38

Минув тиждень і як не дивно без пригод. Мій розпорядок був простий: робота, дім і так день за днем. З Максимом я не бачилася і не говорила, та й де ми мали зустрічатися, адже навчання вже закінчилося. Влад ще кілька разів телефонував, але я його ігнорувала. Якщо чесно, дістав уже. Якщо ще раз зателефонує, то відповім нарешті і вискажу все, що про нього думаю. А поки що я допиваю обідню каву і намагаюся ні про що не думати. Проте думки іншої думки. Хах, вийшов трохи каламбур і я заусміхалася. Сподіваюся люди не подумають, що я божевільна, тому на всякий випадок взяла до рук телефон і почала гортати стрічку Instagram. Цікаво, Максим уже здогадався про мене і його батька, чи ні. Сподіваюся, що ні, бо як тільки поверну Антону Олеговичу всі кошти, які він мені дав, то зможу розповісти Максу правду. Чи може варто послухати Лесю і не чекати з правдою так довго. Мої думки перериває сигнал сповіщення, я нехотя відкриваю повідомлення і прикипаю до місця. Від МАКСИМА!!! «Привіт, давай поговоримо, я прийняв дуже важливе рішення, щодо нас. О сьомій годині на тебе буде чекати автомобіль, який відвезе тебе до мене. Одягни, щось красиве». Я так і завмираю з телефоном в руках. Невже хлопець дізнався правду і тепер хоче кинути мені її в обличчя. Та ні, звідки б він міг дізнатися. От поїду ввечері і дізнаюся. Швидко набираю відповідь «Добре». Проте більше не надійшло жодного повідомлення.
З щасливим і водночас тривожним виглядом я збиралася на зустріч з Максом. Щоб хоч трохи заспокоїтися зателефонувала до Лесі.
-    Лесе, уявляєш, - почала навіть без привітань торочити я, після того, як подруга сказала: алло.
-    Що знову трапилося? – передчуваючи цікаву розповідь, запитала дівчина.
-    Максим написав повідомлення, що хоче зі мною зустрітися. Уявляєш? – випалила я на одному подиху.
-    Не уявляю. І куди ти підеш? 
-    Не знаю, він написав, що мене забере машина. Але це не важливо.
-    Ліно, не їдь нікуди. Я відчуваю, що тут щось не те, - радила подруга, але я навіть слухати її не хотіла.
-    Та чого ти? Що може трапитися? Я лише сподіваюся, що він не дізнався правди, бо хочу йому сьогодні сама все розповісти. 
-    Ліно, прошу не їдь. Я знаю, що такі сюрпризи не в його дусі.
-    Лесе, звідки ти таке можеш знати. Ти ж навіть не уявляєш, які романтичні сюрпризи він мені робив. 
-    Звісно не уявляю, бо ти мені про них не розповідала. 
-    Ну це, вибач, але тоді ми були не подругами, а потім стільки всього сталося, що все приємне відійшло на інший план. 
-    Та я не серджусь. Просто хочу попередити, що тут щось не те. Ти хоч телефон не вимикай, а раптом що, то телефонуй у будь-який час. 
-    Лесе, сонце, ти перебільшуєш, - заспокоювала подругу.
-    Сподіваюсь. Удачі тобі, і знай, що чекаю від тебе детальної розповіді, щойно ти повернешся додому. 
Одягнутися вирішила скромно, бо ж невідомо, яка саме розмова мене чекає. Світло-зелена сукня по коліно, трохи макіяжу і акуратні сережки у вигляді квіток. От і готова. Рівно о сьомій сіла у таксі, яке привезло мене, до якогось будинку. В душі почала наростати паніка, може Леся права і потрібно тікати, доки не стало пізно. Та ні, не накручуй себе, що може такого жахливого зробити тобі Максим? Правильно, нічого. Тому зібравшись з сміливістю вийшла з таксі. І так, куди далі іти? Раптом побачила на вхідних дверях під’їзду закріплену троянду, а під нею конверт. 
