Епілог. Подяка

Епілог

«Любов – це коли хочеш переживати

з кимось всі чотири пори року.

Коли хочеш бігти з кимось від весняної

грози під, всипаний квітами, бузок,

а влітку збирати ягоди і купатися в річці.

Восени разом варити варення

і заклеювати вікна від холоду.

Взимку – допомагати пережити

нежить і довгі вечори…»

Рей Бредбері

***

Через чотири роки

Аріна

Я стою й дивлюсь на себе у дзеркалі на весь зріст. Я сьогодні така красуня. Білосніжна сукня, що приталена на талії, розходиться у пишній спідниці від колін. Корсет має глибоке декольте. Плечі відкриті, що надає вигляду витонченості та краси. На талії блакитний пояс із невеликим бантом та розсип незліченних діамантів. Навіть боюсь уявити, скільки коштує сукня.

На голові зачіска – гарно підкручені дрібні локони, які хвилями спадають на плечі. У волосся з лівого боку вставлена шпилька з білосніжними квітами, яка збирає його докупи. Ніжний макіяж зі світло-рожевими тінями та нюдовою матовою помадою роблять мене надзвичайно ніжною.

Здається, я сяю. Ні, я справді сяю! І не тільки через сукню. Чарівна посмішка на обличчі видає мої щасливі, сяючі очі. Я виходжу заміж за коханого чоловіка… Хіба ж тут не бути щасливою?

Що тільки відбулося за ці чотири роки… Навіть не знаю, з чого почати. Батько Адріана не дозволив мені знімати готель, тому забрав мене у свій будинок, в якому жив один, виділивши мені кімнату. Чоловік доглядав за мною, як за принцесою. Сніданок мені готував, відвозив особисто щодня до університету та до Адріана в лікарню. Чесно кажучи, мені було незручно від такої надмірної турботи чоловіка, але він і слухати нічого не хотів, сказавши, що полюбив мене, як дочку. А також запитав: «А хіба до дочки по-іншому ставляться?» Я не знала, що йому на це відповісти, бо мій тато такої уваги не проявляв, тому з радістю приймала його турботу.

Я поступила до університету, як і хотіла на математичний факультет. У вільний час від навчання я ходила на додаткові заняття з англійської мови, бо тих знань, що я отримала у школі, було не достатньо для розмовного стилю.

Адріан лікувався та потихеньку одужував. Я прибігала до нього щодня і ми разом ходили на його вправи з фізіотерапії. З моєю допомогою та підтримкою хвороба почала відступати. І через пів року повністю відпустила хлопця. Дякуючи найкращим лікарям, ми це зробили. Звісно, сам Адріан дякує лише мені, каже, що якби я не прилетіла до нього, він би взагалі помер… Від таких слів моє серце на частини розривалося, а сльози лилися потоком від розуміння, що я все правильно зробила… що покинула своє старе життя, увійшовши в нове з новими силами, зі своїм безмежним та всесильним коханням до нього та точними підказками серця.

На Стаса відкрили кримінальну справу та присудили сім років позбавлення волі. Я знала, що Адріан про це потурбувався та навіть суду пред'явив усі довідки із лікарні, як доказ того, що той справді здійснив на нього замах на вбивство.

Нарешті зло покаране та ми можемо вільно дихати й навіть хотіли прилетіти до України, щоб помиритися з моїми батьками, але не отримувалося. Адріан став власником компанії батька та на нього навалилося чимало справ, а я навчалася вдень і вночі.

Батьки мені часто телефонували, просили та наказували повернутися, а я не хотіла… лише просила пробачення у них за те, що так поспішно втекла. Але якби не зробила цього, то вони б мене просто не відпустили… А я знайшла нове життя! Я знайшла себе поруч із коханим! Знайшла своє щастя… таке довгоочікуване щастя. Виборола своє місце під сонцем – поруч із Адріаном.

– Кохана, ти готова? – зайшов у кімнату Адріан та став позаду, обійнявши міцно.

– Так. Але нареченому заборонено бачити наречену раніше, – заперечила усміхнено.

– Мені можна. Я дуже хвилююся за тебе, – сказав, прилинувши до моїх вуст та поклавши руку на живіт. – Як ти? Як наше диво?

– Чудово, – радісно всміхаюся. – І воно теж.

Навіть не віриться, що ми станемо батьками через сім місяців. Я пройшла довгий етап лікування. Адріан возив мене по всіх можливих лікарнях та центрах планування сім’ї. І Бог змилувався над нами – зробив нам подарунок у вигляді маленького дива, яке ми з нетерпінням чекаємо тепер.

Я дізналася про вагітність ще місяць тому. Коханий тепер не відходить від мене ні на крок. Вдома постійно біля мене. Як я в університеті, телефонує після кожної пари та запитує, як себе почуваю. Такий ніжний, турботливий, лагідний… і весь мій.

– Кохаю тебе, моя ніжна квітко.

Адіран не припинив мене так називати – це вже назавжди приклеїлось до мене. Я щасливо посміхаюсь йому в губи.

– І я тебе кохаю, мій містер-блакитні-очі.

– Не зрозумів, – здивована посмішка осяяла його обличчя.

– Я тебе так назвала ще тоді, як вперше побачила та закохалася, – зізналася та турботливо провела рукою по гарно вкладеному волоссю.