Глава 27. Сила переконання

Глава 27. Сила переконання

«Коли чогось сильно захочеш,

увесь Всесвіт буде сприяти тому,

щоб бажання твоє збулося».

Пауло Коельо

***

Адріан

Я побіг за Аріною, попередньо попрощавшись із її подругами та поклавши гроші на стіл за наше замовлення. Дівчата відмовлялися, казали, що самі заплатять, та я наполіг. Вважаю, що саме так повинен поводитися справжній чоловік. Врешті-решт дотримуюсь своїх принципів. Так вчив і виховував мене батько.

Відчуваю непереборне бажання хоч якось заспокоїти Аріну. Ще нічого в житті я так не хотів, як припинити страждання дівчини.

Мені не страшно за себе… ну що мені її батько зробить і чому вона так хвилюється? Уб'є хіба що? Хоча в цьому дуже сумніваюся… Найгірше, що він може зробити, так це розлучити нас...

Беру дівчину за руку та веду до байка, де його припаркував. Аріна не опиралася і покірно йшла за мною. Підійшовши до транспорту, я поцілував її, запевняючи, що я з нею, що поруч. Вона слабо посміхнулася, але все ж відповіла на поцілунок.

Сам хвилююся від того, що буде через декілька хвилин, але відступати нікуди… та й не хочу. Досить! Годі вже тікати! Я не хочу приховувати свої почуття до неї та боятися все життя її батька. Колись це таки повинно статися… рано чи пізно.

Ми приїхали й Аріна поспішила злізти з байка, на ходу скидаючи шолом. Бідолашна вся тремтить… Такою дівчину я востаннє бачив, коли покинув її… понад місяць тому. Ніколи собі цього не пробачу…

Аріна відкриває хвіртку, коли з будинку вийшов її батько. Побачивши мене, він просто оскаженів. Та я не маю наміру тікати… Годі.

Навіть не встиг зайти на подвір'я будинку, як до мене просто підлетів тато Аріни.

– Що ти тут робиш, шмаркачу? – виплюнув мені в обличчя грізні слова.

– Я привіз Аріну додому, – спокійно відповів.

Не відчуваю до чоловіка такої ненависті, як він до мене, бо вперше його бачу. Хоча він мене теж…

– Забирайся звідси, інакше пожалкуєш про це, лежачи на лікарняному ліжку.

– Вибачте, та ви мене не залякаєте. Не розумію я причини вашої ненависті до моєї персони, але гадаю, що ви помиляєтеся, оскільки не знаєте мене особисто.

– Що!? Та як ти смієш так розмовляти зі мною? – його гнів виходив за межі дозволеного, тим паче ми серед вулиці.

– Тату, пробач, та Адріан ні в чому не винен, – жалібно просить Аріна за спиною чоловіка.

Я перевів погляд на кохану. Вона стояла й тремтіла, захлинаючись від сліз. Як важко було її бачити в такому стані… серце розривалося на частини. Хотів підійти до неї та заспокоїти, витерти її сльози, побути для неї жилеткою… тільки щоб не плакала.

– Не винен? Тобто те, що він зробив із тобою, це нормально!? В будинок швидко! – повернув чоловік до неї свою голову та накричав злісно.

Я спокійно спостерігав за тим, як він поводиться зі своєю єдиною донькою і бажав лиш одного: мати свою донечку та ніколи в житті на неї не кричати й не примушувати до чогось проти її волі.

Аріна мовчки розвернулася і пішла, кинувши на мене свій важкий і болючий погляд, сповнений любові та хвилювання. Посміхнувся їй, бажаючи таким чином запевнити її, що все добре, та закінчити її страждання. Точно знаю, що зайшовши до будинку, побіжить у свою кімнату та буде спостерігати з вікна за всією розмовою.

– Бачити тебе я тут не хочу, – повернувся до мене та проговорив виразно всі слова. – Тож це моє перше та останнє попередження: забудь про Аріну. А якщо ослухаєшся, видам її заміж наступного ж дня!

Повірити своїм вухам не можу… Більше, ніж впевнений, за кого він видасть її заміж, щоб не бачити мене поряд зі своєю дочкою, але це удар нижче пояса… як для мене, так і для Аріни.

– Ви настільки не любите єдину доньку? – це все, що я зміг запитати, в той час, як по мені пройшовся ураган емоцій.

– Що!? Це я її не люблю!? Та як ти смієш? Сам її збезчестив, покинув вагітною, а тепер смієш мені заявляти, що я її не люблю? Навіщо вона тобі!? Не награвся ще?

Здається, я провалився крізь землю… бо я не так собі уявляв дану розмову. Гадав, що він буде кричати, лютувати, оскільки ненавидить мене, але таке… Батько дівчини вважає, що я нею граюся… Стас сьогодні сказав, що я нею користуюся…

А як довести усім, що я її кохаю? Хто підкаже!?

– Я кохаю вашу дочку. І якби не Стас… та його підлі ігри, ми були б і зараз щасливі та готувалися б до весілля, чекаючи на нашу дитину, – я спеціально виділив останні слова, підтверджуючи їх своїм тоном. – Він нас розлучив. І не вперше це робить. А знаєте, я сумніваюся, що ви в курсі того, що Аріна намагалася накласти на себе руки, втопившись у річці, – не знаю, навіщо я це сказав, але дуже розійшовся і бажаю тільки одного: щоб він врешті затямив, що Аріна не буде щасливою з тим покидьком.

– Що!? – у чоловіка на обличчі була купа емоцій: від люті до здивування. – Ти розумієш, про що ти говориш?