«Привіт, красуне, 245 квартира, двері відчинені». Красуне? Максим ніколи 
мене так не називав. Лише одна людина так зверталася і це Влад. Та ні, не може 
бути, щоб все це влаштував Влад. Звідки він тоді взяв телефон Макса. Проте 
зароджена ще раніше тривога почала набирати обертів. Внутрішній 
голос й інтуїція кричали навипередки, щоб тікала і рятувала себе, але цікавість 
виявилася сильнішою і я ввійшла до під’їзду. Перед дверима квартири я на 
мить завагалася, але вже наступної секунди сміливо відчинила їх і ввійшла до 
квартири. В сутінках погано було видно куди іти, але в одній з кімнат горіло 
світло і я пішла туди. Щойно ввійшла до кімнати, як вхідні двері зачинилися 
на ключ і я почула кроки в себе за спиною. Злякано озирнулася і ледве не 
втратила свідомість, бо переді мною стояв Влад, власною персоною.
Все-таки внутрішній голос мене не обманув, коли аж надривався,
попереджаючи про небезпеку, але коли я когось слухала, от тепер і маю.
-    Привіт, красуне, я ж обіцяв, що ми ще зустрінемося, - з нахабною посмішкою заявив хлопець.
-    Чого тобі від мене треба? 
-    Ну не знаю… Я ще не придумав, - далі знущався. 
-    Так, все, досить з мене цього цирку. Я повелася на твою гру, можеш тепер тішитися. 
Я була рушила уже до дверей, як Влад заступив мені дорогу.
-    Ні, красуне, ти нікуди не підеш. І до речі, я не думав, що ти так легко поведешся на цю гру. Знаєш, я вважав тебе якщо навіть не розумнішою, то принаймні хитрішою. А ти так легко потрапила в мою павутину. А ще, думав, що після того як побачиш у конверті звернення: красуня, то може хоч тоді, щось запідозриш, - і хлопець зайшовся гучним сміхом. – Але якщо ти тут, то нічого не запідозрила. Ти мене розчарувала. Ха-ха-ха. 
Я стояла зовсім без настрою сприймати цей монолог хлопця, була зла на себе, просто страшенно зла. Невже я й справді така тупа, як здалася, Владу.
-    Ти закінчив свій монолог? Бо мені вже час іти. 
-    Ти що ще досі не зрозуміла, хоча куди тобі, ти звідси нікуди не підеш, доки не придумаю, що з тобою можна зробити, - схрестив руки хлопець і задумався. 
-    Чого ти від мене хочеш? По ображав, посміявся… - я не договорила, бо Влад мене перервав.
-    Замовкни, ти заважаєш мені думати.
-    Подумаєш, який принц, - зашипіла пошепки  і відійшла до вікна. 
Непомітно дістала телефон і хотіла вже написати повідомлення, як раптом відчула як хлопець стиснув моє зап’ястя і відібрав смартфон. 
-    Е, ні, красуне, я не такий тупий як ти. А телефон поки-що побуде в мене. А ти сідай, не соромся. О, який сюрприз, він навіть без паролю. 
І тут я вилаяла сама себе, от чому  досі не поставила захист. Прокляття, там ж той запис дзвінка, сподіваюся він не додумається слухати аудіо. Напевно мій переляканий вигляд, дав зрозуміти хлопцю, що я щось приховую, бо він з хитрою усмішкою почав дивитися мої фото. Ну й нехай, у мене там нічого такого немає, лише б не заліз в аудіо, бо тоді мене вже ніхто не врятує. Відбирати телефон у цього громила було марною справою, бо лише розсмішу його своїми жалюгідними спробами. Тому мовчки сіла на диван і стала чекати. 
Хлопець аж надто зосереджено копався в моєму мобільнику, що починало мене вже реально виводити з себе. Нарешті юнаку набридло це заняття і він відклав телефон у сторону, а я полегшено видихнула. 
-    І так, що ж мені робити?
-    Ти у мене запитуєш?
-    У себе.
Я розсміялася.
-    Ну ти молодець, придумав такий план, як заманити мене сюди, а як мститися не придумав, а ще мене вважаєш тупою.
