44

Казкові вихідні промайнули швидко, аж надто і вже завтра потрібно було повертатися до реальності. Мої батьки, особливо мама, не хотіли з нами прощатися, але ми пояснили, що вже змушені їхати до Одеси, адже Максиму треба шукати роботу, а мені повертатися вже до наявної. Марія Петрівна ще раз нас обійняла і змахнула сльозинки, які збиралися у кутиках очей, я теж ледве трималась аби не заплакати.
-    Нехай Бог береже вас діти, - виголосила мама і перехрестила на дорогу.- Ви ж лише приїжджайте, не забувайте про мене.
-    Та що ти, мамо, як можна про тебе забути, - і я поцілувала її у щічку, а Максим - у руку. 
Хлопець так як і я був дуже засмучений і коли ми вже сиділи у таксі, щоб їхати на вокзал він тихенько мені зашепотів:
-    Знаєш, у твоїй сім’ї стільки тепла і ласки, яку я не бачив з того часу як мами не стало.
Було чути як його голос здригнувся, коли він сказав: моя мама, він ще й досі не може змиритися з її смертю. Добре, що тоді я змогла врятувати маму, бо не уявляю, щоб відчувала і робила, якби вона померла, напевно приєдналася до неї, бо не змогла б жити з таким вантажем за плечами. 
Минув місяць, надворі був кінець липня, а це означало, що спека майже досягала свого апогею. Такого жаркого літа, я ще не пам’ятала. Сонце пекло так, наче хотіло підсмажити людей замість сосисок на вогнищі. Якби не кондиціонер на фірмі, де я працювала помічником ілюстратора, то напевно я б вже розплавилася. Всі пляжі були переповнені, і щоразу я щиро дивувалася, як люди на них не отримували сонячні удари. Ми з Максимом ходили купатися лише пізно увечері, коли людей ставало менше, а вода так напікалася за день, що досягала приємної температури. Хлопець також знайшов роботу, але йому легше, адже вже має на руках диплом бакалавра. Він тепер працює у архітектурній фірмі помічником директора, чомусь мені здається, що без відома Максима, йому допоміг влаштуватися батько, але хлопець переконаний, що його взяли винятково, за його старання і мені хочеться у це вірити. І ось у таку спекотну пору моїй подрузі захотілося влаштувати весілля. Леся зателефонувала мені вчора і попросила допомогти їй з вибором сукні і туфель, тому я, у єдиний вихідний, іду до подруги додому, щоб потім разом з нею обходити половину одеських салонів весільних суконь.  
-    Як тобі ця? – запитала Леся після примірки, мабуть вже десятої сукні.
Я стомлено підвела очі і мляво відповіла:
-    Добре, так само як і попередні. 
Я вже так замучилася і зовсім не розуміла, де подруга черпає сили, щоб ще приміряти всі ці сукні. Леся нахмурилася.
-    Ліно, ти так говориш про кожну сукню.
-    Я говорила правду, жодна не викликала в мене захвату. 
-    А може, ось ця? – запитала дівчина і вказала рукою кудись мені за спину.
Я обернулася і глянула на манекен. Сукня і справді була чудовою. Сніжно-біла, розшита вишивкою, відкриті плечі без бретельок, акуратний поясок у вигляді шовкової стрічки. Сама сукня була досить пишною, але в мірах розумного, а талія затягувалася у корсет. Я на мить навіть залюбувалася і раптом сама уявила себе нареченою. 
-    Ну що скажеш? – витягнула мене з мрій Леся.
-    Дуже красива, приміряй.
Подругу двічі просити не довелося і вона вже у супроводі консультанта заховалася у примірочній, а вийшла з неї вже принцесою. Я задоволено посміхнулася, сукня на дівчині сиділа ідеально, навіть ніде підшивати не потрібно. 
-    Ти прекрасна, - нарешті сказала ці слова і захоплено дивилася на Лесю.
-    Мені теж подобається, думаю варто купувати.
-    Ти будеш в ній найчарівнішою нареченою, - далі сипала компліментами я, чим дуже потішила подругу. 
Задоволені ми вийшли із салону і відразу Леся потягнула мене у взуттєвий магазин і знову безкінечні примірки. Сама я страшенно не люблю ходити по магазинах, а ще більше терпіти не можу щось міряти. Проте подруга як виявилося цю справу обожнює. Я знову примостилася на диванчик і спостерігала за подругою, яка переміряла вже пів магазину. 
-    Ліно, ти якась сьогодні без настрою, щось трапилося, - запитала подруга, очікуючи доки продавець принесе ще одну пару. 
-    Та ні, просто шопінг мене дуже втомлює, - чесно зізналась я. – Ти вже вирішила, які обереш? 
