Розділ 12. Нова робота

Офіс, до якого я прибула у зазначену годину, вражав своєю розкішшю і хорошим смаком. Все було витримано в пастельних тонах, за стилем походило на класицизм, але були також присутні домішки інших стилів. Я повільно пройшла холом і нарешті знайшла кабінет Антона Олеговича. Зібравшись з хоробрістю, постукала у двері, не почувши відповіді, наважилася ввійти і опинилася в приймальній. За столом сиділа світловолоса дівчина років двадцяти шести і швидко перебирала пальцями по клавіатурі. Мені чомусь здалося, що вона так захопилася роботою, що навіть не помітила, що хтось ввійшов до кабінету. Я захрипим голосом звернулася до білявки:

- Доброго дня, я на співбесіду.

Дівчина швидко підняла голову і подивилася на мене своїми зеленими очима, вони були такого насиченого кольору, що я спочатку подумала, що на ній були лінзи. За такі очі у середньовіччя її могли спалити на вогнищі як відьму. Так стоп, щось я вже перегинаю палку. Секретарка тим часом повідомила директору, що я прийшла на співбесіду і він відповів, щоб я заходила. На тремтячих ногах ввійшла до кабінету, він був весь у кавових тонах, біля вікна розташовувся стіл, за яким сидів керівник, а у кутку стояв темно-коричневий шкіряний диван, біля нього журнальний столик. Антон Олегович був темноволосим, високого зросту, з глибокими сірими очима, я вже бачила такі самі очі, вони належать Максиму. Відкинувши думки про хлопця, сіла на запропонований стілець.

- Аліна, правильно?

- Так, - несміливо відповіла, бо серце аж надто швидко билося від хвилювання.

- Ви маєте якийсь досвід роботи секретарем?

- На жаль, ні.

- Навчаєтесь?

- Так, в Національному університеті на художньому відділені.

- В мене син теж там навчається, - наче сам до себе промовив і продовжив:-  Ви зможете поєднувати роботу з навчанням?

- Буду старатися.

- Вам не обов’язково буде щодня працювати в офісі, деяку роботу можете робити на дому. Марина, так звати мого секретаря, даватиме вам різні доручення, а ви будете їх виконувати. Така оплата вам підійде?

І Антон Олегович написав на клаптику паперу цифру, від якої у мене ледве не відвисла щелепа. На таку суму я навіть не розраховувала. Напевно в моєму житті з’явилася біла полоса. Та за такі гроші я зможу навіть оновити гардероб.

- Звичайно, цілком.

- От і прекрасно, до роботи можете приступити прямо зараз.

- Дякую, вам.

З посмішкою на губах  вийшла від директора і повідомила Марині, що тепер я її помічник. Дівчина зраділа і підвелася з місця, щоб дати мені папку, яку я повинна була віднести у відділ дизайну. Саме тоді помітила її округлий животик, вона була десь на місяці шостому, не дивно, що Марині було важко бігати по поверхах. Під вечір я втомлена і щаслива поверталася додому. Оце мені підфортило, аж дивуюся, бо вважала себе найбільш невезучою людиною з усіх.

***

На фірмі я вже працювала тиждень, робота була не дуже складна, в основному принеси-подай, та й платили за неї добре. Марина була повністю мною задоволена, та й директору подобалася моя старанність, тому коли я попросила аванс, він мені заплатив, без зайвих допитів, можливо тому що знав куди потрачу гроші. З навчанням звичайно було складніше, бо через тісно заповнений робочий графік не завжди вчасно встигала здавати всі проекти, але поки що викладачі мене терпіли, я користувалася цим. З Максимом я перебувала у статусі «все складно», хлопець, як і говорила Леся, більше до мене не підходив і мені здавалось навіть не дивився у мою сторону, а коли раптово ловила його погляд, то він був сповнений такого холоду і ненависті, що я аж відверталася. А ще я так і не дізналася, хто тоді відвіз мене до лікарні, можливо сусід, але запитати у нього боялася. Сьогодні у мене був вихідний на фірмі, та й з останньої пари ми пішли раніше, бо викладач захворів, а заміна так і не прийшла. Тому ми з чистим сумлінням вирішили, що можна розходитися по домам. Коли спускалась східцями, то наче за велінням долі, яка так і шепотіла: вам потрібно поговорити, зіштовхнулася з Максимом. Юнак зробив вигляд, що мене не знає і на моє тихе привіт, навіть не відповів. Ну, що ж я теж маю гордість і за ним бігати не буду. Хоч серце і розривалося на куски і шепотіло, що потрібно будь-якою ціною повернути його кохання, а гординя продовжувала твердити, що цього не можна ні в якому разі робити. За роботою я майже забувала про своє кохання, але коли раптом бачила хлопця, то моє серце щеміло і вимагало його. Спустившись ще на кілька сходинок, раптом задзвонив телефон, і я, намагаючись його дістати, впустила кілька книг на підлогу, забувши про телефон, кинулася їх піднімати.  Максим, побачивши цю картину, розсміявся, і хотів вже сказати, яка я розтяпа, але мій вбивчий погляд його зупинив. Хлопець лише хмикнув і пішов далі, а я стояла і дивилася йому вслід. Просто не розуміла, як можна було так холодно відноситись до людини, яка йому подобалася, принаймні я на це дуже сподівалася. Вийшовши з університету, вирішила, що потрібно вже нарешті занести гроші за квартиру Марії Іванівні, зателефонувала їй і запитала чи через годину їй буде зручно, щоб я під’їхала. Після її згоди купила тортик, бо треба ж  якось віддячити за роботу і за відстрочку платежу. Рівно через годину я підходила до під’їзду багатоповерхівки в елітному районі Одеси. Набравши номер квартири на домофоні, чекала доки мені відчинять двері. Відповівши на запитання: хто там, що це Аліна, двері з піском відчинилися й я ввійшла в просторий, чистий і світлий під’їзд. Да, мій порівняно з цим просто злиденний. Квартира Марії Іванівни також вражала розкішшю і величиною. Просторий хол, який плавно переростав у вітальню був у молочно-білих тонах, мебель із чорного дерева створювала прекрасний контраст і ефект шахової дошки. Креативно, не кожен наважиться на такий ремонт. Відразу відчуваєш себе Алісою в Задзеркаллі. Високі навісні потолки завершували красу. Я швиденько віддала гроші і коли хотіла віддати їй торт, у двері хтось подзвонив. Марія Іванівна відчинила, і я почула до болі знайомий голос, який говорив: