40

Я обійняла себе за коліна і мрійливо дивилася в пустоту. Максим мене не навидить, він здається навіть пробачив. Невже і мені нарешті посміхнулося  щастя. Леся кілька хвилин за мною спостерігає, а потім махає долонею перед очима. 
-    Ей, з тобою точно все добре? Бо знаєш, трохи дивний твій стан.
-    Лесечко, - і кидаюсь обіймати подругу, та лише злякано сахається від несподіванки. – Я така щаслива, така щаслива,- повторюю я і розгойдую дівчиною.
-    Я це помітила і справді дуже рада за тебе. Нарешті ти посміхаєшся, а не ридаєш в подушку. 
Раптом сльози самі покотилися з очей. 
-    Ти чого, Ліно, що трапилося? – затурбувалася подруга, побачивши зміну мого настрою.
-    Я боюся, - схлипуючи, мовила я. 
-    Чого? 
-    Що все це лише прекрасний сон, а коли я прокинуся, то знову потраплю у жорстоку реальність. Я боюся, що Максим відмовиться від мене після всього, що я зробила.
-    Ліно, тобі вже хтось говорив, що твій настрій змінюється, як англійська погода, то ти смієшся, то сльози ллєш. 
І Леся боляче щипнула мене за руку.
-    Ай, - крикнула я. – Ти чого?
-    Переконалася, що не уві сні? Максим тебе не залишить, і викинь всі ці негативні думки зі своєї голівки. 
-    Лесенько, ти найкраща, - захоплено вигукнула я і ще раз обняла свою найкращу подругу. 
Задзвенів телефон і я миттєво схопила слухавку, навіть не глянувши на екран, бо серце відчувало і так, хто телефонував. 
-    Привіт, хотів поцікавитися, чи з тобою все добре, - почула такий рідний голос. 
-    Все просто прекрасно, не хвилюйся, - як же приємно, коли хтось турбується про тебе, ось так просто телефонує і запитує як ти, чи все добре. Такі миті безцінні. 
-    У мене є пропозиція, давай завтра на пляж сходимо, - запропонував хлопець.
-    Давай, але…, - спохмурніла я – у тебе ж скоро держіспит і потрібно готуватися.
-    Який там ще іспит, коли я так сумував за тобою, - пристрасно сказав хлопець.
-    Ми завтра зустрінемося, але пообіцяй, що ти завтрашній день, аж до нашої зустрічі проведеш за книгами.
-    Обіцяю, - викрикнув юнак. 
-    От і добре, солодких тобі снів.
-    І тобі. Сподіваюся, що цієї ночі мені наснишся ти.
Напевно вперше за довгий час я заснула не з важкими думками, а радісною посмішкою на вустах. Як все-таки почуття радості від життя змінює людину, навіть сни починають снитися казкові, а не страхітливі, як протягом кількох тижнів. Завтра на мене очікує чудовий день, який ніщо і ніхто не зможе зіпсувати. Коли зранку прокинулася, то аж жахнулася від власної сонливості. Одинадцята ранку, повірити не можу, добряче ж я поспала. Це все мабуть від стресу, який вчора пережила. Ліниво потягнулася на ліжку і повернулася на інший бік. В очі відразу засвітило сонце і мружачись, намагалася затулити його долонею. Треба вставати, і з цією думкою піднялася на ноги. Після водних процедур і сніданку, у вигляді пластівців, залитих молоком, почувала себе дуже бадьоро і легко. Хотілося летіти в небо і ніколи більше не торкатися ступнями землі. 
-    Боже, прошу тебе, нехай ця казка закінчиться хепі-ендом, а не трагедією,- зашепотіла я. 
З таким хорошим настроєм взялася за прибирання, бо все щось руки до нього не доходили. Час промайнув непомітно і до зустрічі з Максимом залишалася година. Відкладаю пилосос у сторону і йду наводити марафет. Після повторного прийняття душу, відчула себе наче заново народженою, бо ця спека аж занадто виснажує, особливо, якщо немає у квартирі кондиціонеру. Легкий природній макіяж і мрійливі вільні локони, які хвилями спадали на плечі. Одягнути вирішила напівпрозору і дуже повітряну сукню, кольору небесної блакиті, якраз підходящу для пляжу. Про купальник звісно теж не забула, а раптом захочеться поплавати, то потрібно бути заздалегідь підготовленою. З завмиранням серця чекала на Максима і ось він нарешті постукав у двері. Зі швидкістю світла помчала відчиняти. Хлопець виглядав ідеально. Темно-сині шорти і сіра футболка, яка не приховувала жодного мускулу на тілі юнака. Волосся злегка розтріпане, але це не псувало Максима, а навпаки додавало якось шарму його образу, сірі очі, аж засяяли, коли він побачив мене. 
