34

МАКСИМ 
Як тільки переступив поріг дачного будинку, то на Максима нахлинула хвиля спогадів. Таких приємних, світлих і теплих, що на душі відразу стало добре-добре. Ці стіни пам’ятають, і веселий сміх, і перші сльози, а найголовніше, що тут все ще є в кожній речі дух мами. Звичайно, юнак вже не пам’ятає її обличчя, але завжди відчуває її підтримку і присутність в його житті. Максим зайшов до своєї дитячої, в якій наче зупинився час. Ця кімната не змінювалася ще з моменту його дитинства, вона була наче машиною часу, яка повертала назад у теплі спогади. Хлопець сів на ліжко і заплющив очі. Відразу у пам’яті з’явилися моменти, коли мама сиділа у його голови, гладила його волосся і співала колискову чи розповідала захоплюючу казку. Юнак повільно розплющив повіки і, вставши на ноги, наблизився до письмового столу. Обережно провів пальцями по фотографії у рамці, на якій він п’ятилітній хлопчик усміхається поряд з мамою і татом. До горла підкотився клубок, а очі почали вихлюпувати, ще з дитинства невиплакані, сльози. 
 ⁃ Мамо, чому ти мене так рано покинула, зараз мені дуже потрібна твоя допомога, - зашепотів Максим і змахнув настирливу сльозу, яка все-таки зірвалася з кутика ока і тепер котилася по щоці. 
 ⁃ Мамочко, що мені робити? Я заплутався, я знищений і розтоптаний, а поділитися немає з ким і ніколи не було, відколи ти від мене пішла. Знаєш, мамо, я завжди слідував твоїм настановам. Ніколи не показував свою слабкість, ніколи не плакав, поводився як справжній чоловік, навіть коли тебе не стало, я жодного разу не пустив сльозу, гідно тримався і хоронив все в собі. Цей тягар я завжди носив з собою, але я вже втомився все тримати в собі, мамо, я вже не витримую. Знаєш, мамочко, я закохався, я вперше відчув ніжні почуття до когось, окрім тебе. Так, я все своє життя боявся закохуватись, бо вважав, що якщо це станеться, то через деякий час кохана зникне як і ти колись. Я був правий, можливо, я себе так довго в цьому переконував, що думки почали вже матеріалізуватись. Тепер я знову відчуваю ту саму біль, як тоді багато років тому, коли ти померла. Я знову і знову проживаю той день. Мамо, якщо ти мене чуєш, то дай мені якийсь знак, чи підказку, що робити. 
Максим вдихнув на повні груди і шумно видихнув. Він вже реально божеволіє. Говорить сам з собою в порожньому будинку, та ще й чекає на якийсь таємний знак з неба. Раптом вікно, яке було злегка прикрите розпахнулося, а вітер який залетів до кімнати, утворивши протяг, відчинив двері і, підхопивши аркуш зі стола поніс його геть із дитячої. Хлопець ошелешено спостерігав за цим дивним дійством, щось було в цьому магічне. Невже мама його і справді почула і тепер дає підказку і як колись в дитинстві грає з ним в гру. Юнак, не довго думаючи, вибіг із кімнати і оглянувся в пошуках аркуша. Той самотньо лежав біля дверей, що вели до кабінету батька. Цікаво, що може бути такого важливого серед паперів тата, десятилітньої давності. Заінтригований Максим ввійшов до кабінету, швидко оглянувся і рушив до стелажа з папками. Погляд відразу виокремив темно-синю, серед жовтих, тому вирішив почати з неї. Юнак сам не знав, що він шукав, але чомусь підсвідомо розумів, що відповіді на всі його запитання саме в цій папці. Тремтячими пальцями дістав запилену папку і, кілька хвилин повагавшись, розгорнув. Акуратно кожен аркуш в окремому файлу лежали документи з лікарні. Стоп. Там вказана дата смерті мами. Максим уважно став вчитуватися в документ, перегортав сторінку за сторінку. На перший погляд нічого важливого, так лише: чеки за лікування, договір на операцію і що лікарі не несуть відповідальності у випадку смерті. Хотів уже захлопнути папку, як раптом рука автоматично перегорнула ще один аркуш, знехотя глянув на нього, але вже через секунду очі юнака округлилися і нагадували п’ять копійок. 
