Епілог

Три роки потому.
-    Максиме, - штурхаю чоловіка вбік. – Максиме, дитина плаче, і твоя черга вставати. 
Чую незадоволене бурмотіння і розумію, що марно його будити, бо спить наче вбитий, тому встаю сама і прямую до дочки. Годую і заколисую на руках. Маленький ангелочок нарешті засипає і я назад шкандибаю, щоб додивитися свій прекрасний сон. 
З Максимом ми одружені уже три роки і у нас чотири місяці тому народилася дочка Олександра. Чоловік говорить, що донька схожа на мене, проте я переконую, що більше на нього. Максим звісно мріяв про сина, але донечку також дуже любить і вважає її маленькою принцесою, хоч я вважаю що це неправильно. Відразу після весілля ми поїхали до Парижу і я нарешті побачила його у всій красі, все-таки дуже красиве місто, найкраще з усіх. Я вже закінчила університет і тепер працювала, до декретної відпустки, ілюстратором дитячих книг, Максим відкрив власну фірму з дизайну і тепер  дуже крутий бос. Антон Олегович, батько Максима, приєднався до бізнесу Марії Іванівни, своєї мами і тепер вони займаються здачею квартир. Моя мама пройшла курс лікування за кордоном і почуває себе набагато краще, лікар навіть пожартував, що зможе і до ста років прожити, сподіваюся все таки сказав правду, батько нарешті викупив свою машину і тепер цілими днями проводить у гаражі за її ремонтом. На мої пропозиції подарувати йому нову лише відмахується і говорить, що йому в радість лікувати свій горе-автомобіль, який навіть кількох кілометрів без пригод проїхати не може. Ми з Максимом живемо на дачі, де минуло його дитинство і дуже щасливі. Ось і вся історія, яка трапилася протягом трьох років. Не багато скажете ви, але час летить так швидко, що здається минуло лише три дні, а не роки. Розповім ще трохи про Лесю. У неї рік тому народився син Рома і ми мріємо, щоб наші діти пішли у школу разом. Подруга працює в архітектурній фірмі, але їй ця робота жахливо не подобається і вона переконана, що скоро відкриє власний салон краси. Я підтримую Лесю у її прагненнях, ми навіть почали розробляти проект з дизайну її салону. Вона звісно пропонує стати співвласником, але мені більше подобається малювати і особливо для дітей. Це неймовірні емоції, коли ти втілюєш на папері образи казкових персонажів і навіть трішки сподіваєшся, що вони колись оживуть і зістрибнуть зі сторінок книжок. Знаю, ви подумаєте, що я божевільна або ще сама дитина, але ж мріяти про неможливе, можна у будь-якому віці. Своїй дочці, коли буду розповідати казки, то відразу буду наголошувати, що це вигадка і не потрібно переносити її у життя. Я не хочу, щоб вона повторила мої помилки і все життя мріяла про ідеального принца на білому коні. 
Саша знову заплакала, але на цей раз до неї вже встав Максим і навіть швидше за мене заколисав, все-таки він природжений педагог. Чоловік повернувся назад до кімнати і втомлено впав на ліжко.
-    Ліно, давай Сашу віддамо на кілька днів в хороші руки, - запропонував Максим, маючи на увазі мою маму. – Бо я вже не витримую, - закотив очі.
-    Ось бачиш, ти від однієї дитини втомився, а хочеш ще одну, - кинула я.
-    Звісно хочу, мені ще син потрібен, - впевнено заявив чоловік і ніжно мене поцілував. 
Зранку я швидко готувала сніданок і заодно набрала маму.
-    Мамочко, привіт, ти не проти, якщо ми на кілька днів привеземо тобі внучку? 
-    Звісно, ні. Я буду лише рада та і твій тато буде у захваті. 
-    Дякую, мамо. А ти сама як себе почуваєш? 
-    Все добре, не хвилюйся за мене.
Я до готувала тости і покликала снідати чоловіка. 
