29

Марія Іванівна розуміла, що Максим швидше знищить себе, аніж забуде Ліну і вирішила серйозно поговорити з дівчиною. Їй важко вірилося, що Ліна може бути корисливою, щось тут не те і вона обов’язково дізнається що саме. 
Я здивовано глянула на екран телефону, який вібрував. Бабуся Максима телефонує, дивно, адже я вже заплатила за квартиру тиждень тому. Зацікавлена підняла слухавку. 
-    Ліночко, доброго дня. 
-    Доброго, - спантеличено відповіла.
-    Мені потрібно з тобою серйозно поговорити, можеш до мене сьогодні заїхати. 
-    Звісно, якщо це на рахунок квартири, то я поки що не маю грошей, щоб заплатити другу половину, я думала, що маю час до кінця місяця.
-    Ні, розмова не про це, а про особисте, дізнаєшся, коли приїдеш. 
-    Добре, через години дві я буду.
Дуже цікаво про що це Марія Іванівна хоче зі мною розмовляти, невже про Максима. Заінтригована, владнавши свої справи, дзвонила в двері бабусі свого колишнього хлопця. Відразу згадала як минулого разу, коли приходила сюди зіткнулася тут з Максимом, сподіваюся, що цього разу він так раптово не прийде. 
-    Ліно, проходь, у нас буде довга розмова, - швидко проговорила Марія Іванівна, щойно відчинивши двері. 
Я слухняно зайшла до квартири і сіла на запропонований стілець. 
-    Я з тобою хотіла серйозно поговорити, - розпочала жінка, а я нервово зайорзала на стільці. – Я лише сьогодні дізналася, що ти з Максимом зустрічала і кинула його. Хочу дізнатися причину.
-    А хіба Максим вам не розповів про причину? – з гіркотою в голосі сказала, хоч і знала, що така відповідь жінку не влаштує, бо Максим точно їй все розповів, ну а тоді чому вона знову про це запитує.  
-    Розповів, але я не вірю в неї. Можливо я надто ідеалізую тебе, але і досі не можу повірити, що ти корислива дівчина. Я знаю тебе набагато довше, ніж мій внук. Так що скажи в чому причина.
-    Вибачте, я не можу, бо обіцяла.
-    Кому обіцяла? Дивись, Ліно, мій внук дуже страждає, він вже перетворився на привида і все через тебе. Я більше не можу бачити його таким. Він повільно руйнує своє життя, закинув навчання, щодня в клубах. Максим просто морально і фізично знищує себе. І після того, що ти зробила з моїм дорогим внуком, ти і досі будеш приховувати правду.
Я слухала і не могла повірити власним вухам. Невже Максим і справді так страждає через мене. Ні, більше я не могла приховувати правду, хай буде, що буде, але Максима я врятую. Він не повинен страждати через мої помилки. 
-    Добре, я вам все розповім, точніше дам послухати одну розмову.
І я ввімкнула, записану телефонну розмову з Антоном Олеговичем в головній ролі. Марія Іванівна аж побіліла, коли почула, що зробив її син, потім відмотала наперед і ще раз прослухала.
-    Я не можу повірити, що мій син на таке здатний. Не можу повірити. 
-    Це і є істинна причина, чому я покинула вашого внука.
-    Але як ти могла? - накинулася Марія Іванівна.
-    Вибачте, я не могла пожертвувати життя мами, заради власного щастя. Я теж не відразу погодилася, обходила десятки банків, але в жодному не схвалили мого кредиту і у мене просто не було вибору. 
-    Але чому не звернулася до мене, я б з радістю тобі допомогла, позичила потрібну суму.
-    Знаєте, я була в такому стані, що не могла думати логічно і приймати мудрі рішення. Сподіваюся ви колись мене пробачите.
Сказавши це встала, щоб іти геть, але Марія Іванівна мене зупинила:
-    Зачекай, сядь, будь ласка, ми ще не закінчили розмову.
Я покірно сіла назад на стілець і приготувалася слухати, що ще мені скаже жінка.
-    Максим не повинен про це дізнатися. Я не можу дозволити, щоб він втратив ще й і батька. Розумієш мене? Від надто довго відходив від смерті матері, а зрада батька остаточно його підкосить. 
-    Я вас розумію, і обіцяю, що Максим ніколи про це не дізнається. 
-    А тепер потрібно придумати як врятувати мого внука із ями, в яку він повільно падає.
-    Я вас уважно слухаю і зроблю для нього все можливе.
-    На жаль, чи можливо і на щастя єдині для нього ліки – це ти. Тому ти повинна повернути ваші колишні стосунки, - твердо виголосила свій вердикт бабуся Максима.
-    Але як, коли він мене навіть бачити не хоче, - розгубилася я, бо і справді не розуміла як це можна зробити.
-    Не все так погано, як тобі здається. Він і досі в тебе закоханий, і навіть готовий пробачити, аби лише ти була поруч.
-    Невже? Не можу в це повірити, - ще більше почувала себе розгубленою.
-    Чесно  зізнаюсь, я теж, але справа в тому, що ти повинна змусити його проявити справжні до тебе почуття. Так би сказати розпалити іскру пристрасті. 
-    Але як я це можу зробити?
-    Ех, молодість, нічого то ви не знаєте. Слухай уважно. Ти повинна його розізлити, змусити ревнувати і тоді він видасть свою істинну реакцію. Я добре знаю свого внука. Він власний, тобто ніколи і нікому не віддасть своє. В даному контексті його власність це ти. Вибач, за таке порівняння, але це для того, щоб ти краще зрозуміла. Але ти не повинна відразу кидатися йому в руки, трохи пограй з ним в недотрогу, проте не перестарайся, бо знаєш як кажуть: що занадто, то не здраво, - повчала Ліну Марія Іванівна. - Ти все зрозуміла? 
