Розділ 22. Вибір

Ви коли-небудь стояли перед вибором, що для вас важливіше власне щастя чи життя близької людини? Якщо ні, то вам буде важко зрозуміти, що відчувала я у ту мить, коли переді мною став цей нелегкий вибір. Я розуміла, що зраджую сама собі, своїм принципам, своїм переконанням, своїм почуттям, але я по-іншому просто не могла вчинити, адже на кану було життя мами, найріднішої для мене людини. Я ледве стримувала сльози, коли сказала коротке: я згідна. Ще тоді не розуміла, як же важко буде стримати обіцянку, знала, що Максим мені цього ніколи не пробачить, він просто не зможе, коли дізнається, що я продала свої почуття. Навіть не пам’ятала як дійшла до своєї квартири і лише там змогла дати волю своїм емоціям, які так і рвалися на поверхню. Більше вже не могла стримувати істерику, яка розривала горло, здавлювала і душила. Мені хотілося кидатися на стіни, бити все на своєму шляху, мені було огидно дивитися на своє відображення в дзеркалі, бо там лише бачила зрадницю і егоїстку, яка думає лише про себе. Та саме егоїстку, бо навіть не подумала, що страждати буду не сама, а й Максим. Він вперше за багато років закохався і довірився комусь, а я його так жорстоко обманула і покинула. Ні, він зрозуміє, повинен зрозуміти. Різко вхопила подушку і кинула нею об стіну. Якби себе не виправдовувала, а все одно вважала себе зіпсованою іграшкою, в чужій жорстокій грі. Якби не його батько, то мені не довелося б на таке погоджуватися. От чому він не хоче щастя для власного сина. Впіймала себе на думці, що знову шукаю собі виправдання, а їх для мене не існує.

***

Двома тижнями раніше.

Вийшла з лікарні з твердим наміром за будь-яку ціну знайти гроші. Потрібно поговорити з батьком, можливо вдасться взяти кредит в банку, навіть і під заставу квартири. Максим мовчки йшов за мною і про щось зосереджено думав.

- Ліно, я попрошу гроші в батька, він не відмовиться.

- Думаєш, позиче? – невпевнено запитала.

- Я буду дуже просити.

- Мені так незручно, але немає іншого вибору.  

- Ні про що погане не думай, зараз головне, щоб твоя мама одужала.

Як я можу не думати про погане, коли вже третій день оббиваю пороги банків, а результатів нуль. Таку велику суму не хочуть давати навіть під заставу квартири. Відчай накриває мене з головою, та ще й батько Максима нічого не відповідає, хоч і обіцяв зателефонувати на днях. От саме цього дзвінка я одночасно дуже чекаю і страшенно боюся. Що буде, коли Антон Олегович відмовить, де тоді взяти гроші. Тато вже повністю впав духом і все частіше брався за чарку, Максиму також терміново потрібно було повернутися до Одеси. Я залишилася одна, вже розривалася між батьком, мамою, роботою і пошуком потрібної суми. Додому приходила такою виснаженою, що не відчувала власного тіла. І ось через декілька днів зателефонував Антон Олегович. Я не знала чи він погодиться і за якої умови, але вірила, що він просто не може мені відмовити.

- Ліно, привіт.

- Доброго дня.

- Я подумав і готовий дати тобі потрібну суму, але у мене є умова.

В мене серце забилося швидше, ой, щось зовсім не подобається його тон. Невже запропонує, щось непристойне. Так, заспокойся, він ж знає, що ви з Максимом зустрічаєтесь, тому все буде добре, головне не думай про погане, налаштуйся на позитив, адже головне, що батько Максима дасть гроші, а це найголовніше.

- Яка? – тремтячим голосом запитала.

- Ти залишиш мого сина, не будеш з ним спілкуватися, зустрічатися і повністю зникнеш з його життя.

В мене пропав дар мови, всього очікувала, лише не цього. Як же так можна? За що так жорстоко? Як я можу відмовитися від свого кохання, але з іншого боку, на кану життя мами. Та чи варто відмовлятися від власного щастя заради життя близької людини? Звісно варто, якщо зараз відмовлюся, то буду жаліти про це все своє життя. Як я буду виглядати в своїх очах: егоїсткою, яка поставила себе вище за найріднішу людину.

- То що ти відповіси?

- Я…згідна… - тихо мовила, бо сльози душили, крик душі підступав клубком до горла, готовий у будь-який момент вирватися на зовні.

- Тоді всі витрати по лікуванню я беру на себе, надішли мені всі рахунки і я завтра їх оплачу.

- Дякую вам, - все, що могла сказати.

Поклала слухавку і відчула почуття відрази до себе самої, захотілося змити з себе все, стерти, зішкрябати свою продажність. Проте якби то не було, був шанс, що мама одужає, а кохання… нічого, знайде ще одне. Сама не вірила в те, що щойно подумала, але переконувала себе, що саме так все і буде. З часом на серці полегшає і потроху все налагодиться. Але найважче було попереду, адже доведеться розійтися з Максимом по телефону і це було огидно, неправильно і підло.

Вже другий день не наважувалася повідомити Максиму, що ми розлучаємося. На його дзвінки також не відповідала. Коли брала до рук телефон, то все не вистачало сміливості зателефонувати. Проте це потрібно зробити терміново, бо Антон Олегович виконав свою обіцянку і оплатив мамі операцію і дорогу до Києва, тепер моя черга. Схопилася з місця з твердим наміром все-таки зателефонувати до свого коханого хлопця. Не встигла взяти телефон до рук, як він сам завібрував, хвилину повагавшись, все-таки взяла слухавку і почула радісний голос Максима, як же боляче його засмучувати і розчаровувати, але сама себе змусила.