39

МАКСИМ
Минув вже тиждень, а здається, що місяць. В душі наростає якась тривога за Ліну. Хто тоді до неї телефонував, що вона так злякалася. У що вона знову вплуталася. А якщо це був його батько? Теж можливий варіант, це пояснює тоді страх в її очах. Цікаво, які справи можуть їх поєднувати. Максимові думки перериває дзвінок в двері. Цікаво кого там принесло, адже гостей юнак не чекав. Відчинив двері і побачив Влада, хотів захлопнути їх перед його носом, але колишній друг не дозволив. 
-    Нам потрібно поговорити. 
-    Не маю навіть найменшого уявлення про що, тоді на вечірці я все, що хотів сказав, - сердитим голосом сказав і спробував випровадити Влада, але він не піддався і пройшов до квартири.
-    Максиме, мені справді жаль, що все так сталося з Ліною, але ти також зрозумій, вона красива і я не витримав. Сподобалася мені дуже.
-    Сподобалася? Як іграшка на одну ніч, я не правий.
-    Нехай так, але…
-    Слухай, іди по доброму, інакше викину тебе силою з квартири. 
-    Зачекай, я забув у твоїй кімнаті одну річ, можу її забрати? 
-    Тільки швидко. 
-    Попрошу тебе, налий, будь ласка, мені води, бо дуже пити хочеться. 
-    А ти не наглій, підеш собі і купиш мінералки, - втрачав терпець Максим.
-    Води не можна жаліти.
-    Добре, ти іди поки що до моєї кімнати, а я сходжу на кухню.
Влад задоволено посміхнувся і миттєво зник з вітальні. У кімнаті Максима він знайшов телефон колишнього друга і з другої спроби ввів пароль. Швидко написав Ліні повідомлення, дочекався її відповіді і все видалив. Хотів вже покласти телефон на місце, як до кімнати ввійшов Макс.
-    Що ти робиш біля мого телефону? – здивовано запитав хлопець.
-    Нічого, - не розгубився Влад і спробував прошмигнути на вихід, але Максим загородив дорогу. 
-    Знайшов, що забув?
-    Ні, напевно в іншому місці забув, давай прощай.
-    А вода?
-    Та щось перехотілося, дякую.
Від хлопця не приховався дивна поведінка Влада, але він навіть не підозрював на що той здатний. День підходив до кінця, десь о годині восьмій, коли юнак готувався до наступного держекзамену телефон задзвонив. Телефонувала Леся, його одногрупниця. «Цікаво, що їй потрібно у такий час?» - подумав і взяв слухавку.
-    Алло.
-    Чому Ліна не відповідає? Дай їй слухавку.
-    Яка Ліна, тут її немає.
-    Що ти з нею зробив? 
-    Лесю, ти що на сонці перепеклася, нічого я твоїй Ліні не робив, з чого ти взагалі взяла, що вона зі мною?
-    Як не з тобою? Як це не з тобою? – кричала дівчина. – А де вона тоді?
-    Ти мене питаєш? Звідки я можу знати, якщо ти пам’ятаєш, то ми вже не пара, тому де вона і з ким я без поняття.
-    Як це ти без поняття? – не вгавала Леся. – Ти ж сам їй зустріч призначив, хіба ні? 
-    Я? Ей, з тобою все добре? – вже захвилювався хлопець.
-    Я їй говорила не йти, я відчувала, що це не ти їй повідомлення відправив, але вона не послухала. І що тепер з нею, де Ліну тепер шукати? Це точно той маніяк божевільний її викрав. Навіть уявити страшно, що він може  з нею зробити. Ліно…
Максим уже не витримав і перебив одногрупницю:
-    Лесю, перестань істерити і спокійно розкажи все по порядку. Яке повідомлення, яке викрадення і що за божевільний маніяк. У що Ліна знову влипла. Тільки прошу тебе, заспокойся.
З кожним словом дівчини у душі зароджувався непереможний страх за Ліну. 
-    Їй хтось з твого телефону надіслав повідомлення і призначив зустріч. А потім Ліна пішла на неї і тепер вона не відповідає на дзвінки. Я дуже хвилююся за неї. Цей твій друг маніяк їй погрожував і напевно саме він і викрав її. 
-    Влад? 
-    Саме він.
-    Які справи у Ліни з ним.
-    Я всього тобі розповісти не можу, але Влад хоче помститися Ліні і швидше за все це він затіяв цю гру, - голос Лесі тремтів, та стан юнака вимагав бути кращим. – Прошу тебе, врятуй її. 
-    Обіцяю, а тепер заспокойся і чекай від мене новин. Випий валеріанки чи ще чогось. 
Максим безсило опустив руку з телефоном. Все-таки його внутрішній голос  не обманув і Ліна дійсно у щось уляпалась. Ну звісно, сьогодні Влад прийшов в обід і терся біля його телефону, напевно саме тоді і надіслав повідомлення. Максим відчув як в ньому закипає гнів і водночас страх за дівчину. Та він того негідника по стіні розмастить, якщо з голови Ліни, хоч волосина впаде. Хотів уже телефонувати йому, як у двері задзвонили і Макс пішов їх відчиняти. Яким великим здивуванням і сюрпризом було для хлопця побачити на своєму порозі саме Влада. Довго не думаючи, схопив його за комір і добряче струснув.
-    Що ти зробив з Ліною? – зі злістю закричав. – Відповідай.
-    Нічого я з нею не робив, лише замкнув у квартирі, - перелякано забелькотів Влад і спробував вирватися з міцної хватки.
-    Якщо хоч одна її волосинка постраждала, то я на тобі живого місця не залишу, - ще більше злився Максим. – Негайно відведи мене до неї.
