Розділ 3. Біда не ходить одна

От сиджу вдома, дивлюся в одну точку й доїдаю відерце морозива, так намагаюся покращити зіпсований настрій. Нога в гіпсі, на щастя, в такому, що можна ходити, звісно віддати за нього довелося майже всю стипендію. Раптом задзвонив телефон, це із агенції. Підняла слухавку.

- Доброго дня, вас турбують з агенції «Модель» ми хочемо запропонувати вам контракт. Ви зможете під`їхати завтра, щоб підписати?

- Вибачте, я не зможу, - ледве не плакала я, бо до горла вже підступав зрадливий клубок.

- Ви розумієте, що переможцем кастингу стане інша дівчина.

- Розумію, але мені наклали гіпс.

- Зрозуміло, до побачення.

У мене з очей котилися крокодилові сльози, вже хотіла кинути телефоном об стіну, як раптом згадала, що якщо його розіб`ю, то не буде за що купити навіть кнопочний, тому свою злість вимістила на ложці, якою їла морозиво. У мене була справжня істерика, от чому я така невезуча, тільки сьогодні раділа, що життя налагоджується, і от таке. Чому завжди все погане стається саме зі мною, чим так зіпсувала собі карму? Велике Місто подарувало мені такий шанс, а я його так просто втратила. Моя мрія зруйнувалася, навіть ще не здійснившись. За що на мене образилося Велике Місто, що так карає, дарує і тут же забирає назад, наче грається в кішки-мишки. У розпачі закуталася в теплий плед і трохи заспокоїлась, не можна зациклюватися лише на проблемах, потрібно жити далі й вірити в світле майбутнє, якщо воно, хоч колись, наступить.

Зранку прокинулася в позитивному настрої, принаймні в цьому себе переконувала. Проте весь позитив, наче вітром вивітрився, коли перерахувала гроші, які залишилися. Хоча там навіть не було, що рахувати – дві купюри по сто і одна – п`ятсот. Сімсот гривень на дві неділі, та й ще потрібно заплатити за комунальні і хазяйці другу половину за квартиру. Треба терміново шукати роботу, але де і яку. Глянула на годинник. Жах! Запізнююся на пару, та й ще бігти не можу. Йду так швидко, як тільки можу, нога жахливо ниє, але терплю. В дверях універу зіштовхнулася з якимось хлопцем, він кинув лише єдиний крижаний погляд, але мені його вистачило, щоб впізнати в ньому ТОГО САМОГО. Пропищала вибачте, юнак навіть не звернув на мене жодної уваги й пішов далі. Я також пошкандибала на лекцію, а з голови все не виходили його очі, цей глибокий холодний погляд, який здається обпалював мене до кісток.

***

Я ніколи не вірила в кохання з першого погляду, вважала це видумкою романтиків. Знаєте, я вже пересвідчилася на власному досвіді, що якщо в щось не віриш, то це обов`язково станеться з тобою, і навпаки якщо на щось сподіваєшся, то частіше за все, це не здійсниться. Якби мені хтось сказав, десь тиждень тому, що я закохаюся в незнайомця з першого погляду, я б лише посміялася у відповідь. Але ось, наче за змахом чарівної палички, я просто без пам`яті закохалася в юнака, не знаючи ні його імені, ні з якого він факультету й курсу. Я марила ним по ночам, його сірими глибокими, наче криниця, очима. Його погляд здається переслідував мені скрізь, підстерігав в найбільш неочікуваних  місцях. На парах я думала лише про НЬОГО, а в снах бачила лише ЙОГО. Можливо я здаюся вам божевільною, але саме такою я себе й відчуваю. Кохання заполонило все моє життя, заповнило весь вільний час думками про НЬОГО, я стала одержимою цим почуттям, але найбільше, що мене злило це те, що ВІН ігнорував мене, навіть не помічав, а я боялася до НЬОГО підійти першою, познайомитися. В моїй голові було багато стереотипів, які зароджувалися ще з дитинства, більшість з них сформувалися завдяки казкам і фільмам про кохання. В них завжди хлопець завойовує дівчину, підкоряє її серце подарунками, знаками уваги, а дівчина терпеливо чекає принца-лицаря, щоб бути завойованою. Взагалі з усіх казок я найбільше любила історію про Попелюшку. Вона така ніжна, добра, всіма скривджена, нарешті знаходить щастя й коханого принца, який закохується в неї з першого погляду. Звичайно розуміла, що в житті така історія не можлива, проте якби хотілося, щоб все було наче в казці. На зміну проблемам приходить кохання і добробут. Проте як говорять, що з бажаннями треба бути обережними, бо не завжди вони здійснюються в тому самому вигляді, в якому плануються. Так і сталося зі мною, але про все по порядку.

***

Як вже говорила, що лише інколи перетиналася з НИМ, але і цих зустрічей було достатньо, щоб я помітила, що ВІН на мене навіть не дивиться. Хоча я і не жаліюся, бо ж сама винна, що боюся першою познайомитися. Проте все кардинально змінила одна єдина ніч.

Того кардинального дня, я мирно сиділа в себе на дивані й читала книгу. Хоч і було чотирнадцяте лютого, проте святкувати мені не було з ким, тому цей день не прогнозував, ніяких подій, та й планів не було, тому просто насолоджувала відпочинком. Як раптом мою ідилію порушив дзвінок. Телефонувала моя подруга-старшокурсниця Леся.

- Ти повинна мене врятувати! – навіть без привітання заявила дівчина.

- І тобі привіт. Що вже трапилося? – ліниво поцікавилася я.

- Ти вмієш танцювати вальс?

- Ну вмію, і що з того? – спокійно відповіла, чим дуже розізлила подругу.

- Не виводь мене своєю байдужістю і песимізмом. Мені реально потрібна твоя допомога.

- Та викладай вже, що тебе так мучить, чим зможу тим допоможу.

- Ти пообіцяла, - зловила мене на слові дівчина.

Я промовчала, бо ж нічого не обіцяла.