49

МАКСИМ 
Хлопець стояв біля вікна і ще досі тримав в руках Ліниного листа. Він його прочитав, хоч і переконував себе, що не варто цього робити. Юнак знову піддався слабкості, і як та Ліна, знову і знову наступав на ті ж граблі. Коли він вже нарешті остаточно викреслить дівчину зі свого життя. Сто разів говорив собі, що все скінчено, але варто їй прислати лише листа, як серце починало зрадницьки тремтіти. Максим ще раз глянув на папір, скривився, а тоді одним рухом зім’яв його. Все, досить, юнак уже стомився і більше ніякої Ліни в його житті. Вона минуле, але яке солодке це минуле. 
-    Досить, - крикнув хлопець і зжав руками виски. – Забудь її вже, викинь геть з голови, як цей лист. 
Вона його кара, розплата за невідомі йому гріхи, ця дівчина його випробування, його щастя і його біда одночасно. Проте найбільше злив хлопця той факт, що він зовсім ні про що не шкодує, не шкодує, що зустрів її, що саме її покохав і прожив щасливі хвилини свого життя разом з нею. Шкодує лише про те, що ця казка так рано і так по-дурному закінчилася. «Потрібно жити далі», - повторював собі раз за разом, але слабо вірив, що без Ліни це взагалі можливо. Може і справді варто прислухатися до дівчини і нарешті помиритися з батьком, він здається справді розкаюється, та й взагалі, щось ця сварка вже аж надто затягнулася. Прокляття, Ліна навіть в цьому питанні має над ним владу. Варто їй написати в листі, що варто знайти з батьком порозуміння, як хлопець відразу, ледве не біжить виконувати цю пораду. «Що ця дівчина зі мною робить? Вона точно якась чарівниця», - подумав хлопець, але все ж набрав телефон тата. «Боже, що я роблю?», - хотів уже вибити, як раптом почув голос Антона Олеговича:
-    Алло, синку.
Голос батька був змучений і зовсім без тієї величі, яка вчувалася в кожному слові. 
-    Тату, нам потрібно поговорити, - коротко сказав. – Давай сьогодні зустрінемося десь.
-    Я приїду до тебе, - зрадів чоловік.
Максим сидів наче на голках, очікуючи батька, що він буде йому говорити і як себе вести, хлопець не знав. Антон Олегович приїхав через годину. Максим його ледве впізнав. Сильно схуднув і здається навіть постарів на років п’ять. 
-    Синку, я такий радий, що ти нарешті мені зателефонував, пробач за все, - почав тато і в юнака аж серце зжалося. 
-    Проходь, тату, в будинок там і поговоримо.
Антона Олеговича двічі просити не довелося і, всівшись на дивані, вони продовжили розмову. 
-    Я пробачаю тебе, але скажи дякую Ліні, це вона мене переконала, - сухо сказав Максим і почав дивитися в підлогу. 
-    То ви знову разом? – зрадів Антон Олегович, але хлопець його перебив:
-    Ні, ми остаточно розійшлися, все скінчено.
Чоловік уважно подивився на сина, а тоді промовив:
-    Ти жалкуєш про своє рішення? 
-    Ні, - твердо заперечив юнак. – Вона мене обманула знову і я не зможу їй більше довіряти.
-    Проте ти її ще й досі кохаєш, - якось сумно промовив Антон Олегович.
Максим мовчав і лише ховав очі. 
-    Кохаєш, хоч і не говориш. – на мить задумався чи варто говорити наступне, а потім трохи розгублено запитав: - Хочеш я розповім, чому твоя мама так раптово померла?
Хлопець підняв голову і з цікавістю відповів: 
-    Звісно, це питання мучило мене ще з дитинства. 
Чоловік важко вдихнув і видихнув ще раз подивився на сина, ніби оцінюючи чи готовий він почути правду, яка кардинально змінить все його життя і лише тоді почав свою розповідь.
-    Ми з твоєю мамою в останній рік дуже сварилися, я давно вже став підозрювати, що вона щось від мене приховує, але Олена все заперечувала і говорила, що немає жодних таємниць і ось одного разу я підслухав її розмову з лікарем. Виявляється вона мала важке психологічне захворювання, точного діагнозу я не знав, але це якось пов’язано з невмінням контролювати свої емоції. Тобто вона могла в будь-яку мить зробити щось зовсім божевільне, навіть цього не усвідомлюючи. Коли я про це дізнався, то забрав тебе подалі від неї, бо боявся, що вона може тобі щось зробити. 
-    Це було тоді, коли ти сказав, що ми їдемо у подорож, але нікуди ми не поїхали, бо увечері мама померла, - ошелешено перебив тата Максим.
-    Так, коли твоя мама дізналася, що я забрав від неї сина, то не витримала і покінчила життя самогубством. От і все, - закінчив розповідь Антон Олегович і обхопив голову руками.
-    Повірити не можу, - хлопець був настільки шокованим, що навіть не знав як реагувати. Його мама покінчила життя самогубством, його рідна матуся була хворою. Як таке можливо і як таке можна взагалі зрозуміти. 
-    Ти нічого не скажеш? – стривожено запитав тато, але Максим його не чув. 
Він намагався розкласти всю почуту інформацію по поличкам, заповнював усі пусті місця в загальній картині необхідними пазлами. 
