Глава 6. Вечеря чи заручини?

Глава 6. Вечеря чи заручини?

«Ось який сюжет цікавить мене

найбільше: любов, відсутність любові,

смерть кохання, біль, що супроводжує

втрату того, що було необхідністю».

Джон Кассаветіс

***

Аріна

Зайшовши в будинок, одразу наткнулася на мамин серйозний погляд.

– Чому так довго зі школи? Де ти була? – не суворо й не з підвищеною інтонацією запитала, радше з хвилюванням.

Знала б вона, що я ледь не наклала на себе тільки що руки від відчаю, то не просто хвилювалася, а плакала б, як і я. Хоча останній тиждень нікому не показую свої сльози. Нікому. Лиш душа тихо плаче, або подушка знає мої гіркі сльози. Більше ніхто. Я вирішила посміхатися та бути щасливою, ну хоча б здаватися такою. Це, звичайно, не просто, адже пригадую, як ревіла на мосту… не змігши їх тримати в собі.

До мене тільки зараз доходить, а якби Адріан не встиг і не врятував мене? А якби він взагалі не пішов би за мною? Я б уже, мабуть, би й спливла на поверхню й не було б ніяких більше сліз і страждань. Господи, ну про що це я? Чому така спокуса знову накласти на себе руки?

– Аріно, я кого питаю? – чую вже підвищений голос мами.

– Мене, звичайно, – посміхнулася їй та підійшла й поцілувала в щоку. – Привіт, матусю. У школі взяла додаткове заняття із репетицією по вокалу в Ольги Володимирівни, – усміхнено відповідаю. У нас через декілька днів буде вечірка з нагоди Хелловіну, а я, як завжди, зірка сцени та будь-якого свята.

Сподіваюся, граю роль на відмінно й мама не побачить моїх червоних від сліз очей, або, ще гірше, не помітить стану моєї душі. Не хочу навіть з нею про це говорити. Відколи вона на стороні батька та запевняє мене погодитися на пропозицію Стаса, я не відкриваю більше їй свою душу. Лиш граю роль життєрадісної та самостійної дівчини.

– Там і Стас буде? – цікавиться, примруживши очі.

– Мамо, ну до чого тут Стас? – фиркаю та повернулася до неї спиною з метою дістати сік із холодильника. Хоч і не хочеться його пити, та все ж це краще, ніж дивитися їй у вічі чи щоб вона побачила мій відчай.

– Як це до чого? Хлопець тебе кохає, хоче бути з тобою, а ти йому навіть шансу не даєш. Він змінився заради тебе. Ну чому ти не хочеш в ньому побачити чоловіка? – знову проспівала своєю. Такі пісеньки я вже чую щодня.

– Я ніколи в ньому не бачила чоловіка, – спокійно відповіла, відпивши соку із пляшки. Особливо, його останній вчинок зовсім не чоловічий.

– Аріно, та як ти так можеш? Хлопець дуже любить навіть твій впертий характер і все зробить заради тебе.

Я нічого не відповідаю. Лиш хмикаю та скептично посміхаюся, покрутивши головою. А й справді він все зробив, щоб розлучити мене з Адріаном. І йому це вдалося. Сучий син.

Поставила пляшку на стіл та йду до себе в кімнату. Не хочу говорити про того покидька. Не хочу сваритися з мамою. Нічого не хочу. Абсолютно.

Можливо, сон допоможе хоч трохи привести думки до ладу. Лягла на ліжко та заснути не змогла. Точніше, мама не дала. Зайшла в мою кімнату та й оголосила жахливу новину.

– Сьогодні до нас на вечерю прийде Стас. Його батько запросив.

Схоже, вона мене відром крижаної води облила, а не новину повідомила. Мабуть, стіни моєї кімнати, бачачи щодня мої сльози, й то більше мені співчувають, ніж рідні батьки. Ну що за знущання такі і як мені це витерпіти?

– Добре, – погодилася, але так і не поворухнулась, лежу обличчям до стіни.

Мама ще трохи постояла, а потім вийшла з кімнати.

Ось так просто вони щодня мене вбивають. Вже й справді було б простіше накласти на себе руки, щоб не відчувати цього болю щодня…

Я прийняла душ, переодяглася до вечері та пішла допомогти мамі на кухні. Звісно, просила вона мене про допомогу разів п’ять, а я прийшла на допомогу вже тоді, коли мама сервірувала стіл.

– Аріно, нарешті! Де ти ходиш? Я не встигаю сама. Наріж овочі на салат.

Я мовчки прийнялася за роботу, а подумки бажаю, щоб він або не прийшов, або якась інша причина сталася чи якась невідкладна ситуація. Тільки щоб цієї вечері не було. Таке погане передчуття на серці, що вити хочеться.

– Любі мої, – зайшов тато на кухню та проворкував скоріше до мами, – вже майже вісімнадцята година, а ще нічого не готово. Скоро гості будуть!

Гості? Мені не почулось? Чому він у множині сказав про Стаса? Чи це те, про що я думаю і він прийде разом із батьками?

– Любий, все вже готово, – запевняє мама. – Аріна нарізає овочі для салату, а основні страви вже давно готові й чекають своєї подачі на стіл.

– Що ж, тоді добре, – уявила, що тато посміхнувся мамі, бо я так і не можу повернутися та показати батькам сльози в очах та страх через цю вечерю. – Здається, вже приїхали, – тато подивився у вікно і я за ним поглянула. І те, що я там побачила, відчула гострим поколюванням на серці.