Було видно, що хлопця заділи мої слова і він знову взявся щось шукати в моєму смартфоні. Нарешті він задоволено посміхнувся і ввімкнув аудіо. Я аж похолола, адже трапилося саме те, чого я найбільше боялася. Влад все-таки знайшов запис розмови і тепер з насолодою його слухав.
-    Вау, не думав, що Антон Олегович така людина, а ти також не промах. Це ж просто бомба.
-    Віддай мій телефон, - вимагала я, хоча і знала, що даремно.
-    Ти хоч віриш у те, що щойно сказала?
-    Слабо, - прошепотіла я.
-    Як чудово, ти просто розумнієш на очах. Як ти думаєш, що я зроблю з цим прекрасним записом? Хоча ні, не відповідай. Звісно, що покажу Максу. Він, бідненький, так страждав, що ти виявилася такою корисливою людиною, а виявляється, ти просто рятувала маму. Чесно, я в захваті. А тепер доведеться тобі трохи посумувати без мене, бо маю важливу справу. Не засмучуйся, скоро повернуся і ми продовжимо наше знайомство.
І Влад, з переможним поглядом і посмішкою, поспішно вийшов, а я аж завила від безвиході. Хотілося битися головою об стіну. Для чого я взагалі робила, той злощасний запис. Невже так хотіла заглушити муки совісті. От дивіться, я ні при чому, в усьому винний Антон Олегович. Догралася, тепер Влад сто відсотків дасть прослухати Максиму, а той зненавидить мене ще більше. Чого я така дурна, чого не знищила те аудіо, коли ще в моїх силах було це зробити. Тепер вже все. А Леся ж мені говорила, попереджувала, а я… А що я зробила, не послухала подругу і тепер ось в якій ситуації опинилася, точніше сказати біді. А може Влад і не покаже нікому того запису, а буде шантажувати, зробить своєю іграшкою. Та ні, точно дасть прослухати, бо це ж такий хороший варіант мені помститися, що кращого і не придумати. Він точно не відмовиться від такого козиря в рукаві. Напевно, їде тепер остаточно знищувати моє життя. А я сиджу тут і терпляче очікуючи свого вироку. Різко схопилася на ноги і почала ходити кімнатою. В одному з кутків зупинилася і притиснулася лобом до стіни. Сльози градом покотилися з очей, ноги більше не тримали і я почала осідати на підлогу. Макс мені точно ніколи не пробачить, якби я тільки ще мала шанс все розповісти йому сама, то б і на хвилину не вагалася, а тепер вже пізно, як говорять поїзд поїхав, а я залишилася стояти на пероні з пустими руками. Не знаю скільки минуло часу, а я так і сиділа на холодній підлозі, обнявши себе за коліна. Вже виплакала, напевно всі резерви сліз, бо лише судорожно схлипувала. Дурепа, яка ж я наївна дурепа. От, як я відразу не зрозуміла, що це гра, жорстока розплата за мою помилку. А Леся говорила мені, а як завжди, знаю все краще за інших. Якби тоді я її послухала, то не влипла по самі вуха. Тепер невідомо, що цей маніяк зробить зі мною і тим записом, що зараз знаходиться в його руках. Він ж хворий і помішаний на помсті. Обіцяв, що зіграє зі мною і зробив це, але я навіть не підозрювала, що у такому вигляді. Так, я загралася і сама ж загнала себе в куток. І якщо так взяти, то навіть в поліцію на нього заявити не зможу, тому що ніякого складу злочину немає. Я  добровільно сюди прийшла, а те що мене тут зачинили, можна списати на те, що двері захлопнулися самі. Може закричати чи трощити все, тоді хтось викличе поліцію і я буду врятована. Та ні, тут швидше за все шумоізоляція. Та й напевно сусіди уже звикли до постійних криків, тому ніхто не зверне уваги. Може розбити вікно і спробувати спуститися. І тут сама зайшлася істеричним сміхом. Боже, в мене нерви розхитані. Так, Ліно, цікаво як ти це зробиш з одинадцятого поверху. Раптом в дверях повернувся ключ і вони відчинилися. Я підняла голову і побіліла. Тільки не це…!