-    То ось чому, ти ніколи не відповідав на мої дитячі запитання про маму, ти просто боявся як я сприйму почуте, - нарешті видавив з себе хоч щось юнак.
-    Вибач, я тебе лише намагався захистити як і завжди.
-    Ти кохав маму, тому-то і не одружився вдруге, - раптом видав догадку Максим і уважно глянув на батька.
-    Кохав і досі кохаю, я справді дуже шкодую, що спочатку не відправив її на лікування в хорошу клініку, а поступив так по-дурному, наче вона не людина, а якийсь звір, що може тобі зашкодити, - каявся батько. – Якби я тоді поступив по-іншому, то б все було не так як тепер. Вибач, мене синку, що спочатку відібрав у тебе маму, а потім і кохану. 
Максим мовчки сидів і слухав батька, хлопець повірити не міг, що все, що щойно почув було справді правдою. Це ніби якийсь фільм жахів, де він в головній ролі. Стільки років він жив і не знав правди, все думав від чого так раптово померла мама, яка ще зранку була жива і здорова, у фізичному розумінні.  

Від тієї важкої розмови з батьком минуло два дні, а хлопець ще і досі не позбувся відчуття, що його все життя і всі обманювали, навіть мама, яку він вважав ангелом і безмежно любив. Про Ліну він намагався не думати, бо щойно її згадував, то відчував потребу її побачити і обійняти міцно-міцно. Раптом його думки перервав дзвінок. Глянувши на екран, юнак щиро здивувався, але слухавку все-таки підняв.
-    Маріє Петрівно? 
-    Максиме, у нас біда, - ледве не плакала жінка. 
Хлопець похолов, невже щось з Ліною?
-    Щось з Ліною? – тремтячим голосом запитав, а серце так швидко почало колотитися, що ледве не вискакувало з грудей. 
-    Вона в лікарні, у важкому стані, - жінка ледве стримувалася, а Максима наче паралізувало. Слова почали повільно доходити до його мозку, його кохана дівчина може померти. 
-    Що трапилося, аварія? – ледве приховуючи тремтіння, запитав хлопець.
-    Ні. Вона…вона… хотіла покінчити життя самогубством, - нарешті вимовила жінка і заплакала. 
Максим наче закам’янів з телефоном в руках і більше нічого не чув, а в очах починало темніти. В його голові відлунювалося лише одне слово «самогубство». Ліно, що ж ти наробила, для чого. Невже хотіла так мене покарати? Тоді тобі вдалося. Яка ти все таки дурненька дитина. Потрібно їхати до неї, бути поряд і молитися, щоб вона вижила. Максим не міг її втратити, тільки не тепер і не так. Ліна його життя, його щастя і його повітря. Швидко замовив білети на найближчий автобус і кинувся їхати на вокзал. В голові шуміло, серце билося мов скажене, а час ішов аж надто повільно. Всю дорогу хлопець просидів, наче на голках і щойно автобус приїхав, юнак першим вибіг на вулицю і кинувся до таксі, щоб швидше приїхати до Ліни і бути поруч. Біля лікарні його вже очікувала Марія Петрівна і як не дивно його батько. Ось тут Максим щиро здивувався:
-    Тату, що ти тут робиш? 
-    Приїхав до Ліни, ти давай не затримуйся, а іди до дівчини, - хитро підморгнув Антон Олегович, але хлопець на це не звернув жодної уваги, бо вже поспішав досередини. Ліна лежала в палаті одна і Максим кинувся до неї.
-    Ти жива, - випалив він і міцно її обійняв, - як ти могла таке зробити?
Дівчина не розуміюче на нього подивилася. 
-    Звісно, що жива, від легкого запалення легень ще ніхто в лікарні не помирав, - раптом сказала вона, а хлопець миттєво відсторонився і тепер вже він дивувався: 
-    Тобто від запалення легень, а ти хіба… не намагалася покінчити з життям, - видав він, нічого не розуміючи.
-    Я? – засміялася дівчина. – Я звичайно можу будь-яку дурість зробити, але ніколи б не стала обривати своє життя, що за дикість. От скажи кому від цього легше стане? 
Максим вже геть спантеличився і вмить посумнів.
-    Що за гру ти знову влаштувала? – аж надто різким тоном запитав.
-    Я нічого тобі не влаштовувала, ти сам до мене приїхав, та ще й в чомусь звинувачуєш. Ти звичайно вибач, але чому ти постійно мене в чомусь підозрюєш? 
-    Хіба це не твій план мене сюди заманити? – вже реально розгубився юнак. – Твоя мама зателефонувала і сказала, що ти тут помираєш, я ледве не збожеволів, доки їхав до тебе. 
-    Мама? Звідки вона дізналася, що ми розійшлися, я ж їй цього не говорила, - здивувалася дівчина.
-    Тато, - раптом виголосив Максим. – Це вони все влаштували, а я дурень повівся. Навіть не уявляєш, що я пережив, мабуть навіть посивів.
Ліна засміялася.
-    Дай подивлюся, чи ніде сивини не видно, - знущалася далі.
-    Не смішно, - нахмурився Максим, але вже через мить також посміхнувся.
-    Так ти хвилювався за мене, - задоволено промуркотіла Ліна. – Дуже приємно.
-    Так, хвилювався, бо кохаю тебе, щоб ти не зробила, не можу відмовитися. 
Дівчина дивилася на нього такими великими котячими очима, що хлопець не витримав і ще раз її обійняв.