Глава 20. Шляхи до щастя

Глава 20. Шляхи до щастя

«Дія не завжди приведе до щастя,

але до щастя може привести лише дія».

Бенджамін Дізраелі

***

Адріан

Аріна раділа заходу сонця, як мала дитина, точнісінько як моя Діана. Таких щирих емоцій я давно не бачив відтоді як прилетів на Україну. Захват, радість, захопленість, безтурботність, ейфорія – купа емоцій читалося на обличчі коханої. Вона дала волю своїм відчуттям, коли палко мене обійняла, коли щасливо усміхалася. До слова, я також був щасливий, що поруч моя ніжна квітка.

Ми знову сіли на плед та, обійнявшись, спостерігали за явищем природи, кожен думаючи про своє.

Намилувавшись вдосталь, ми поїхали додому, ще перебуваючи під ейфорією від проведення разом цілого дня. Ну і як мені її відпустити таку щасливу, радісну й усміхнену? Але, хочу я того чи не хочу, потрібно. Тепер буду робити все можливе для того, щоб усмішка з її обличчя не зникала.

Приїхавши додому, Аріна все-таки змінилася, стала схвильованою.

– Кохана, що сталося?

– Нічого, все добре, – і вдавано посміхнулася.

– І навіщо цей обман?

– Хм… ти мене наскрізь бачиш? А як же фраза, що дівчина повинна бути закритою книгою?

Я щиро здивувався, піднявши брову.

– Я хочу знати про тебе все, щоб там не було, – промовив й уклав її у свої обійми. – А те, що я читаю тебе, як відкриту книгу, мабуть, говорить про те, що ти моя половинка і дуже схожа на мене, ти так не гадаєш?

– Можливо, – посміхнулась і притулилась щокою до моїх грудей. – Я хвилююся через те, що буде зараз, як зайду в будинок. Не хочу сварок із татом. Так набридло сваритися й страждати…

– Давай я зайду з тобою і з ним поговорю?

– Ні, Адріане, він тебе вб'є на місці. Ти не знаєш, якої він про тебе думки.

– Ну чому ж не знаю, здогадуюсь. Але виправляти ситуацію якось потрібно, а не накаляти її ще більше.

– Не зараз, точно. Мама обіцяла з ним поговорити і якимось чином загладити всі гострі кути між нами. Буду сподіватися, що розмова допоможе.

– А що ж ти скажеш на запитання: «Де була цілий день?»

– Відповім, що з подругами. Нам проєкт задали та ми робили його цілісінький день, – промовивши, Аріна скорчила таку гримасу, наче справді працювала цілий день над проєктом, і засміялася. Я теж усміхнувся й щиро радію її сміхові.

– Гарна відмовка. Як же я не хочу бути твоїм прихованим сенсом…

– Пробач, будь ласка, – враз усмішка щезла й дівчина опустила на мить очі додолу. – Я не хотіла б тебе ображати своєю поведінкою, але й по-іншому не можу.

– Зрозуміло. Все гаразд. Ми проходили й не таке.

– Дійсно. Ти найкращий. Кохаю тебе… дуже сильно…

– А я тебе кохаю, моя ніжна квітка.

Поцілунок був таким солодким, що не зрівняється з жодною ніжністю на світі. Це поклик душі й серця – бути поруч зі своєю коханою, цілувати її та обіймати.

Я дочекався, поки дівчина зайшла до будинку і, як завжди, за традицією, помахала мені рукою з вікна. А сьогодні навіть подарувала повітряний поцілунок. Щасливий від емоцій, вирушив додому.

Як приїхав, було вже далеко за північ, але тато ще не спав. Я помітив світло у його кабінеті та пройшов туди. Він сидів за столом та глушив віскі. Поруч на столі стояла на пів пуста пляшка дорогого міцного алкоголю. Щовечора його таким бачу. Невже він гадає, що алкоголь заглушить біль душі?

Я власне з цієї причини й вирішив жити з ним на Україні, бо бачив як він важко переживав розлучення, тому хотів бути поруч та хоча б морально йому допомагати.

Я пройшов по кабінету та сів на диван. Батько мовчки глянув на мене та знову відпив із чарки.

– Ти ж знаєш, що п'ючи, ти горю не зарадиш?

– Адріане, не лізь не у своє діло.

– Я хочу тобі допомогти.

– І чим ти мені допоможеш? – важко запитав, грізно глянувши.

Батько мав залізну витримку, тому навіть у критичних ситуаціях він не кричав і не підвищував голосу. Лиш очима показував своє незадоволення. Я успадкував його характер. Але визнаю, що декілька разів зривався на Аріні… шкодую, звісно. Просто неможливо було бачити її та не обіймати… повільно сходив із глузду.

– Хоча б моральною підтримкою, – відповів йому.

– Не допоможе… Як день пройшов? – не хоче відкривати свої проблеми, тому перевів тему в інше річище, бажаючи поговорити про мої. Хороший маневр.

– Чудово. Я зробив Аріні декілька сюрпризів, а також ми з нею удвох набили тату у знак нашого безмежного кохання.

– Вітаю. Молодець, синку, – його кутики вуст ледве піднялися в подобі усмішки.

– Дякую.

– Ти її кохаєш? – поцікавився, знову дивлячись на мене.