Спочатку до кімнати увірвався Максим, а за ним спокійною ходою зайшов Влад. Макс, щойно побачивши мій жалюгідний вигляд, відразу кинувся до мене і міцно обійняв. 
-    Ліночко, що він з тобою зробив? 
-    Нічого, - зашепотіла я і сильніше притиснулася до хлопця, бо лише поряд з ним почувала себе у безпеці. 
Юнак турботливо гладив мене по волоссю.
-    З тобою точно все добре, бо виглядаєш погано.
Я не встигла нічого відповісти, бо заговорив Влад:
-    І так, голубки, вас ще очікує великий фінал, який змінить усе. Тому прошу зайняти свої місця в залі і приготуватися до вистави.
-    Владе, досить цього цирку, скажи вже нарешті, що хочеш і не муч нікого.
-    Е ні, спочатку я розповім захоплюючу історію, а потім дам послухати один дуже цікавий запис. 
-    Ліно, давай вставай з холодної підлоги, бо можеш захворіти, - турботливо промовив Максим і допоміг мені встати. 
-    Тепер увага! Жили на світі хлопець і дівчина, які покохали одне одного, але потім сталася трагедія і у дівчини захворіла мама. Грошей на лікування не було і вона у безвиході прийняла одну дуже хорошу пропозицію. З хлопцем дівчина розійшлася, бо це була одна з умов пропозиції, а ще згодом сказала, що зустрічалася виключно заради грошей. Хлопець повірив і дуже страждав через це. Проте є одне але. Дівчина для чогось зробила запис телефонної розмови і саме він зараз прозвучить у залі. 
-    Влад, не треба, прошу, - взмолилась я, але хлопець не звернув жодної уваги на мої слова і ввімкнув запис:
-    Ти обіцяла мені, що Максим нічого про мене не дізнається, проте як виявилося мій син почав мене в чомусь підозрювати, що ти йому наговорила про мене. Поміть, я питаю лиш один раз. 
-    Нічого я йому не говорила.
-    Дивись мені. Тепер ти повинна сказати Максиму, що була з ним заради грошей, якщо він буде тебе про щось питати, зрозуміла.
-    Ні, я проти, і більше не хочу обманювати його. Я ніколи такого не скажу, навіть не просіть. 
-    Я й і не прошу, а наказую. Ти скажеш, інакше я виставлю тобі такий рахунок за лікування, що ти до кінця життя з ним не розрахуєшся, а ще перестану оплачувати реабілітацію твоєї мами, як тобі така мотивація?
Максим вже після перших фраз побілів, як крейда і глянув на мене, а я сиділа ні жива ні мертва. Ось і все, моє життя зруйнувалося в одну мить, хоч і винна в цьому лише я. Нарешті Максим не витримав і закричав:
-    Вимкни це, негайно вимкни. Ти думав, що я не знаю, що провертав мій батько за моєю спиною. Повір, я про це уже давно дізнався, так що зірвати бомбу у тебе не вийшло. Якщо на цьому все, то ми з Ліною підемо.
Влад точно не розраховував на такий фінал, бо лише мовчки відкривав і закривав рот.
-    Бачу, що це все, тому відай телефон і зникни з нашого життя.
Влад мовчки простягнув смартфон і відійшов від дверей. Спочатку на ватних ногах вийшла я, а за мною Макс. Хлопець на мить зупинився, а тоді кинувся назад до кімнати і заїхав з усієї сили Владу в щелепу.
-    Це тобі за Ліну, а це за мене, - і ще раз вдарив. – Зникни, інакше наступного разу так легко не відбудешся, зрозумів?
Я покірно йшла за хлопцем до його автомобіля. Проте не витримала і запитала:
-    Ти і правда все знав?
Юнак глянув на мене вбивчим поглядом і похитав головою. 
-    Ні, не знав, лише здогадувався, що в цій історії, щось не те, бо багато фактів не сходилися. Я так сказав, щоб Влад не почував себе переможцем, але мене дивує інше, як ти могла так вчинити. Я розумію, що ти була у безвиході, але навіть тоді можна було вчинити по іншому, а не відразу приймати, цю жахливу пропозицію. 
