Глава 25. Емоційний сплеск

Глава 25. Емоційний сплеск

«У коханні, як на війні, –

горе переможеному».

Саган Франсуаза

***

Адріан                                    

Урок пройшов на одному подиху. Я не міг відвести очей від коханої... А те, як вона піднялася з місця та довела вчителю, що справді слухала його, взагалі привело мене в стан захоплення нею. Не знаю, де ще можна знайти таку вродливу, розумну, а головне справжню дівчину, яка виявляє свої істинні емоції та не боїться приховувати своїх почуттів.

Після уроку відбулося все несподівано й швидко. Стас знову показав своє обличчя, підлість, егоїзм і ненависть. Він штовхнув Аріну плечем і я одразу ж полетів за ним.

Схопивши його за барки, неначе звір свою здобич, я повів його за кут коридору, де не було учнів.

– До тебе не доходить з одного разу, так? – все ще тримаючи його за комір светра, грізно питаю.

Не в моєму стилі одразу битися, тому просто інтонацією голосу хочу його залякати. А тому хоч би що… шкіриться.

– До тебе бачу теж не доходить? Де ти був два тижні, коли я доглядав за нею в лікарні, приносив їй квіти, цукерки, підтримував, допомагав морально пережити ваше розставання? Га? Де? Хм… Знаю, з Владою розважався, – шкірить зуби негідник.

– По-перше, з твоєї ласки ми з нею розійшлися. Не було б твоїх підлих ігор, не було б і розставання. А по-друге, не доводилося б тобі доглядати за нею в лікарні, бо вона туди не потрапила б! – говорю з інтонацією, майже переходячи на крик, та все ще стримуючи себе.

– Ну-ну, вважай, як хочеш, – знову вишкірився. – Але факт є факт. Через тебе вона туди потрапила, а ти розважався в цей час із Владою. Та бачу, як Аріна, бідолашна, тебе любить, тому можеш поки що покористуватися нею, а як знову покинеш, я буду поруч! Тому вона все одно буде моя… рано чи пізно.

Якби я себе не стримував і не намагався піддатися на його провокації, та на цих словах мені просто дах зірвало. «Покористуватися»… я можу «нею покористуватися»! Це що ще таке!?

Не витримавши гніву в собі, я його випустив на волю у формі міцного удару в ніс негідника. А сталася ще й добавка… Стас стояв спиною до стіни, тому від удару ще й вдарився головою в стіну. Одразу почало юшити кров’ю й схопився за свій ніс.

– Це моє останнє попередження. Наступного разу ще будеш до нас лізти зі своєю недолугою фантазією, заявлю на тебе в поліцію або здам у лікарню для психічно хворих. Повір, знайду на тебе управу, – повідомив його про свої плани, в той час, як він скотився по стінці на підлогу.

Іду до Аріни та на хвилях емоційного сплеску цілую її й хочу забути слова того виродка. «Покористуватися»… Оце вигадав бовдур! Як можна користуватися невинним ангелом? Аріна – це дівчина, яку потрібно любити й оберігати, з якою можна створити міцну сім’ю.

Губи коханої дівчини дають мені неймовірну насолоду… м’які, ніжні, солодкі… хочеться їх відчувати на собі постійно. Але, як тільки відірвався від неї, слова бовдура знову накотили на мене новою хвилею негативних емоцій, від чого стиснув талію дівчини у своїх руках, борючись із ними.

Як взагалі можна було додуматися сказати мені, що я можу покористуватися дівчиною!? Він геть з розуму зійшов від того, що ми знову разом? Та хіба це кохання в нього!? Я навіть не знаю як це правильніше назвати… мабуть, одержимість або ж хвороба краще підходить для його уявного «кохання».

Бідолашна дівчина так тремтить, що й заспокоїти її важко. Я сам дуже нервую через того козла, бо варто тільки на нього поглянути, як уже прагну його відлупцювати. І це я ще спокійний… Точніше, намагаюся бути таким, щоб не хвилювати Аріну ще більше.

Дівчина потягнулася до мого волосся і стиснула його у своїй долоні, закусивши губу. Яка вона в цю мить була фантастична! Неймовірна, чутлива і відкрита своїм почуттям до мене. Посміхнувся та обійняв її міцно, відкинувши погані думки геть зі своєї голови.

***

Аріна

Адріан взяв мене за руку, сплівши пальці, та повів на наступне заняття. Я покірно йшла за ним, насолоджуючись його близькістю та тим, що він мене настільки оберігає. Приємно відчувати його тепло та кохання.

Наступні заняття та аж до останнього ми Стаса не бачили й нарешті спокійно зітхнули, відчувши полегшення. Ми разом сиділи на уроках і Адріан уже вкотре мене відволікав, погладжуючи моє коліно, спину чи навіть сплітаючи пальці просто на парті. Та от проблема в тому, що лівою рукою писати не вмію. Забираючи свою долоню з його, він підіймав брови у здивуванні, а я посміхалася та продовжувала робити записи у зошит.

Навіть у їдальню ходили разом обідати. Дівчата вже скоса на мене поглядали. Розумію – вони хочуть подробиць мого особистого життя, а я все поруч з Адріаном. Він тепер, як моя тінь, – скрізь ходить за мною і постійно перебуваючи на сторожі, бо хтозна, коли Стас знову з'явиться.

Подруги все-таки мене застали одну, коли я пішла до вбиральні. І просто там влаштували мені допит.

– Аріно, це те про що я думаю? – схвильоване обличчя Яніни виявляло здивування й радість за мене.