48

Потрібно жити далі – і з цим девізом я пакувала речі, щоб їхати додому в Кам’янець-Подільський. На роботі мені дали відпуск десять днів, тому щоб залишатися в Одесі в мене жодної причини не було. Зім’ятий аркуш я поставила в рамочку для фотографій, щоб він постійно нагадував мені, як я помилилася в житті. Звісно, розрівняти його у мене не вийшло, як і повернути Максима. Це були мої перші і найскладніші стосунки, насичені стількома подіями, що можна не тільки роман написати а цілу трилогію. В інших пар все так просто і легко, а я не можу щоб щось не зруйнувати власними ж руками. Мені навіть ворогів не треба з такими-то талантами. Леся все пише з Італії яка вона щаслива і запитує про нас з Максимом, але я їй нічого не розповідаю, щоб не псувати ще й подрузі настрій і медовий місяць. Спакувавши речі у чемодан, я сіла за письмовий стіл і вирішила написати листа Максиму. Знаю, що таке робити вже жах як старомодно, але це кращий варіант, бо мої електронні повідомлення він не стане читати, чомусь в цьому я була переконана. Взявши чистий аркуш і покрутивши в руках ручку, я на мить задумалася, як почати. Думки зароїлися, але зовсім не складалися в речення. Трохи подумавши, я швидко почала виводити на папері букви.
Коханий Максиме, можливо я даремно все це пишу, але по іншому просто не можу. Я знаю, що знову зробила помилку, яка виявилася фатальною. Мені і справді жаль, що розтоптала твою довіру до мене. Повір мені, будь ласка, я не хотіла зла, а з твоїм батьком зустрілася, тому що він дуже наполягав. Антон Олегович тебе дуже любить, хоч можливо і рідко це показує. Знаю, що не повинна вмішуватися у ваші стосунки, але все таки зроблю це  і навіть заздалегідь прошу пробачення. Якщо ти, дочитавши до цих рядків, зімнеш аркуш і викинеш його, то я зрозумію. 
Я розповім тобі все по порядку, знаю, що запізно, але все одно послухай. Увечері я розмовляла з Лесею, а потім коли ми попрощалися через кілька секунд телефон задзвонив ще раз, якби я знала, що телефонує твій батько, то не підняла б слухавки, але я подумала, що Леся, щось ще забула сказати, тому навіть і не глянула не екран. У твого батька був такий змучений голос і він так просив про зустріч, що я не могла відмовити, та й до того ж нам потрібно було поговорити про гроші, які він дав на операцію моїй мамі. Ми вже майже зібрали потрібну суму і готові були через кілька тижнів її віддати. Максиме, Антон Олегович дужне розкаюється, що так вчинив з нами і навіть змирився зі мною. Він щиро вірив, що я зможу тебе переконати помиритися з ним. Повір, я б тобі розповіла сама про те, що ми зустрічалися, але ти дізнався все раніше, ніж це сталося. 
Мені справді дуже шкода, що я розчарувала тебе і все власними руками зруйнувала, але ти ж знаєш мене, що я завжди роблю помилки, наче вже звичка така. Я тебе дуже сильно кохаю, але це вже не важливо, тому що для тебе головне в житті - це довіра, а я її дуже сильно підкосила. Я не змогла розрівняти того аркуша, що ти мені дав, тому я не чекаю від тебе відповіді на мої почуття чи цього листа. Мені просто стало легше, коли я нарешті все спокійно змогла пояснити. Знаю, мої аргументи не будуть для тебе переконливими, а ця історія буде здаватися смішною і несерйозною, можливо навіть не вартою твоєї уваги, але прошу повір в одне: я хотіла як краще, а вийшло як завжди. 
Поряд з тобою я почувала себе, наче в казці і всі ці спогади будуть зігрівати мене і нагадувати про мою помилку. Знаєш, я на відмінно засвоїла урок і сподіваюся, що більше не наступлю на ті ж граблі. 
Не хвилюйся, ти мене більше не побачиш, я їду додому і більше ніяк не буду намагатися з тобою зв’язатися. Бажаю тобі усього найкращого, живи щасливо і можеш навіть викреслити мене зі своєї пам’яті, я зрозумію. Кохаю тебе. 
Ліна. 
Завершила писати і ще раз глянула на лист, сльози текли по щокам і я недбало їх змахувала. Все, заспокойся, лише сльозами тут не зарадиш. Швидко одягнулася, поклала конверт в сумку, підхопила чемодан і вийшла з квартири. Біля поштової скриньки лише на мить завагалася і все ж опустила листа, а сама поїхала на вокзал. 
Кам’янець-Подільський зустрів мене зовсім не радісно,  а цілою зливою. Додому добралася вже геть промокла, але мені було все одно навіть на те, що можу захворіти. Батькам про нашу розлуку з Максимом казати не стала, щоб не хвилювати, від вечері відмовилася і відразу ж замкнулася у своїй кімнаті. Сіла на підвіконник і стала вдивлятися у дощ. Я завжди його любила, спостерігати за тим, як краплини заліплюють вікно, а потім стікають додолу, в кожної капельки свій маршрут. В одної він короткий, а в іншої навпаки довгий. Шум дощу заспокоює і стирає будь-які думки. Саме те, що мені і потрібно, тому відчинила вікно і стала вслухатися в цю мелодію, в надії, що вода забере все негативне з душі.