-    - Ти правий, щоб не сказав. Пробач, будь ласка. Я і правда, не знала, що творю. Всі мої думки були зайняті лише життям мами, а у банках відмовлялися надавати кредит і я… і я погодилася на цю пропозицію. Я знаю, що не заслуговую пробачення, але все одно прошу вибачення. Я вже сто разів розкаялась, але вже пізно все змінювати. До того ж я ще й твоїй бабусі обіцяла мовчати, - і тут я зрозуміла, що ляпнула зайве. Мені треба язика відсікти, бо він мене точно до гробу колись доведе. 
Максим побілів ще більше.
-    І бабуся знала, прекрасно, просто супер. А я то думаю, чого вона тебе так захищала. Говорила, що не вірить, що ти корислива дівчина. І справді цей образ зник, але залишилася брехня. 
-    До речі, чого Влад до тебе вчепився. Це через ту вечірку в мене так?
-    Так. Він дізнався, що я використала його на тій вечірці, щоб ти приревнував і телефонував мені багато разів, погрожував. Тоді у кафе тим абонентом «не відповідай» був саме він. 
-    Але чому ти мені не сказала, я б його по стінці розмазав, - зі злістю заявив Максим і погрожуюче зжав кулаки.
-    От саме по цій причині і не сказала, не хотіла, щоб ти через мене постраждав. 
-    Дурненька, ти навіть не уявляєш як я хвилювався за тебе. Навіщо ти пішла туди, адже знаєш, що я ніколи б не видумав такого тупого сюрпризу. На що ти розраховувала? І до того ж, я не люблю повідомлення і якби навіть, щось таке запланував, то особисто  зателефонував би і сказав. 
-    Вибач, мене за все, будь ласка.
Я відчула, як по щокам почали стікати сльози. Юнак не витримав і стер їх пальцями, а потім міцно пригорнув до себе. 
-    Заспокойся, не плач, вже все позаду. Яка ж ти маленька ще, хоч і вважаєш себе дорослою. Давай відвезу тебе додому. 
Я лише кивнула і мовчки сіла до автомобіля Макса, як же все-таки добре, коли він поряд. Всю дорогу їхали мовчки, а біля під’їзду мене вже очікувала схвильована Леся, це я зрозуміла по тому, як дівчина переступала з ноги на ногу і не знала куди подіти руки. 
-    Леся? Що вона тут робить? – здивувалась я.
-    У тебе дуже хороша подруга, саме вона забила тривогу, коли не змогла до тебе додзвонитися. 
-    Вона мене попереджувала, що щось в цій історії з повідомленням не так, але я їй не повірила. І як виявилося, даремно. Знаєш, я навіть рада, що все так обернулося і ти дізнався правду, у мене наче камінь з плеч впав. 
-    Я теж радий, що все нарешті вийшло на зовні, бо правда виявилася не такою страшною, як твій обман. А тепер давай, іди до подруги, бо вона вже й так знервувалась.
Я вибігла з машини і кинулася до Лесі. Дівчина, помітивши мене, також почала рухатися в мій бік і вже через мить я була в міцних обіймах подруги.
-    Ліно, я так за тебе хвилювалася. Говорила ж, щоб не йшла туди, але ти мене не послухала.
-    Вибач, Лесю, я була не права, коли відмовилася від твоїх підозр. Прошу пробачення, за все.
-    Та це не важливо вже, добре, що ти жива і здорова.
-    От бачиш, Лесю, повертаю тобі твою подругу, як і обіцяв, - проговорив Максим, який непомітно підійшов до нас.
-    Дякую, Максе.
-    Ходімо в квартиру пригощу вас чаєм, - запропонувала я, в надії, що хлопець прийме мою пропозицію, але він відмовився:
-    На жаль, не зможу сьогодні, маю ще одну важливу справу, але наступного разу обов’язково зайду.
-    А наступний раз буде? – запитала я, бо навіть на таке не сподівалася.
-    Звісно буде, чи може ти не хочеш?
-    Хочу, дуже хочу, - і з цими словами кинулася юнаку на шию.