-    Не знаю, я вагаюся чи ось ці на шпильці чи все таки на більш стійкому каблуку, а ти що скажеш? 
-    Я б купила другі, бо мені здається на шпильці буде важче ходити цілий день.
-    Думаю ти права, - і звернулася вже до продавця – загорніть мені ось ці. 
На сьогодні з покупками було завершено і я полегшено зітхнула. Уявляю як важко Лесі, на плечі якої звалилася організація весілля. 
Додому я повернулася як вичавлений лимон, навіть робота так не втомлює, як цей шопінг, і як його можна вважати релаксом, залишається для мене великою загадкою. Лягла спиною на ліжко і не хотіла навіть рухатися. Поряд завібрував телефон і я потягнулася за ним рукою.  Розблокувала екран і побачила повідомлення від Максима: «Привіт, кохана, як пройшов твій день?»
Швидко набрала відповідь: «Привіт, коханий, все добре, ходили сьогодні з Лесею по магазинам, щоб обрати весільну сукню. Ти ж пам’ятаєш, що ми запрошені на її весілля?»
«Звісно, пам’ятаю, як про таке можна забути. Ну як, обрали красиву сукню? Бо найкраща має бути лише у тебе».
Я аж підскочила і миттєво забула про втому. Невже Максим мені пропозицію хоче зробити??? Та ні, ми всього два місяці зустрічаємося, але те що він бачить мене нареченою неабияк тішить. «Все побачиш на весіллі. І до речі, як пройшов твій день?»
Ще трохи по переписувалися і поринула у солодкий сон. 
Я стою посеред велетенського залу у прекрасній весільній сукні. Мене оточують незнайомі люди, які повільно починають відступати від мене все далі і далі. Я їх гукаю, але мене ніхто не чує, я починаю за ними бігти, але не можу наздогнати. Мене повільно починає охоплювати паніка. Оглядаюся навколо, але вже немає ні душі, лише я одна посеред безкінечного залу. Раптом вікно різко відчиняється і вітер, ввірвавшись, безжально рве сукню, а слідом на ним влетіла ранена пташка, яка за мить вже впала на мене. Крило птахи було сильно пошкоджене і з нього текла кров. На білі тканині щосекунди збільшувалася червона пляма. Я з жахом відскочила  і почала бігти, але все безуспішно, як тільки мені здавалось, що досить далеко, то відразу опинялася там звідки почала біг. Просто якесь замкнене коло. Я зрозуміла, що у пастці і виходу з неї немає. Коли вже геть втомилася, то обезсилено впала на підлогу.
-    Максиме, - кричала я. – Хто-небудь допоможіть, - але мене ніхто не чув.
Я з жахом підхопилася з постелі і витерла з лоба холодні краплі поту, які рясно вкривали все тіло. Заспокойся, це всього лише сон, переконувала себе, але душу не покидала тривога. Захотілося страшенно пити і я на ватних ногах пошкандибала на кухню. Випивши склянку води і вмивши обличчя, мені стало легше. Присниться ж таке. Брр… Жах. Це все Леся зі своїми сукнями, та ще й Максим з дивними натяками, от як тут вже кошмарам не снитися. Шукала винних я. Цей сон точно поганий знак, промайнула думка, але я до неї не прислухалася. Після пережитого спати зовсім не хотілося, тому сіла за стіл і взяла до рук олівця. Рука сама почала виводити контури  весільної сукні. Акуратний корсет, прикрашений вишитими нитками і прозорим бісером, від нього відходить повітряна спідниця з легким мереживом і вишивкою. Глянувши на своє творіння, я залишилася задоволеною. От саме про таку сукню, наче у принцеси, я мріяла ще з дитинства. Акуратно вклала аркуш в альбом і задивилася у вікно, за яким уже починало світати. Небо почав окутувати ніжно-рожевий серпанок і десь удалині прорізались перші промені сонця, які поки що не палили, а лише дарували землі легке і приємне тепло. Я спостерігала, як сонце викочується із небокраю і повільно освітлює все навколо. Почувся мелодійний спів ранніх пташок і я на мить заслухалася, заплющивши очі і впускаючи в себе цю веселу мелодію. Не знаю скільки я так стояла, аж доки не відчула на обличчі легкі і ніжні дотики перших промінчиків, які наче граючи, в якусь гру, скакали і переміщалися від щік і носа до повік і лоба і все це було в хаотичному порядку. Я вдихнула на повні груди ранкове чисте повітря і реально відчула, що таке гармонія з природою.
Задзеленькотів будильник і я неохоче розплющила очі. От і все, закінчилась моя гармонія і потрібно повертатися на землю і жити звичним життя. Будильник вже майже надривався, доки я його вимкнула. Сьогодні буде чудовий день, відчула я, адже підзарядку отримала від самої природи.