Розділ 15. Вечір з французами

МАКСИМ

Хлопець був злий сам на себе. Через цю дівчину він взагалі втратив контроль над собою. От же дурень, навіщо потягнув її, для чого влаштував їй цей допит, та ще виставив себе психом, який потребує лікування. Проте Ліна сама винна, якби не вивела його  фліртом з цим недотепою, то нічого б і не сталося. От що він наробив, невже ось таким варварським способом вирішив завоювати серце дівчини. Хоча Максим і розумів, що можливо Ліна ніколи не погодиться з ним зустрічатися, але його самовпевненість переконувала його, що, як правило, будь-яка дівчина кинеться йому в обійми варто хлопцю лише поманити пальцем, тому рано чи пізно і Ліна здастя. Чи може вона все таки виняток? Адже немає правил без винятків. Хлопець приклав прохолодну руку до розпашілої, від удару щоки. А вона добре б'ється, якби він хотів хоч разок побачити її щасливою, а не розлюченою. Він зовсім забув, що з бажаннями треба бути обережним, бо не завжди вони здійснюються так, як їх було заплановано. Проте зараз Максим про це думати не міг.

ЛІНА

Я була страшенно зла, навіть не стільки на Максима, як на себе. От як можна було вчинити таку дурість, яку зробила я, та ще й доведеться йти на зустріч з Андрієм. Не те, що він викликав в мене негативні емоції, навіть навпаки він був кумедним, але мав один недолік. Андрій не був Максимом. На роботу, щось іти зовсім не хотілось, з великим б бажанням зарилася б у ковдру і поспала кілька годинок, або занурилася в теплу ванну з бульбашками, щоб вода хоч трохи змила гіркоту з душі. От і перевірила Максима і що це дало? Анічогісінько. Я зовсім не зрозуміла його поведінку, з одного боку він ревнує, що не може не означати, що я йому подобаюся, але з іншого - може хлопець не може пережити, що його замінили іншим. Я остаточно заплуталась. Раптом мої думки перервав телефонний дзвінок, я миттєво підняла слухавку і почула стривожений голос Марини.

- Аліночко, скажи, що я тобі давала доручення знайти перекладача на сьогоднішній вечір, - ледве не плакала дівчина.

- Ні, ви мені такого не говорили, - здивовано промовила я.

- Боже, я пропала, через мою вагітність, я зовсім стала все забувати. Антон Олегович мене вб’є, - вже ледве стримувалась від істерики секретарка.

- Заспокойтесь, з якої мови потрібно перекладати?

- З французької. Я пропала, бос мене точно звільнить.

- Спокійно, це буде ділова зустріч? – далі запитувала я.

- Ні, а що? – трохи заспокоїлася Марина, до якої почали повільно доходити мої слова.

- Я знаю французьку, не так щоб перекладати ділові переговори, але для неформальної розмови досить добре.

- Ліночка, дорогенька, прошу тебе, рятуй, - взмолилась дівчина. – Бо я пропаду, якщо нікого не знайду.

- Добре, лише заспокойтесь. Де буде проходити вечір?

- У бенкетному залі. До речі, тобі є що одягнути? – нарешті задала правильне питання.

- Ось саме це я і хотіла сказати, що нема.

- З цим ми щось вирішимо, я дам тобі адресу своєї сестри, вона має допомогти тобі зробити зачіску і макіяж, я ж постараюся знайти сукню. Який у тебе розмір?

- ХS

- О, в мене теж був такий самий до вагітності, тому сукня точно буде.

Я поклала слухавку і раптом захвилювалася, а що раптом у мене не вийде, це ж потрібно перекладати живу розмову, і зовсім не те, що читати книги. І так, потрібно трохи уточнити мою біографію. Так справді я знаю французьку, це була ще одна моя дитяча мрія, вивчити цю прекрасну мову і поїхати до Парижу. Тому я з п’ятнадцяти років самотужки почала вивчати французьку, звісно вона не була ідеальною, тому репетиторством я звичайно займатися не могла, а от читати французькі романчики, це запроста. Я так розумію, часу у мене мало і треба швидше їхати додому, щоб прийняти душ, а потім відразу до сестри Марини. А точно, потрібно ще перенести зустріч з Андрієм, бо ж хлопець прийде до мене додому, а мене не буде. Не встигла придумати, що сказати обнадієному юнаку, як він сам зателефонував і почав щось бурмотіти, я не зрозуміла ні слова, тому попросила повторити.

- Ліно, мені дуже жаль, але ми не зможемо зустрічатися.

- Чому? – щиро здивувалася.

- Прощай.

Так, щось я зовсім не зрозуміла, що це щойно було. І взагалі звідки він взяв, що я хочу з ним зустрічатися, бо ж домовлялися ми лише про одну прогулянку.  Ліно, Ліно, розумієш тебе кинули, ще до того як наче ви почали зустрічатися, дожилася. Звичайно у мене були підозри чому Андрій так швидко змінив думку, напевно, Максим постарався на славу. Але, якщо так взяти, то навіщо їй такий боягуз, який боїться, будь-якої проблеми на шляху до його щастя. Проте з іншого боку я була навіть рада, такому повороту подій, бо не надто вже і горіла бажанням йти на ту зустріч.

Через півтори години вже сиділа перед дзеркалом і дивилася як Олена, сестра Марини, чаклувала над моєю зачіскою. Чогось відразу згадалася Леся, як жаль, що я з нею посварилась, зараз мені дуже потрібна її допомога. Коли і з макіяжем було закінчено, до кімнати ввійшла Марина і простягнула мені сукню. Я зняла захисний чохол і ахнула.

- Ця сукня неймовірна, - прошепотіла я, розглядаючи темно-зелену з легкої тканини сукню фасону «рибка».

Я за допомогою сестер обережно її одягнула і глянула у дзеркало. Сукня облягала мене, наче друга шкіра, вигідно підкреслюючи всі мої принади. Спереду була повністю закритою, а от спина навпаки відкритою, розріз доходив до середини спини, а також ще один розріз був внизу і оголяв ногу до середини стегна. Сукня здавалась простою, без жодних прикрас, але на мені дивилася вишукано і дорого. Мій образ доповнили сережки середньої довжини, які при кожному русі подзенькували і браслет. Я ще раз крутнулася перед дзеркалом і взула туфлі на досить високому каблуку, від шпильок відразу відмовилася, адже знала, що з координацією у мене проблеми.