Розділ 1. Робота мрії

ВСТУП

Ці сірі очі переслідують мене всюди, постійно натикаюся на його крижаний погляд, у якому неможливо прочитати жодної емоції. Боже, що робити? Здається, я скоро збожеволію. Я міцно заплющила повіки й потерла скроні. Так, потрібно зібратися й зосередитися на роботі. Але як це зробити, коли замість замовленого пейзажу моя рука знову малює його очі? Зім’яла черговий аркуш і кинула його на підлогу. Візьмися за розум, тобі потрібно працювати. Майже одразу зрозуміла, що сьогодні намалювати нічого не вийде, тому зібрала всі інструменти в сумку й оглянула кімнату. Уся підлога була всіяна білими кульками з паперу, ніби тут випав сніг. Прибирати зараз точно не хотілося, тому, переступаючи через гори зім’ятих аркушів, я вийшла з кімнати.

Розділ 1. Робота мрії

Будильник задзвонив, мабуть, уже вдесяте, коли я нарешті розплющила сонні очі й глянула на годинник. Пів на десяту. Я миттєво підскочила з ліжка, ніби мене окропом облили. Проспала. У мене ж співбесіда о десятій. Нашвидкуруч прийняла душ, розчесала довге біляве волосся і натягнула перше, що трапилося в шафі, бо звички готувати одяг звечора ніколи не мала. Уже за хвилину вилетіла з квартири. На підборах швидко йти було майже нереально, але взути кросівки теж не наважилася. Від поспіху шуміло в голові, а вітер, наче навмисно, плутав волосся, кидаючи пасма просто в обличчя. Я вже прекрасно розуміла, що запізнилася, але вперто продовжувала йти вперед. Усередині ще жевріла надія, що не все втрачено. До офісу я буквально влетіла о п’ятнадцять хвилин на одинадцяту.

- Доброго дня, - звернулася до дівчини на ресепшені, намагаючись вирівняти дихання. - Я на співбесіду.

- Ваше прізвище, ім’я?

- Вітренко Аліна, - промовила я, коли шалений стукіт серця трохи вщух.

Дівчина швидко набрала чийсь номер і дзвінким голосом повідомила, що я прийшла на співбесіду. Кілька секунд уважно слухала відповідь, а тоді співчутливо глянула на мене.

- Мені шкода, але вам відмовлено.

Я, мабуть, виглядала настільки розгубленою й засмученою, що вона не витримала. Ковзнула по мені уважним поглядом з голови до ніг і трохи тихіше додала:

- У нас зараз проходить кастинг моделей. Якщо хочете, можу записати вас.

У мене одразу ніби світліше стало в голові.

- Звичайно хочу. Дуже вам дякую.

Дівчина простягнула анкету.

- Уважно заповніть і чекайте дзвінка.

***

Аліна, або, як вона сама любила казати, просто Ліна, була високою стрункою світловолосою дівчиною з очима кольору ясного неба. Два роки тому вона переїхала з Кам’янця-Подільського до Одеси в надії підкорити велике місто і нарешті почати справжнє життя. Навчалася на другому курсі художнього факультету й щиро вірила, що колись її картини чи ілюстрації стануть упізнаваними. Спочатку Ліна жила в гуртожитку, але після одного неприємного інциденту її виселили. Хоча, якщо бути чесною, її провина полягала лише в тому, що вона опинилася не в тому місці і не в той час. Інших учасників історії швидко витягнули батьки, а от Ліна залишилася крайня. Тепер вона винаймала маленьку квартиру, і грошей постійно не вистачало. Через це доводилося без кінця шукати нові підробітки. Спочатку працювала промоутером, потім малювала портрети на замовлення, але великих грошей це не приносило, а витрат у великому місті вистачало. І ось нарешті їй ніби посміхнулася удача - Ліна знайшла роботу ілюстратора. Щоправда, тут теж не обійшлося без халепи: вона банально проспала співбесіду. Втім, тепер з’явився інший шанс. Модельний кастинг. І, якщо чесно, десь глибоко всередині Ліна мало не пищала від радості, бо це була її дитяча мрія. Що ж до особистого життя, то там поки панувала абсолютна тиша. Хоча Ліна була майже впевнена, це лише поки що. Додому зовсім не хотілося, тому вона вирішила пройтися біля моря. Ліна любила воду ще з дитинства. Колись серйозно займалася плаванням, але в рідному місті море могло лише снитися. Басейн - це зовсім не те. Ніщо не зрівняється з відчуттям, коли над головою кричать чайки, солоний вітер б’є в обличчя, а хвилі накривають ноги холодною піною. У такі моменти світ навколо здавався дивовижно живим, і їй шалено хотілося розчинитися в ньому без залишку. Або взагалі стати русалкою і більше ніколи не покидати воду.

***

З агенції зателефонували через три дні й повідомили, що кастинг відбудеться завтра о десятій ранку. Прокинулася дуже рано, ще навіть восьмої не було. Ну хоч цього разу не проспала, і то добре. Одягнула шкіряні лосини й обтислий топ - саме такий дрес-код був вказаний у повідомленні. Волосся зібрала у високий пучок, ще раз крутнулася перед дзеркалом і, накинувши пуховик, вийшла назустріч своїй мрії.

Хол агенції був заповнений дівчатами так, ніби тут медом намащено. Я була у списку шістдесят третьою. Ну все. Надовго. Кастинг уже розпочався, дівчат викликали до кімнати по троє. Я швидко зайняла вільне місце й почала спостерігати за всім зі свого куточка. Ті, хто прийшов уперше, нервово заламували руки. Інші намагалися виглядати спокійними, але кожні кілька хвилин машинально заглядали в дзеркало, поправляли волосся чи припудрювали носик. Я так захопилася спостереженням, що навіть не почула, як дівчина поруч щось у мене запитала.

- Пробачте, що ви сказали? - перепитала я.

- Давай на ти, - усміхнулася незнайомка.