-    Привіт, ти чудово виглядаєш, - зробив мені комплімент хлопець, а я аж порожевіла.
-    Дякую, ти також, то що ходімо? – швидко змінила тему, не давши навіть можливості подякувати. 
-    Ходімо, сонце, море і пісок вже нас зачекалися.
Ми повільно йшли босими ногами по розпаленому піску, сонце хоч і не палило як вдень, але все одно яскраво сяяло, ховаючись за небосхилом. Прохолодний вітер з моря обвіював обличчя і навіть інколи обприскував солоними бризками. Максим розстелив на піску плед і ми всілися на нього. Спостерігали за чайками, які з криком, то наближалися зовсім близько, то знову відлітали. Я навіть пошкодувала, що не взяла ніяких продуктів, щоб їх погодувати. Аж раптом, наче прочитавши мої думки, Максим витягнув з рюкзака булку і простягнув мені. 
-    Подумав, що ти захочеш погодувати чайок, тому захопив з собою.
Я аж засяяла.
-    Ти чудо! Я тебе обожнюю, - і міцно обняла хлопця. – Давай годувати разом, - запропонувала і розломила булочку навпіл.
Ми відщипували маленькі шматочки і кидали їх птахам. Вони миттєво підхоплювали і швидко відлітали з добичею в клюві. Найсміливіші чайки підлітали зовсім близько і вихоплювали їжу з долонь, як зовсім ручні. Напевно вже звикли до постійного контакту з людьми. Погодувавши чайок, ми почали мовчки милуватися морем і прекрасним заходом сонця. Яскраво-червоне з домішками жовтого і оранжевого воно повільно ховалося за горизонтом і кидало останні відблиски на воду. Я замріяно дивлячись на цю картину, підвелася на ноги і рушила до моря. Обережно наблизившись до води ступила в неї і відразу відчула холодний дотик хвиль, які легенько накочувалися і відразу ж поверталися назад. Від цього невинного і миттєво дотику по тілу пробіг холодний імпульс від якого я і здригнулася, але через декілька таких повторів, почала повільно звикати до води. Як не дивно, хоч і цілий день була спека, але море не встигло ще нагрітися до такої температури, щоб не викликати дрижаки. Висновок один: купатися ще рано, але як хочеться поплавати і насолодитися тією силою і задоволенням, яке дарує море. Вода забирає всю негативну енергетику, тим самим наче очищуючи карму від усього поганого. Я стояла як жива статуя, вітер з легкістю розвіював мою сукню і грався з розпущеним волоссям. Відчула як до мене підійшов Максим і обійняв ззаду за талію.
-    Ти так схожа на прекрасну русалку, що погляду не відвести, - ніжно зашепотів хлопець і на мить замислився. – Знаєш, щойно згадав один дуже красивий вірш, який вивчав ще в школі.
Не знаю, що стало зо мною,
Сумує серце моє,—
Мені ні сну, ні спокою
Казка стара не дає.
Повітря свіже — смеркає,
Привільний Рейн затих;
Вечірній промінь грає
Ген на шпилях гірських.
Незнана красуня на кручі
Сидить у самоті,
Упали на шати блискучі
Коси її золоті.
Із золота гребінь має,
I косу розчісує ним,
I дикої пісні співає,
Не співаної ніким.
В човні рибалку в цю пору
Проймає нестерпний біль,
Він дивиться тільки вгору —
Не бачить ні скель, ні хвиль.
Зникають в потоці бурхливім
I човен, і хлопець з очей,
I все це своїм співом
Зробила Лорелей. 
* Генріх Гейне
“Не знаю, що стало зо мною...”
Перекладач: Леонід Первомайський
-    Ти та золотокоса красуня, а я зачарований рибалка, - проговорив Максим у самісіньке вухо. – Ліно, - і хлопець обернув мене обличчям до нього, - ти станеш моєю коханою дівчиною?
Він дивився у самісінькі очі ще й так уважно, що у мене подих перехопило. Не могла ні слова сказати, лише закивала як болванчик. Це вже вдруге у мене дар мови зникає і я відчуваю себе механічною лялькою, яку забули вимкнути і вона без перестану виконує один і той самий рух, як я зараз головою. 