 ⁃ Цього не може бути, - зашепотів сухими губами Максим і відчув як горло стискається. 
Ні, ні і ще раз ні, таких збігів не може існувати в природі. Таке відчуття, що доля насміхається над ним. Протер очі і ще раз глянув на документ.
Великими літерами написано, що договір про донорство органів померлої, а в графі кому, жирним курсивом чорніє Вітренко М.П., тобто мамі Ліни. В графі, який орган, написано, що серце. Це означає, що серце його мами б’ється у грудях мами Ліни. Якщо це не насмішка долі, то що тоді. Швидко сфотографувавши документ, захлопнув папку і поставив їі на місце. Тепер юнак точно знає, що йому робити. 
 ⁃ Дякую, мамо, за чудесну підказку, - крикнув Максим і рушив геть з будинку до свого автомобіля.
Вже через ніч був у Кам’янці-Подільському. Двері відчинила мама Ліни і здивовано глянула на Максима. 
-    Доброго дня, вибачте, що без запрошення, проте нам потрібно терміново поговорити. 
Жінка мовчала і лише уважно вглядалася в хлопця, а через кілька хвилин, на її обличчі з’явилася посмішка.
-    Максиме, ви ж хлопець моєї дочки, - мовила жінка і продовжила: - Звісно проходьте.
-    Колишній хлопець, - виправив маму Ліни і скривився, наче з’їв лимон. 
-    Так, так, звісно. Проходьте на кухню, а я зараз чай зроблю. 
-    Та не потрібно, дякую. Можете говорити до мене на ти, бо якось не звично. Ви як себе почуваєте, сподіваюся все вже добре.
-    Почуваю себе просто чудесно, дякую, що запитав, так про що ти хотів поговорити. Якщо про гроші, то ми потроху збираємо, і через кілька місяців зможемо віддати. 
-    Та ні, не про гроші, батько ж сказав, що можете не повертати.
-    Та що ти, ми так не можемо, до того ж Ліна настояла, не хоче залишатися в боргу. А точно, забула ще раз тобі і твоєму батьку  подякувати, за те що не залишили в біді і допомогли. 
-    Ліна настояла, щоб повернути гроші? – перепитав, бо в голові, настільки логічні пазли почали знову перемішуватися і спотворювати ідеальну картину корисливої Ліни.
-    Так, вона взагалі не любить ні в кого нічого брати, а тут довелося просити. Ходила цілими днями як у воду опущена, а коли з тобою розлучилась, то взагалі лиця на ній не було. До речі, а чому ви розбіглися, такою гарною і щасливою парою здавалися.
-    А Ліна вам не говорила? – спочатку сказав, а потім подумав, звісно, що не говорила, як таке можна рідній людині сказати. Але тут, щось не те, аж занадто все не логічно. Мама описує дочку такою, якою знав Максим, от як людина може бути такою різною. Спочатку говорить, що була з ним через гроші, а тепер хоче всю суму повернути батькові. Складається таке враження, наче справжню дівчину, на якусь мить замінив її двійник. 
-    Ні, вона навіть спочатку не говорила, звідки гроші взяла, але я випадково почула розмову, дочка говорила, що все зробить. Тоді я дуже розхвилювалася і Ліна сказала, що твій батько позичив необхідну суму і я заспокоїлася. 
-    Щось тут не те, - ледь чутно прошепотів юнак.
-    Що ти сказав? Я не розчула, - перепитала жінка. 
-    Та ні, нічого важливого, так думки вголос. 
-    Ти про щось хотів поговорити. 
-    Так, я покажу вам один документ… - Максим не встиг договорити, як вхідні двері відчинилися і до квартири ввійшла Ліна. 
Ні, ні, ні, тільки не вона. Хоча раз вона тут, то ще й з нею юнак поговорить. Потрібно дещо прояснити. Хлопець бачив, як очі дівчини округлилися, наче вона привида побачила. Ну звісно, вона не очікувала побачити тут Максима. В юнака була схожа реакція, тоді коли Ліна прийшла на його вечірку.