45

Одна справа, коли це твоє весілля і зовсім інша, коли це твоєї найкращої подруги і ти на ній лише гість і по сумісництву дружка нареченої. Тоді на твої плечі лягає багато обов’язків, окрім звісно, як веселитися і кричати: «гірко» або як зараз стало модно - «солодко». Тому то я з самого ранку кручуся як білка в колесі і допомагаю Лесі у всьому.  Для подруги дуже важливо, щоб цей день пройшов просто ідеально і казково, адже кожна наречена свято вірить, що це один раз і на завжди. Ні, не подумайте, що я песимістка і в усьому бачу негатив чи бува бажаю зла подружці, просто згідно із статистикою кожна третя пара розлучається. Так все досить думати про погане і пора братися за роботу, а саме: зустріти тамаду, перевірити чи всі номерки розставлені на столах і подивитися чи нічого не сталося з аркою, біля якої буде відбуватися розпис, адже вітер сьогодні немилосердний. Коли пересвідчилася, що все добре пішла до Лесі, щоб і самій навести марафет. Дівчина була вже майже готова і виглядала дуже щасливою, якщо звісно не брати до уваги легкого хвилювання, але це я вважала нормальним явищем, як-не-як, а перед весільний мандраж ще ніхто не відміняв. Коли мені вже майже завершили макіяж, то зателефонував Максим і повідомив, що уже прийшов. Я поспішила йому на зустріч. Окинувши мене оцінюючим поглядом, хлопець залишився задоволений моїм зовнішнім виглядом. 
-    Ти прекрасна, кохана! – вигукнув Максим і міцно мене обійняв. 
-    Ти теж, хоча… - уважно глянула на хлопця, - ні, щось в тобі не так, - більше стримуватися не могла і розсміялась.
-    О, кохана, якщо тобі не подобається, то я повернуся додому і переодягнуся, - з награним драматизмом виголосив юнак і ми обоє засміялися. 
Раптом здалеку я побачила Лесю, яка бігла до нас і на її обличчі читалося таке хвилювання, що я аж перелякалася за неї. Дівчина швидко наближалася і було видно, що вона ледве стримується, щоб не заплакати.
-    Лесечко, що трапилося? - вже почала непокоїтися за подругу, на якій лиця не було. 
-    Ліно, я.. не зна..ю що ро..би.ти і… що ду.мати? – затинаючись прошепотіла наречена.
-    Давай присядь і все спокійно поясни, - намагалась зберігати спокій я.
Леся сіла на лавку і трохи заспокоїлась, але все одно продовжувала м’яти пальцями сукню.
-    Ігор ще досі не приїхав, а нам скоро розписуватися. 
-    Ти йому телефонувала? 
-    Так, разів зі сто, - дівчина голосно схлипнула, - але він не відповідає і я не знаю, що думати. 
-    Можливо просто передумав, - кинув фразу Максим, чим заробив мій злісний погляд. Леся ще більше побіліла і захитала головою.
-    Ні, він не може так поступити, адже ми любимо одне одного.
-    Звісно не може, кого ти слухаєш, в Макса язик без кісток, - заспокоювала подругу, але це слабо на неї діяло. От нащо я зранку ту статистику згадувала, от і наврочила. Проте часу на каяття не було, адже треба нареченого знайти.
-    Максиме, - відкликала подалі від Лесі хлопця, - потрібно терміново знайти Ігоря, можеш сходити і пошукати його батьків, якщо вони вже приїхали. 
Вірити в те, що хлопець може просто втекти з весілля мені зовсім не хотілося, можливо просто щось трапилося і він затримався. Часу думати про це не було, бо потрібно було рятувати Лесю, яка після слів Максима вже плакала, обнявши себе руками, тому кинулася до неї.
-    Лесе, не плач, дивись уже і туш потекла. Лесечко, заспокойся, Максим знайде твого нареченого. 
