А в тебе їх що багато? – засміялася я.

– А ти ревнуєш? – з надією в очах Стас посміхнувся мені. О боже, що ж це за покарання таке? Ми, навіть, поговорити вже не можемо спокійно, весь час Стас заводить мене не в те річище.

– Ні, Стасе, я не ревную. Я була б рада, якби ти знайшов дівчину, яка тебе покохає по-справжньому.

– От тільки я її не кохатиму. Я завжди буду кохати тебе, – що? Він це сказав? Він сказав вголос, що кохає мене? Ну за що мені це все?

– Стасе, здається, ми з тобою друзі, – я збентежилася не на жарт.

– Ага, друзі. Я для тебе друг, а ти для мене ні. І вже давно. І ти це знаєш, – так спокійно протягнув ці слова хлопець, що по мені знову табун мурах пройшовся. Він це навмисне робить, щоб я почувалася винною?

– Стасе, досить. Чи мені піти? – знову пригрозила хлопцеві.

– Ні, Арінко, я не хотів тебе засмучувати. Я просто тобі хотів сказати, щоб без побачень, як минулого разу. Бо якщо це знову побачення з якимсь дівчиськом, то я нікуди не піду і послугу свою виконувати не буду, – завчасно повідомив, підіймаючи свої брови у загрозливому погляді.

– Стасе, заспокойся, це не побачення.

– Добре, тоді слухаю уважно, – посміхнувся, підморгуючи мені. О, боги! Ну коли ж це закінчиться!?