-    Кохана, - почав Максим, щойно з’явився на порозі, - телефонував мій батько і запрошує нас на пікнік на вихідні.
-    О, це прекрасно, тільки я щойно домовилася, що відвезу Сашу до бабусі тепер доведеться телефонувати і говорити, що переноситься на наступні вихідні.
-    Все, рідненька, я поспішаю, просто поясни Марії Петрівні ситуацію і вона зрозуміє.
-    Все, давай до вечора, удачі тобі, - чмокнула чоловіка на що він задоволено замуркотів:
-    До вечора, - посміхаючись, відповів і помчав на роботу керувати простими смертними. 

Я вже і сама не проти вийти з декретної відпустки і приступити до своєї улюбленої роботи, бо не звикла жити без неї. Проте Сашенька ще дуже маленька і потребує маминої любові і піклування. Для своєї донечки я вже почала малювати розмальовку, так що, як тільки зможе тримати в руках олівці, то буде звикати до творчості. Сподіваюся вона виросте чудесним художником. Також ще з дитинства ми будемо розмовляти з нею, окрім рідної української, ще й і на французькій, адже знання мов у нас час просто необхідне, а дитина краще запам'ятовує іноземні слова, ще коли маленька, бо з кожним роком це зробити буде ще важче. З кімнати почувся плач дочки і я побігла її заспокоювати.
*** 
Ще шість років потому.
Наша Саша іде у перший клас разом із Лесиним синочком Ромою. Леся відкрила власний салон краси і тепер вона бізнес-вумен, її чоловік став співвласником фірми Максима і заодно головним юристом. Цього року плануємо відпочити сім’ями у Буковелі і відсвяткувати там Новий рік, але поки що, ще тільки перше вересня і ми з Лесею і дітьми прямуємо до школи. Навіть незважаючи на те, що син подруги старший від моєї Саши на рік, вони все одно будуть навчатися в одному класі. Леся вирішила, що віддати Рому у сім років до школи – це навіть ще краща ідея, ніж у шість, тому тепер ми горді мами першокласників і неабияк раді, що наші дітки будуть навчатися в одному класі. Діти здружилися вже давно і тепер весело щебечуть про свої дитячі справи, а ми з подругою ведемо більш дорослу розмову.
-    Лесе, маю тобі дещо розповісти, - таємниче починаю я.
-    І я також, - підтримала подруга. – Давай ти перша.
-    Я вагітна, - виголошую я, а у Лесі очі округляються, помітивши цю зміну, я запитала: - Ей, ти чого? 
-    Я теж, - відповіла подруга і обидві розсміялися.
-    Не може бути, ми знову матимемо діток ровесників, подруго, це ж чудесно.
Ми міцно обійнялися. Я дуже щаслива, що в моєму житті є найближча і найрідніша найкраща подруга, коханий чоловік і найкрасивіша на світі донечка. Велике місто, хоч і випробовувало, але все одно подарувало мені освіту, дружбу, кохання і сім’ю, за що я йому дуже вдячна. 
Дружба – це велика сила, така сама як і кохання. Незважаючи на всі труднощі і проблеми, на всі сварки і непорозуміння ми щасливі мами і дружини. Життя мене навчило багатьом речам, наприклад: завжди думай перед тим як щось зробити, ніколи не відчаюйся і не залишай нічого на половині дороги, не думай, що у майбутньому все буде краще, живи сьогодні і бери від цього дня усе на максимум, ніколи не грай в ігри за спиною коханої людини і на останок найголовніше вір в хепі-енд і відкидай подалі весь негатив, кохай, так сильно, наче живеш останній день на землі і будь коханою, адже більшого щастя на землі немає, окрім як знаходися біля своєї рідної половинки, ділити з ним радість і горе і просто бути щасливим. Твоє життя і твоя доля – лише в твоїх руках і перед тим як шукати винних у своїх бідах подивися спершу на себе і запитай: а може це я сама руйную власне щастя? 
Я засвоїла багато істин і пройшла багато уроків, які давало мені життя і тепер щаслива.