-    А…що, якщо.. він і справді.. мене..по.ки..нув? – крізь сльози запитала дівчина і мені її стало так шкода. Це жахливе почуття, відчувати себе кинутим і нікому не потрібним. 
-    Давай, подружко, витри сльози і вже спокійно зачекаємо, що скаже нам Макс, а он і він сам іде.
-    Ну, що там, - накинулися ми на хлопця.
-    Батьки нічого не знають, він і на їхні дзвінки не відповідає. Завжди на весіллі наречену крадуть, а тут здається навпаки нареченого викрали, - спробував пожартувати юнак, але своїми словами лише добив Лесю.
Бідна дівчина вже просто ридала. Туш розтікалася чорними потоками по щоках, але це її зовсім не хвилювало. Я міцно обійняла подругу і гладила по голові. 
-    Потрібно було водостійкою фарбуватись, - із запізненням дала пораду, -але хто знав, що будуть проливатися ріки сліз. 
-    Приїхав реєстратор, чекають молодих, - повідомила тамада, яка підійшла до нас. – Що трапилося? – запитала, коли побачила заплакану наречену. 
-    Нареченого немає, - відповіла замість подруги.
-    Тобто немає? – не зрозуміла жінка. – Він ж щойно прибіг захеканий і чекає біля арки на наречену, я хотіла відправити його привести себе до ладу, але він сказав, що на такі дрібниці немає часу.
-    Як приїхав? – настала моя черга дивуватися. – Лесе, чуєш, Ігор тут. Давай іди швиденько оновлювати макіяж. 
Проте подруга уперлася:
-    Ні, спочатку я вийду заміж, а тоді вже буду фарбуватися. 
І витерши чорні потоки, рушила у  бік арки. Лесю, як і потрібно вів під руку батько і вона аж сяяла від щастя. Коли глянула на нареченого і наречену, то ледве стримала сміх. Такої дивної пари, напевно за всю історію весіль не було. Вона із зіпсованим макіяжем, трохи розтріпаною зачіскою і фатою набакір і він у розхристаному костюмі і з краваткою-метеликом, яка чомусь була трохи збоку, а не чітко посередині, та ще й звисала, бо мабуть хлопець не раз за неї смикав, щоб краще дихалося. Вони були просто рідними душами і як я могла подумати, що Ігор просто втік від нареченої. Гості також оцінили пару, якій було все одно на зовнішній вигляд, головне, що їх серця билися в ритм. Коли молоді виголошували урочисті клятви, не лише в мене одної виступали сльози на очах. Як вони щиро і з любов’ю все це говорили, навіть на мить, уявила на їх місці себе з Максимом. Після урочистої частини і слів: оголошую вас чоловіком і дружиною, Леся з Ігорем пішли приводити себе в адекватний і святковий вигляд і вже через півгодини знову виглядали наче з обкладинки журналу. Уже під вечір, коли десятки тостів за щастя і здоров’я молодих було проголошено, а алкоголь у крові гостей досяг високого показника, почалася справжнісінька дискотека. Я спочатку скромно стояла поряд з Максимом, а потім також увірвалася у ритм музики і просто розтаяла там. Раптом відчула на своїй талії чиїсь руки, напевно Максим, подумала,  але вже за мить злякано відстрибнула в сторону, коли хтось заговорив на вухо п’яним голосом:
-    Красуне, потанцюємо?
-    Не буду я з вами танцювати, - але здається мої слова не були вагомими для незнайомця, бо вже наступної секунди він діловито знову обхопив мене. 
Моє обличчя обдало хмаркою запаху алкоголю і я спробувала вирватися. Де ж той Максим, бо потім скаже, що я сама була не проти обіймів з якимось незнайомим чоловіком. Я знову спробувала вивільнитися, але все було безуспішно і раптом я почула найрідніший голос з усіх.
-    Відпусти дівчину, - вимагав Максим.