-    Здається так, - вражена почутим прошепотіла я. Невже бабуся Максима вчить мене прийомам спокушання. Кому сказати не повірять.
-    У тебе є прекрасна можливість реалізувати щойно засвоєні знання на практиці. У Максима через тиждень день народження і він влаштовує в себе вдома вечірку. Я дістану тобі запрошення, ти підеш туди і зробиш все так як я тебе навчала. 
З квартири Марії Іванівни я вийшла ошелешена до глибини душі, ще досі  повірити не могла в те, що щойно відбувалося. Спочатку думала, що це все мені наснилося, але коли через декілька днів отримала запрошення, то зрозуміла, що це справді дійсність, а не сон. Відразу поділилася усім з Лесею і та пообіцяла допомогти мені зі сукнею, зачіскою і макіяжем.
Доки подруга чаклувала над моєю зовнішністю, згадала як кілька місяців тому була схожа сцена. Тоді я готувалася до балу, на якому Максим в мене закохався. Та ситуація нагадувала мені казку про Попелюшку, от лише загубленої туфельки не вистачало, була лише загублена сережка, але не факт, що її знайшов саме хлопець. Та ні, таких збігів просто не могло бути. Оцінююче подивилася на своє відображення в дзеркалі. От, знову Леся зробила з мене принцесу-красуню. Персикові з домішками темно коричневого тіні, тоненькі стрілки, які наче візуально збільшували і так великі очі, довгі чорні вії і підмальовані брови, злегка підкреслені скули, робили мою зовнішність дуже вродливою. Одягнути вирішила сукню кольору марсала. Спереду вона була вище колін, а заді подовжена аж до щиколоток і при кожному порусі здіймалася трохи вгору, наче утворюючи парашут. Пояс і рукава були прикрашені намистинками і блискучими паєтками. На ноги взула чорні лаковані туфлі-лодочки на невисокому і зручному каблуку. Ось я і готова до вечірки. Дісталася до будинку Максима без пригод і запізнень, аж сама здивувалася. На вході гостей зустрічали двоє дівчат, які дивилися запрошення і запрошували до середини. Ввійшовши всередину будинку відразу роззирнулася навколо у пошуках Максима, але хлопця ніде не було видно, тому відійшла в сторону і сіла на невелику софу біля вікна. Через деякий час всі гості зібралися і тоді оголосили про вихід іменинника. Я зацікавлено дивилася як з бокових дверей виходив Максим. На ньому була темно-синя сорочка і такі ж джинси. Сам хлопець хоч і намагався посміхатися, але радості в очах зовсім не було. Всі відразу почали його вітати, а я стояла осторонь боячись підійти ближче, адже невідомо, якою буде реакція юнака на мій такий раптовий прихід. Але скільки б я не ховалась, хлопець рано чи пізно мене помітить, тому зібралась з духом і рушила в сторону Максима. Раптом він мене помітив і на мить скам’янів. Наші погляди зустрілись і я читала в його очах здивування, нерозуміння і навіть маленьку частинку радості. Доки хлопець не прийшов в себе я швидко до нього підійшла і пробелькотіла:
-    Вітаю з днем народженням.
Максим явно не знав як реагувати на мене, тому і далі продовжував тупо стояти і витріщатися, наче я якась інопланетянка. Нарешті юнак зміг заговорити:
-    Ти як тут опинилася? Я тебе не запрошував.
-    Сюрприз, - весело промовила я і рушила геть від хлопця. 
Так, з першим завданням справилася, привернула його увагу. І так добре хоч, що не вигнав при всіх з будинку. Хоча враховуючи шок, який я на нього здійснила, хлопець навіть не міг тверезо оцінити ситуацію. Тепер залишається знайти, якийсь об’єкт, щоб змусити Максима ревнувати. Коли з привітаннями було завершено ввімкнулася музика і розпочалася дискотека. Танцювати в мене настрою зовсім не було і я роззирнулася, хто чим зайнятий. Переважно всі розбились на групки і про щось весело розмовляли, попиваючи алкогольні коктелі. Раптом до мене підійшов хлопець і щось почав говорити.
-    Привіт, чому така красуня і сумує. Може потанцюємо. 
Так прекрасно навіть шукати не довелося, об’єкт сам з’явився на горизонті. Тепер потрібно щоб Максим побачив нас разом і пів справи зроблено. 
-    Привіт. А як тебе звати? – перейшла до знайомства я, відтягуючи момент, коли юнак потягне мене на танцпол.
-    Влад, а тебе прекрасна незнайомка?
-    Ліна. 
-    Яке гарне ім’я. Звідки знаєш Максима, бо раніше я ніколи тебе не бачив в нашій компанії.
-    Ми навчаємося разом, - не стала брехати я, але до кінця правди викладати теж не хотіла.
-    Справді дивно, чому раніше тебе не бачив. Я вже чув раніше це ім’я від Макса, але не думаю, що це він про тебе, - вголос думав Влад. 
-    Може потанцюємо? – запропонував хлопець, але я відповісти не встигла, бо мого нового знайомого покликала якась дівчина.
-    Владе, ходи до нас ми вирішили пограти в одну цікаву гру. 
-    Уже йду, - відповів хлопець і звернувся до мене: - ходімо?
-    Ходімо.
Я відчула як рука Влада сковзнула на мою талію, хотіла вже її скинути, як помітила Максима, який сидів у тій компанії, до якої я мала приєднатися.