Розділ 20. Освідчення

Такого романтичного освідчення в мене ще в житті не було. Я просто таяла, як воскова свічка, коли побачила Максима, який стояв стояв з велетенським букетом троянд на одному коліні і виголосив свою промову:

- Ліно, я закохався в тебе ще тоді на балу і відтоді не знаходив собі місця. Я запитаю тебе лише один раз, ти будеш моєю дівчиною?

Я не могла навіть слова мовити, просто стояла і кивала, як зламаний болванчик. Максим зрозумів мене без слів і просто встав вручив мені букет і так ніжно і пристрасно поцілував, що у мене голова пішла колом. Я відразу відповіла на поцілунок. Люди нам аплодували, бо напевно думали, що ми вже заручені, а не в статусі: зустрічаюся. Проте нам було байдуже на весь світ, ми нарешті перемогти свою гординю і віддатися почуттям. Нам обом було просто добре. Потім ми ще пішли на колесо огляду, але на нічний Париж майже не дивилися, бо постійно цілувалися, наче нарешті дісталися до води після кількаденної спраги. Я була щаслива, щасливіша за всіх.

Максим провів мене аж до номеру і вже біля дверей ми знову злилися в поцілунку. Не пам’ятала як ми відчинили двері і я опинилася на ліжку, наді мною нависав хлопець, який ніжно цілував шию і обличчя. Я була не проти і аж вигиналася на його ласки. Юнак тим часом почав розстібати мою кофтинку і переключив свої губи на груди. І раптом задзвонив телефон. Ми на мить завмерли і я почула як хлопець розчаровано засопів.

- Я швиденько відповім і ми продовжимо, - проговорила я і, звільнившись з-під ваги хлопця, кинулася до мобільника. Яким ж здивуванням було те, що до мене телефонував батько. Не те, що ми були в поганих стосунках, просто ми рідко спілкувалися. Тато постійно був на роботі, щоб заробити на лікування мамі, і я також була весь час зайнята. Тому розмовляла я з сім’єю нечасто.

- Донечко, - почула я вбитий голос батька, - приїжджай негайно.

- А що сталося? Щось з мамою? – занепокоїлась я.

- Так, вона в лікарні в дуже важкому стані. Лікарі бояться, що вона може не вижити.

В мене з рук випав телефон, а сама я почала сповзати на підлогу. От чому саме сьогодні, у мій найщасливіший день, я дізнаюся таку новину. Все таки доля не хоче, щоб я хоч на мить пораділа в цьому житті. Я ще чула татів голос, який промовляв:

- Алло, алло.

Проте в мене не було сил, щоб знову взяти слухавку до рук. Максим занепокоєно дивився на мене.

- Що трапилося, Ліно?

- Ма...ма, - крізь сльози проговорила.

- Що з нею?

- Во..на може… померти… знову.

І я, скрутившись калачиком на підлозі, заридала. Хлопець миттєво опинився поряд і міцно обійняв.

- Заспокойся, все буде добре, - і не повірив своїм словам, які щойно сказав, адже саме це говорив йому батько багато років тому і нічого добре не стало, бо його мама померла.

⁃ Розумієш у мами і так донорське серце і їй потрібно себе берегти і пити дуже дорогі ліки. Батькові і так довелося продати сімейний бізнес, машину, квартиру, щоб назбирати грошей на операцію і лікування. Добре хоч донор знайшовся досить швидко, бо тоді б мама точно померла. А тепер знову стався приступ. Я не знаю, що мені робити, я повинна летіти до неї, але як.

 ⁃ Не хвилюйся, я поговорю з татом і ми щось вирішимо, до того ж ми уклали договір з французами і йому не має причин щоб не відпустити тебе.

 ⁃ Дякую тобі за все. 

 ⁃ Давай сядемо на ліжко, бо на підлозі холодно і страшенно не зручно.