-    А ти хто такий? – п’яно пробурмотів незнайомець, але продовжував мене тримати.
-    Я її хлопець, цього що мало? 
Чоловік, незадоволено вибачився і випустив мене на волю і я ж відразу опинилася у ще міцніших, але приємних обіймах коханого. Він повернув мене обличчям до себе і сердито подивився в очі.
-    На хвилину тебе саму залишити не можна, відразу з’являються бажаючі тебе забрати. Ти що не знаєш, що я ревнивий, чи тобі подобається зводити мене з розуму. 
-    В тебе немає причин мене ревнувати, я тобі ніколи не зраджу, в цьому можеш бути впевнений, - заявила я.
-    Я знаю, рідненька, але коли бачу біля тебе когось іншого, то мозок відмикає функцію холоднокровності. 
Я засміялась і ще міцніше притиснулась до Максима. Все таки він в мене найкращий. 
-    Готова викрадати наречену? - змовницьки зашепотів хлопець.
І я кивнула головою на знак згоди, але вже за мить зауважила:
-    А хіба викраденого нареченого не досить?
-    Звісно, що ні. Що це за весілля, якщо наречена не зникне. Давай, ти заманиш Лесю на вулицю, а я оголошу, що її викрадено і заодно проведу дуже цікавий конкурс.
-    А я його не побачу, - насупилася, наче дитина я.
-    Не будь дитиною. Звісно що побачиш, але лише здалеку. 
-    Ну добре, тоді пішли. 
Як і домовлялися, я вивела подругу на вулицю, а Максим, взявши мікрофон голосно повідомив, що наречена викрадена і щоб її повернути наречений повинен виконати ряд завдань. Першим було танцювати під музику, яка буде по черзі вмикатися. Я з Лесею, таємно спостерігали за бідним Ігорем, коли він намагався потрапляти в ритм, але це в нього не завжди виходило, а коли заграла пісня про маленьких качечок, то ми і всі гості ледве не лускали зі сміху. 
-    Ось бачиш, Лесе, на що готовий твій чоловік заради тебе, а ти ще говорила, що він тебе кинув у день весілля.
-    Я була не права, визнаю, але тоді так злякалася, та ще й Максим почав таке говорити, от я і не витримала. 
Ми тим часом дивилися далі, наступне завдання полягало в тому, щоб відгадати, які з поданих фактів про його тепер вже дружину правдиві, а які ні. Якщо наречений, хоч один раз помилиться, то буде виконувати ще одне штрафне завдання. Проте Ігор жодного разу не помилився, а Леся аж сяяла від гордості за свого коханого. Нам з Максом нічого не залишалося як повернути Лесю її чоловіку. Ніч підходила до кінця, ми так розвеселилися, що зовсім не хотілося додому, але час невпинно збігав і гості по-тихеньку почали роз’їжджатися. На прощання я побажала подрузі ще раз щастя, а вона просто увігнала мене у фарбу своїми словами: 
-    Коли ми вже погуляємо на вашому весіллі? 
Лесе, навіщо ти таке говориш, нічого я тебе ще відчитаю колись за твою витівку. Я стояла і боялася підняти очі на Максима і напевно стала такою червоною як достигла вишня, а от мій коханий зовсім не розгубився і впевнено сказав: 
-    Сподіваюся, що скоро. 
Знову ці двозначні натяки, чи то я ніяк не можу зрозуміти, що юнак серйозно хоче одружуватися, чи то він боїться, що я відмовлюся, тому то і постійно натякає. Ай, зараз мій мозок не у тому стані, що раціонально сприймати інформації, і точно не готовий її засвоювати й аналізувати. Я нарешті глянула на коханого і вловила ледь помітну на вустах посмішку. Доки їхали в таксі, то і словом не обмовились, а на прощання лише ніжно обнялися і поцілувалися, після чого я швиденько втекла до під’їзду і лише у квартирі змогла видихнути. Юх... Ну і насиченим був день.