32

МАКСИМ

На ранок голова в Максима просто тріщала. «Для чого я стільки пив?» - подумав і скривився, бо голова була важче кавуна і кожен рух супроводжувався різкою біллю. Глянув на себе в дзеркало і не впізнав. Великий синець прикрашав обличчя, а темні кола під очима робили з юнака, якогось персонажа з фільму жахів. Події вчорашнього вечора пам’ятав теж уривками. Що ж вчора було? Намагався згадати, але думки путалися і відмовлялися створювати цілісну картину, зате нахлинула ще одна хвиля болю. Скривившись, юнак пошкандибав на кухню, щоб випити води, бо спрага, також була страшенна. Зайшовши на кухню, побачив батька, який пив каву і щось уважно розглядав у смартфоні.

- Доброго ранку, чи точніше вже дня, - надто голосно, враховуючи стан Максима, прокричав Антон Олегович.

- Тату, прошу тебе не кричи так. Голова просто розколюється, - просив хлопець, все ще тримаючись за голову.

Батько розсміявся і дивно глянув на сина.

- Чого ти так напився, як ніколи?

- А звідки ти знаєш як я зазвичай напиваюся? - запитав у свою чергу хлопець і оглянувся кухнею в пошуках води.

- Тому і питаю, що раніше за тобою такого не спостерігав. Хоча я здогадуюся чому.

- Якщо здогадуєшся, то для чого питаєш?

Максим нарешті знайшов пляшку мінералки і жадібно почав пити.

- На випий таблетку, - промовив батько і простягнув пластинку Аналгіну, яку перед тим дістав із аптечки. – Поясни мені ще одну річ, що у тебе з обличчям? Хто це посмів побити іменинника?

Ха! Максиму було також цікаво це згадати, проте перед очима вперто стояв образ Ліни в сукні, кольору марсала.

- Не пам’ятаю, - опустивши голову, пробурмотів юнак.

- Ну, звісно, де ти будеш пам’ятати, після того як опустошив усі батькові запаси коньяка. Через неї так напився?

- Тату, не починай знову, Ліна залишилася в минулому, а я розпочинаю нове життя. Завтра ж піду на навчання, складу держіспити і отримаю диплом. Ти ж цього хочеш?

- Цього, але мене дуже хвилює такий твій стан.

- Тату, не продовжуй, я у повному порядку, краще розкажи, що там на фірмі нового.

- Нічого нового, продовжуємо співробітництво з французами, Поки що справи йдуть в гору, також збираюся підписати ще один дуже вдалий проект на будівництво нового приватного комплексу.

- Ну, що ж вітаю.

- Та немає поки що з чим, а от через тиждень, якщо все буде так, як я задумав, зможеш привітати.

Хлопець повернувся до своєї кімнати і впав спиною на ліжко. Головний біль вгамувався і Максим міг знову тверезо мислити. Прикривши повіки, спробував хоч щось згадати. Напружив пам’ять і міцно стиснув повіки. Нічого, нічого немає. Так, думай, спочатку на вечірку прийшла Ліна. Так, а що ж далі було. Потім здається він ревнував її до Влада. Точно, гра і завдання. Його друг реально перегнув палку, коли погодився на поцілунок з Ліною. А згодом... згодом... А далі пустота. І звідки взявся цей синець на обличчі? «Невже справді через дівчину побився з другом», – прийшов раптовий здогад. Хоча, який він після цього вже приятель. Так Ліна... Ліна, щось пов’язано було з дівчиною, але що саме? Раптом Максима, наче пройняв електричний струм і хлопець різко схопився на ноги і від такого руху аж запаморочилося в голові.

 ⁃ Дурень, - вилаяв сам себе.

Шматочки пам’яті впевнено займали свої місця в загальній картині вчорашнього вечора. - Як я міг піддатися слабкості і її поцілувати. Як міг так низько впасти, щоб побити Влада через неї. Так, Максиме, тобі немає слів, щоб висловити, все чого ти заслуговуєш. Прекрасно, тепер вона буде думати, що перемогла навіть без достойного бою. Молодець, Максиме, ти великий і беззаперечний молодець. Хоч як юнак не кохав би Ліну, він не зможе її пробачити і бути з нею. Всі ті думки, про пробачення були лише хвилинною слабкістю і не більше. Так спочатку він страждав, але тепер твердо вирішив залишити все в минулому і почати життя з чистого аркуша, в якому Ліні більше місця немає.

Наступного дня вирішив нарешті піти до університету. Потрібно ж врешті-решт братися за навчання, бо так можна і диплому лишитися. Молився лише, щоб ніде з Ліною не перетнутися. Сам не розумів чому так боявся цієї зустрічі, чи може просто хвилювався, що знову потрапить у її чари і зробить якусь дурницю. На щастя юнака, дівчину він ніде не зустрів, хоч поза свідомістю хотів знову побачити її обличчя і заглянути в такі глибокі і красиві очі. 

Після універу раптом так захотілося, щоб хтось його вислухав і дав мудру пораду, тому вирішив навідатися до бабусі. «Хоч би вона була вдома», - з такими думками зайшов до під’їзду і навіть не помітив позаду себе ще одну людину. Знову нахлинули спогади про Ліну і хлопець розізлився сам на себе.

- Забудь, перестань вже думати про неї. Ліни для тебе не існує, - сам до себе заговорив заходячи до ліфту.

 ⁃ Мене для тебе більше не існує? - запитав такий рідний серцю голос, що аж мороз пішов по шкірі.

От звідки вона взялася, як підійшла так непомітно? От вже біда на мою голову, яку я так довго добивався. Угодило ж мене так закохатися в цю дівчину, вибрати її із сотень інших. Максим різко обернувся і закліпав очима. Та, ні це не Ліна, а лише плід його уяви. Вона ж не привид, щоб ходити безшумно. Чи може він так заглибився в думки, що навіть не помічав нічого і нікого  довкола себе.