Глава 2. Сон
«Любов – це безцінний дар.
Це єдина річ, яку ми можемо подарувати,
але все одно вона у нас залишається!»
Невідомий автор
***
Вдома мене зустріла мама зі своєю чарівною і запашною випічкою та смачною вечерею.
– Аріночко, золотце, ти вже прийшла? Як справи у школі? Що нового? – почала мене сипати питаннями мама.
Мама в мене така ніжна і добра людина. Вона обов’язково розпитує і в мене, і в тата, як справи, щоб бути в курсі всіх нових подій у наших життях. Це дуже приємно, коли про тебе так турбуються, і помічають навіть не різкі зміни у настрою.
– Матусю, так, це я. У школі все добре. Сьогодні була контрольна з алгебри і Стас попросив мене йому допомогти. Тому тепер я можу будь-що побажати і він це виконає, – хитро посміхнулась.
– Ох, Аріно, яка ж ти підступна дівка. Навіщо ти так з нього знущаєшся?
Мама знала про його почуття до мене, тому дуже захищала хлопця. Чесно кажучи, він їй навіть подобався і вона не розуміла, чому він не подобається мені. Постійно говорила мені, щоб я придивилася до нього, адже він може стати гарним чоловіком і турботливим батьком. Не знаю, як у неї це виходило, і як вона бачила таке яскраве майбутнє, у якому я зі Стасом. Але мама володіла дуже гарною інтуїцією стосовно інших людей, тому я завжди прислухалася до її порад. Завжди. Але не у випадку зі Стасом.
– Чому одразу знущаюся? Він сам сказав, що з мене виконана контрольна для нього, а з нього послуга для мене. Тому я вважаю, що тут ніякого підступу.
Ну якщо не вважати, що я справді можу придумати щось підступне, а тим паче це знати мамі, яка любить Стаса, зовсім не потрібно, то тут, справді, немає ніякого підступу. Але ж це буду не я, якщо я щось не вигадаю для улюбленого друга.
Пам’ятається мені, як колись також Стас завинив мені послугу, і я придумала дещо не стандартну для нього умову. Він подобався одній дівчині, Аліні з молодшого класу, і я його попросила, щоб він сходив з нею на побачення. Я надіялася, що дівчина йому сподобається і він забуде про мене. Таким чином, я думала спіймати два зайця одним пострілом: і від Стасових залицянь позбутися і дівчині з її коханням допомогти.
Ох, як же Стас був злий на мене! Це не передати словами. Його злість і лють так і метали його очі блискавками в мене. Але я не з дерева, не загорілася від тієї громовиці. Він так не хотів іти на побачення з Алінкою, що навіть просив мене передумати, подумати над іншою послугою, все відмовляв. Але я ніяк не погоджувалася, бо в мене на меті було звести дві долі в одне ціле. Стас сходив на побачення, проте нічого більше окрім одного побачення не відбулося. Він просто сказав, що такі худі не в його смаку. Хм… на що це він натякав? Що я повненька, чи що тільки я в його смаку? Не знаю. Питати в нього не хотіла, тож залишилася без відповіді.
***
Після вечері я пішла робити уроки. Ну може хоч на деякий час відволічусь від мрійливих думок. Все-таки книги – це мій перший порятунок від негативних думок. Так було завжди, так буде і зараз.
Зробивши уроки, я зрозуміла, що чогось не вистачає. Не знаю, що це за думки такі, але я просто аж задихаюсь від того, що ніби не вистачає повітря. Невже тепер Він – стане моїм повітрям? Я відкинула цю думку і вийшла надвір. Так, що-що, а небо і зорі мені зараз дуже допоможуть в тому, щоб справді відкинути негативні думки.
Хто він? Хто цей чарівний незнайомець? Я питала в зірок, у неба, але, звичайно, відповіді я не дочекаюсь.
Чомусь потягнуло на лірику і написала вірш:
Ти, як небо, – недосяжний
Ти – мій біль, моя печаль.
Я і ти – ми протилежні.
Ти – небо, я – земля, нажаль.
Чому в мої думки приходиш?
Я благаю тебе, з них іди…
Ти знов мене заводиш,
Я тону в твоїх очах, як дим…
Благаю у неба, благаю тебе,
Я жити не хочу у муках!
Прошу, поверни мені мене,
Я ж помру від розлуки!
Хто ти? Тебе я питаю…
Ти увірвався в спокійне життя.
Хто ти? Я цього, нажаль, не знаю…
Я не хочу сама у небуття.
Розповіла всі свої думки небу, зорям і ніби легше стало. Так, чудова ніч для того, щоб поплакати – темно, я сама, ніхто не побачить моїх сліз… Але я не хочу плакати! Не хочу… Та чомусь самотня сльозинка все-таки скотилася по обличчю. Просто гірко від того, що ми з ним різні й не знайомі.
***
Влігшись у ліжко, я не одразу заснула. Ще довго думала про сьогоднішню подію. О, боже, невже це зі мною сталося? Я закохалася в невідомого мені хлопця, який ні сном, ні духом, і навіть не здогадується про мої почуття.
#2648 в Молодіжна проза
#10578 в Любовні романи
#2581 в Короткий любовний роман
перше кохання, кохання і дружба, любовний трикутник і сильні почуття
Відредаговано: 27.08.2020