Глава 2. Сон

Глава 2. Сон

«Любов – це безцінний дар.

Це єдина річ, яку ми можемо подарувати,

але все одно вона у нас залишається!»

Невідомий автор

***

Вдома мене зустріла мама зі своєю чарівною і запашною випічкою та смачною вечерею.

– Аріночко, золотце, ти вже прийшла? Як справи у школі? Що нового? – почала мене сипати питаннями мама.

Мама в мене така ніжна і добра людина. Вона обов’язково розпитує і в мене, і в тата, як справи, щоб бути в курсі всіх нових подій у наших життях. Це дуже приємно, коли про тебе так турбуються, і помічають навіть не різкі зміни у настрою.

– Матусю, так, це я. У школі все добре. Сьогодні була контрольна з алгебри і Стас попросив мене йому допомогти. Тому тепер я можу будь-що побажати і він це виконає, – хитро посміхнулась.

– Ох, Аріно, яка ж ти підступна дівка. Навіщо ти так з нього знущаєшся?

Мама знала про його почуття до мене, тому дуже захищала хлопця. Чесно кажучи, він їй навіть подобався і вона не розуміла, чому він не подобається мені. Постійно говорила мені, щоб я придивилася до нього, адже він може стати гарним чоловіком і турботливим батьком. Не знаю, як у неї це виходило, і як вона бачила таке яскраве майбутнє, у якому я зі Стасом. Але мама володіла дуже гарною інтуїцією стосовно інших людей, тому я завжди прислухалася до її порад. Завжди. Але не у випадку зі Стасом.

– Чому одразу знущаюся? Він сам сказав, що з мене виконана контрольна для нього, а з нього послуга для мене. Тому я вважаю, що тут ніякого підступу.

Ну якщо не вважати, що я справді можу придумати щось підступне, а тим паче це знати мамі, яка любить Стаса, зовсім не потрібно, то тут, справді, немає ніякого підступу. Але ж це буду не я, якщо я щось не вигадаю для улюбленого друга.

Пам’ятається мені, як колись також Стас завинив мені послугу, і я придумала дещо не стандартну для нього умову. Він подобався одній дівчині, Аліні з молодшого класу, і я його попросила, щоб він сходив з нею на побачення. Я надіялася, що дівчина йому сподобається і він забуде про мене. Таким чином, я думала спіймати два зайця одним пострілом: і від Стасових залицянь позбутися і дівчині з її коханням допомогти.

Ох, як же Стас був злий на мене! Це не передати словами. Його злість і лють так і метали його очі блискавками в мене. Але я не з дерева, не загорілася від тієї громовиці. Він так не хотів іти на побачення з Алінкою, що навіть просив мене передумати, подумати над іншою послугою, все відмовляв. Але я ніяк не погоджувалася, бо в мене на меті було звести дві долі в одне ціле. Стас сходив на побачення, проте нічого більше окрім одного побачення не відбулося. Він просто сказав, що такі худі не в його смаку. Хм… на що це він натякав? Що я повненька, чи що тільки я в його смаку? Не знаю. Питати в нього не хотіла, тож залишилася без відповіді.

***

Після вечері я пішла робити уроки. Ну може хоч на деякий час відволічусь від мрійливих думок. Все-таки книги – це мій перший порятунок від негативних думок. Так було завжди, так буде і зараз.

Зробивши уроки, я зрозуміла, що чогось не вистачає. Не знаю, що це за думки такі, але я просто аж задихаюсь від того, що ніби не вистачає повітря. Невже тепер Він – стане моїм повітрям? Я відкинула цю думку і вийшла надвір. Так, що-що, а небо і зорі мені зараз дуже допоможуть в тому, щоб справді відкинути негативні думки.

Хто він? Хто цей чарівний незнайомець? Я питала в зірок, у неба, але, звичайно, відповіді я не дочекаюсь.

Чомусь потягнуло на лірику і написала вірш:

Ти, як небо, – недосяжний

Ти – мій біль, моя печаль.

Я і ти – ми протилежні.

Ти – небо, я – земля, нажаль.

Чому в мої думки приходиш?

Я благаю тебе, з них іди…

Ти знов мене заводиш,

Я тону в твоїх очах, як дим…

Благаю у неба, благаю тебе,

Я жити не хочу у муках!

Прошу, поверни мені мене,

Я ж помру від розлуки!

Хто ти? Тебе я питаю…

Ти увірвався в спокійне життя.

Хто ти? Я цього, нажаль, не знаю…

Я не хочу сама у небуття.

Розповіла всі свої думки небу, зорям і ніби легше стало. Так, чудова ніч для того, щоб поплакати – темно, я сама, ніхто не побачить моїх сліз… Але я не хочу плакати! Не хочу… Та чомусь самотня сльозинка все-таки скотилася по обличчю. Просто гірко від того, що ми з ним різні й не знайомі.

***

Влігшись у ліжко, я не одразу заснула. Ще довго думала про сьогоднішню подію. О, боже, невже це зі мною сталося? Я закохалася в невідомого мені хлопця, який ні сном, ні духом, і навіть не здогадується про мої почуття.