-    Я й так прийшов за тобою, бо маю для тебе один сюрприз, так що відпусти мене і їдь за мною. І переконаєшся, що з твоєю дівкою нічого не сталося.
-    Скільки разів повторювати? Не називай її так, - ще дужче розізлився хлопець.
Щойно відчинилися двері квартири Влада, як Максим вбіг до кімнати і побачив заплакану Ліну на підлозі. Серце болісно зжалося і хлопець кинувся до неї. Юнак розумів, що Влад затіяв, якусь гру, щоб одним махом вбити двох зайців. Тільки от, що він задумав. І взагалі хлопець не розумів, як міг називати другом цю жахливу людину. Колишній друг ввімкнув аудіозапис і після почутого у Максима на мить потемніло в очах. Чого-чого, а такої жорстокості він від батька не очікував. Як можна ставити людину перед вибором, а потім ще й погрожувати. Хоча вина Ліни тут теж є, проте незначна. Хлопець прекрасно розумів, чому вона так поступила. Максим також, не задумуючись, кинувся б рятував маму, будь-якою ціною. Проте факт, що дівчина обманювала боляче врізався у серце. З батьком він ще розбереться, а поки що потрібно вирішувати щось із Владом і Ліною. Якщо з першим все зрозуміло, то з другою в душі юнака виникають сумніви. Потрібно пробачити і не мучити ні себе ні її. Сльози, які стікають з очей Ліни лише підтверджують правильність думки і хлопець міцно обіймає дівчину. Відразу всі думки зайняли правильне місце і не літають хаотично в головному мозку. Лише одне твердження доречне і правильне: без Ліни йому немає щастя. 
Проте ще треба щось вирішити із батьком і припинити нарешті ці погрози. Та й взагалі, чого він вмішується у його стосунки з Ліною. Максим вже давно не дитина, щоб контролювати кожен його крок. З ким захоче з тою і буде зустрічатися, кого захоче, ту і буде кохати й це справа лише хлопця, а не всіх його рідних. З таким твердим наміром поговорити з батьком, їхав додому. Щойно переступив поріг квартири, то побачив тата  у такому пригніченому вигляді, що страшно глянути. 
 ⁃ Тату, що трапилося? – турботливо запитав Максим.
 ⁃ Мене обманули на дуже велику суму, - сказав Антон Олегович вбитим хриплим голосом.
 ⁃ Тобто, як? – в душі почала наростати тривога. 
 ⁃ Пам’ятаєш, я говорив, що підпишу один дуже вигідний проект. Проте я не врахував, що він лише видумка у дуже добре спланованій грі. Тепер всі інвестиції, які я вклав у цей проект зникли разом із партнерами. 
 ⁃ Тобто фірма на межі банкрутства? – паніка і тривога збільшувалися з кожною секундою. 
 ⁃ Так, мені довелося взяти кредит, бо весь свій капітал я вклав у цей проект. 
 ⁃ Тату, для чого ти так ризикував? Ти ж знаєш, що у бізнесі не можна нікому довіряти.  І що тепер буде? 
 ⁃ Нічого, дачу доведеться продати. 
 ⁃ Ні, в жодному разі не можна. Краще продай цю квартиру, - перспектива залишитися без куточка щастя не радувала і навіть пригнічувала хлопця.
 ⁃ Ну так як дача на тобі, то я лише прошу тебе, послухайся і продай її, вона все одно пусткою стоїть, - взмолився Антон Олегович.
 ⁃ Ні, я вже сказав, це не просто будинок, а пам’ять, - твердо відчеканив кожне слово Максим. 
 ⁃ В теперішній ситуації гроші важливіші за пам’ять, навіть саму прекрасну. 
 ⁃ Тату, скільки разів повторювати, що дача не продається і навіть не проси. Спогади не вимірюються грошима і не все у світі можна купити і продати. Може бабуся допоможе?
 ⁃ Я вже питав, у неї зовсім небагато вільних коштів, переважно все у нерухомості. 
 ⁃ Я хотів з тобою поговорити ще на одну важливу тему і вона стосується Ліни,- з твердим наміром нарешті поставити всі крапки над «і» в цій історії, розпочав тему хлопець, але от його батькові ця розмова зовсім не прийшлася по душі:
 ⁃ Сину, ти зараз серйозно? Знайшов про кого розмовляти, я думав, що давно вже викинув цю дівчину з голови. 
 ⁃ Як бачиш, не забув і не планую цього робити. Я кохаю її і мені все одно, що ти про це думаєш. Після всіх інтриг, які ти влаштував нам, ми все одно разом і тепер ніхто не зможе нас розлучити. 
 ⁃ А вона хитріша, ніж я думав. 
 ⁃ Не від Ліни я дізнався про все, вона то якраз до останнього тримала обіцянку,- захищав кохану Макс. 
 ⁃ Вона тобі не пара, зрозумій вже. 
 ⁃ І цікаво чим я їй не підходжу, адже тепер я також бідний хлопець, тому ми рівня. А ти до речі знав, що наша мама стала донором для мами Ліни? – перейшов в наступ. 
 ⁃ Цікаво звідки? Думаєш я пам’ятаю прізвища з того договору про донорство. 
 ⁃ То знай, ти своїми іграми ледве знову не вбив маму. Знаєш, я тебе бачити не хочу. Завтра ж заберу свої речі і з’їду, бо мені вже все реально набридло. 
 ⁃ Синку, не роби так, куди ти підеш? Що будеш робити? 
 ⁃ Не знаю куди, але подалі від тебе.  Через тебе постраждала не лише Ліна, але і я. Ти навіть не уявляєш, що я пережив через твої «добрі наміри». 
-    Я бажав тобі лише щастя, - крикнув Антон Олегович, але Максим його вже не слухав.