-    Я кохаю тебе, так сильно як ніколи, - палко крикнув хлопець.
-    Я тебе також кох…, - самими губами прошепотіла я, але Максим навіть не дав мені договорити слово «кохаю», бо впився в мої губи пристрасним поцілунком. 
-    У мене є для тебе подарунок, - заговорив юнак, коли нарешті відірвався від мене.
-    І що це? 
Мені і справді було дуже цікаво, що ж за подарунок такий. Хлопець дістав з кишені коробочку, обтягнуту м’якою червоною тканиною і простягнув мені. Я заінтриговано її відкрила і завмерла. Всередині лежала моя сережка, яку я згубила тоді на балу, коли тікала, як справжнісінька Попелюшка, щойно годинник хотів пробити дванадцяту. То все таки це Максим її знайшов і беріг стільки часу. Це точно сон, бо реальність не може бути такою казковою. Я по старій звичці вщипнула себе за зап’ястя.
-    Ти що робиш? – здивувався моїй дивній поведінці Максим.
-    Переконуюся, що все це не плід моєї уяви, а справді реальність. 
-    Звісно, що реальність. Іди сюди, буду тебе переконувати більш приємними методами. 
І хлопець міцно преміцно мене обійняв. Я насолоджувалася його близькістю, а серце билось у такому швидкому ритмі, що навіть дивно, як воно ще не вискочило з грудей. 
-    Саме ти, як справжній принц, знайшов мою загублену сережку і беріг її. 
-    Це ти моя принцеса, яка тоді так перелякано тікала, що дивно, як не згубила туфельки.
-    Я лише зламала каблук, потрібно було і його тобі залишити, - посміхнулась я.
Коли ми вже сиділи знову на піску я раптом спохмурніла. 
-    Ліночко, що сталося? Ти стала, якоюсь сумною, -занепокоївся Максим.
-    Знаєш, я тут подумала, тобі не здається все дуже ідеальним, наче ми справді у казці, а не у реальності. Я боюся того, що все це може закінчитися так само раптово як і розпочалося.
-    Дурненька, не думай про погане, краще дивись як красиво заходить сонце і переливаються хвилі.
Вигляд моря мене заспокоїв, все таки правду говорять, що вода забирає весь негатив.
-    А щоб підняти тобі настрій я розповім одну легенду, яку багато років тому мені розповідала моя мама, - сказав Максим і, сильніше пригорнувши мене до себе, почав розповідь.
Жила на світі одна дівчина, люди прозвали її Золотоволоскою, тому що мала вона довге золотисте волосся. Дівчина дуже пишалася своїм волоссям і щоранку розчісувала його на березі річки. Ось одного разу застав її за цим заняттям один хлопець, якого прозвали Вітер, бо швидшого і прудкішого за нього не було в околицях. Щойно юнак побачив дівчину, то відразу у неї закохався. Проте він не знав, що на ньому лежить одне дуже важке прокляття, яке полягало в тому, що Вітер ніколи не буде разом з дівчиною, яку покохає і яка закохається сама. Золотоволоска помітила у водній блакиті, що за нею хтось спостерігає і дуже злякалася. Проте коли побачила юнака, то він їй дуже сподобався. Це можна сказати було кохання з першого погляду. Щойно молоді вирішили одружитися, як небо розрізала блискавка і ні звідки ні звідси з’явилася страшна відьма. Вона хотіла розлучити закоханих. Золотоволоска і Вітер впали перед нею на коліна і почали просити, щоб вона змилувалася над ними. Відьма трохи подумала і погодилася, але з однією умовою, що дівчина повинна віддати їй своє прекрасне золоте волосся. Золотоволоска, плачучи, відрізала його і простягнула відьмі. Та задоволено прикріпила його собі до голови і зняла прокляття з юнака. І з того часу Золотоволоска і Вітер жили довго і щасливо. Нове волосся у дівчини швидко відросло і вона знову розчісувала його на березі річки. 
Я захоплено слухала.
-    Яка чудова історія, дівчина пожертвувала найдорожчим аби бути з коханим, це так романтично і хвилююче, аж до сліз. 
-    Тільки не плач, я розповів тобі цю історію, бо хочу побачити на твоєму обличчі радісну посмішку. Давай, посміхнися, - зашепотів Максим і заправив неслухняний локон за вушко.
-    Я кохаю тебе.
-    Я теж.