33

Повернувшись додому з дня народження, довго не могла заснути, все з голови не йшов поцілунок Максима. Так, Марія Іванівна була права в своїх настановах і вони реально працюють. Як хочеться повернути час назад, тоді б я не наробила стільки помилок, за які розплачуюся не лише я, але й Максим. А може варто просто відпустити хлопця, пройде час і він мене забуде, продовжить жити щасливим життям, але вже без мене. Та, ні! Що за думки такі, не можна так легко відступати, якщо вже почала, то мусиш досягти поставленої мети. Потрібно буде зайти якось до бабусі Максима і розповісти їй як пройшла вечірка, а поки що спи. Зранку мене збудив телефонний дзвінок. Чого кому треба? Взагалі поспати не дадуть, я ж лише під ранок змогла заснути. Не розплющуючи очей, налапала біля себе мобільний і навіть не подивившись, хто телефонує сонним голосом швидко сказала:

- Алло.  

- Привіт, красуне.

Підскочила, як обпечена, а сон як рукою зняло.

- Це хто? – ошелешено запитала, бо навіть не підозрювала, що це може телефонувати вчорашній знайомий, якого я використала, щоб викликати ревнощі у Макса.

- Хах! Не впізнала? Ми з тобою вчора дуже мило поговорили.

- Влад?!

- О, як приємно, що ти запам’ятала моє ім’я. Хотів запитати чи ти б не хотіла продовжити наше знайомство, бо вчора нам завадили це зробити.

- Знаєш, Владе, ні.

- А чому так? Ти мені дуже сподобалася.

- А ти мені ні, і взагалі я тебе просто використала, щоб Максим приревнував.

- Я так помітив ти всіх лише використовуєш, - зі злобою прошипів хлопець.

- Це тебе не стосується. Давай, прощай.

Я вже хотіла кинути слухавку, як наступні слова Влада мене зупинили.

- Е ні, красуне, ти мене так легко не позбудешся. Ти зі мною зіграла, і я постраждав через це. Втратив друга, отримав в обличчя кулаком, так що тепер моя черга грати з тобою в ігри. Знай це.

- Тебе ніхто не змушував мені підігрувати, ти сам так вирішив і поміть першим до мене підійшов, так що отримав по заслугам. І знай, що мене зовсім не лякають твої погрози, давай тепер бай-бай.

- Ти ще пошкодуєш… - договорити юнак не встиг, бо я вибила дзвінок.

Погрожувати він мені надумав, ну що ж подивимося хто кого. Я вже не та проста і наївна дівчинка, якою була місяць назад. Хочеш ігор, будуть тобі ігри, але за моїми правилами. Сон вже остаточно розвіявся і тому встала з ліжка і поплелася у ванну. Через двадцять хвилин я, приготувавши сніданок, зручно вмостилася перед монітором ноутбука і ввімкнула свій улюблений фільм.

Завтрашній день мав бути насиченим, бо, по-перше, потрібно було закрити кілька енок, згодом піти до Марії Іванівни. Пропуски я пересклала швидко і на відмінно, що не могло не радувати. Опісля відразу поїхала до бабусі Максима. Коли підходила до під’їзду, то помітила машину Максима. Це був прекрасний шанс. Хлопець так заглибився в свої думки, що навіть мене не помічав. Я тим часом прослизнула за ним до під’їзду і випадково підслухала, його думки, які він озвучив. То значить він хоче мене забути, але не може. Ну що ж це дає надію. Ви б лише бачили погляд юнака, коли він мене нарешті помітив. Ха! Я його ніколи не забуду. Такі перелякані і засмучені очі, як в котеняти. Проте мені зовсім не подобався той факт, що Максим відмовляється їхати зі мною в одному ліфті, а доля дає ж такий чудовий шанс. Я знала по собі, щоб змусити когось зробити щось, то потрібно просто взяти на слабо. Цей метод спрацьовує у 95% випадків, ну звісно є 5% відсотків, котрі не піддаються на цю провокацію, але таких я ще не зустрічала. «Ти боягуз», - заявила я і хлопець повівся, бо відразу зайшов до мене. Ну що ж, вже добре. Проте навіть не підозрювала, що доля грає не за моїми правилами, а за своїми. Ліфт раптом зупинився і все довкола окутала темрява. І тут я вже зовсім не грала свій переляк, бо реально дуже боюся темряви. Ця фобія у мене ще з дитинства, коли я випадково зачинилася у шкільній комірчині і мене знайшли лише через декілька годин. А справа була так. В першому класі я дуже посварилася з однією дівчинкою. Знаєте, колись було дуже популярно, особливо серед дівчаток колекціонувати наклейки і наліплювати їх на все, що траплялось під руки: зошити, підручники, лінійки тощо. Ось і я також свої найулюбленіші наклейки приклеїла на зошит, а моя сусідка по парті їх таємно привласнила собі. Я спочатку дуже засмутилася, коли побачила, що їх нема, а коли помітила їх в однокласниці, то підняла скандал. Так, тихонею я не була, особливо, коли це стосувалося моїх речей. Сусідка по парті все заперечувала і вчителька, щоб не підіймати ще більший скандал, стала на її сторону. Можливо, якби я мирно попросила її віддати, то нічого б не сталося, а так це вже традиція з дитинства, спочатку робити, а потім думати. Я розізлилася на весь світ і втекла з класу. Захотілося кудись сховатися від усіх, щоб мене ніхто не знайшов і я забігла до якоїсь кімнатки. Всередині було дуже темно, бо світло вмикалося ззовні. Трохи посидівши і заспокоївшись, я вирішила повернутися назад до класу, але виявилося, що двері захлопнулися. Я почала щосили по них бити, але ніхто мене не рятував. Я плакала, але ніхто не чув. Не знаю скільки я так просиділа, доки двері не відчинила прибиральниця і не витягнула мене, перелякану і заплакану, на світло. Відтоді я дуже боюся темряви, просто панічно. Навіть сплю з ввімкненим нічником. От тепер я знову опинилася у тісному приміщенні і в суцільній темряві, як тоді, багато років тому. Відразу вчепилася в Максима, бо лише в хлопці відчувала безпеку. Юнак ввімкнув ліхтарика і мені стало легше, але от хто мене тягнув за язика ляпнути, що вже більше не боюся. Можливо розізлили слова Макса, що я повинна відпустити його руку. Юнак вимкнув ліхтарика і я знову відчула, як до горла підкочується клубок паніки. Знову притиснулася до хлопця, але цього разу він мене вже не відштовхнув, а обійняв і почав розповідати свою історію з дитинства. Страх поволі відступав, а я насолоджувалася його мелодійним голосом, його теплими долонями на моїй голові. Як же приємно знову бути в його обіймах, відчувати його подих на своїй щоці і я не втрималася і ввіткнулася носом в його плече. Проте ця казка тривала недовго, ось ліфт знову освітила лампочка. Хлопець знову перетворився у відстороненого і такого чужого. У ту мить я зрозуміла одну річ, що даремно намагаюся його повернути, як би сильно він мене не кохав, все-одно ніколи не зможе пробачити. І цими своїми спробами я лише руйную його життя ще більше. Не дозволяю відпустити йому минуле, яке Максим так сильно намагається забути. Все ігри і плани завершені, я більше не з’явлюся перед ним. Сьогодні останній день, коли ми бачимося.