28

 МАКСИМ

Знаєте, є такі миті, коли хочеш перестати існувати, заглушити в собі всі емоції і саме цим і займався юнак, намагаючись потопити своє горе в чарці, гучній музиці і світлових ефектах клубу. Ось і зараз хлопець сидів біля барної стійки нічного клубу «Паладіум» і пив коньяк. Як раптом відчув, що хтось доторкнувся до його плеча.
-    Максиме, невже ти? - почув здивований чоловічий голос. 
Максим різко повернувся і побачив свого давнього приятеля Влада. Вони були знайомі ще зі школи, хоч і навчалися в паралельних класах. Влад завжди вирізнявся схильністю до тусовок і дискотек й саме він був наставником хлопця протягом років. 
-    Влад…
-    Давно ти не з’являвся в клубах, що трапилося, що ти забув про веселе життя? - весело запитав хлопець.
-    Закохався, - з болем в голосі промовив юнак.
-    Серйозно? Не можу повірити. І хто вона? - справді був здивований Влад.
-    Дівчина, - з сумом в голосі повідомив.
-    Та зрозуміло, що не хлопець. Мені цікаво, хто зміг розтопити твоє серце.
-    Знаєш, друже, ніколи не закохуйся, це дуже боляче, - проігнорував питання Влада Максим.
-    Та я і не збирався. Вся ця рожева вата не для мене. Ти ж знаєш, що я не з тих, кого можна просто так підкорити.
-    Я теж так думав, але все змінилося, коли я побачив її. Моє серце забилося сильніше, світ став яскравішим, а зараз все для мене чорно-біле, а в середині така пустота, що не передати словами, - почав мрійливо і одночасно з болем описувати Макс.
-    Та що сталося? - вимагав пояснень давній друг.
-    Не повіриш, друже, мене кинули.
Влад зайшовся сміхом.
-    Тебе? Того, до кого дівчата липнуть, наче медом намащений, - дивувався Влад і не міг повірити, що це реально правда.
-    Уявляш, - сумно підтвердив хлопець.
-    Ну ти, Максиме, попав, кому сказати не повірить. І що ти думаєш робити?
-    Нічого, вона була зі мною заради грошей і саме це найбільше мене ранить, навіть не те, що мене кинули. 
І Максим розповів Владу все з самого початку.
-    Навіть не знаю, що сказати. 
-    А нічого і не треба, Ліна все уже сказала сама. 
-    Так, все, забудь про неї, давай веселитися, дивись, які он красуні танцюють. Розслабся вже і відірвись по повній. 
Максим з Владом рушили на танцпол, гучна музика змушувала тіло вібрувати, а в домішку з алкоголем заповнювала пустоту в душі хлопця, розливаючись приємним теплом по всьому тілі. Відразу забулася Ліна і неприємні спогади пов’язані з нею. Клуб, добре впливав на юнака. Наступного дня Максиму було так погано, як вночі було добре. На навчання він звісно не пішов, та й у такому жахливому стані був, що точно б не витримав чотири пари в задушливій аудиторії. 
Максим щоночі ходив до клубів і повністю закинув навчання, яке його зараз зовсім не цікавило, а на носі були екзамени, та ще й не звичайні, а державні після четвертого курсу, на підтвердження диплому бакалавра. Проте юнак не міг ні про що серйозне думати, бо щоразу його думки поверталися до Ліни. Тіло рвалося туди, де серце забувало про неї, де можна було заповнити пустоту, яка наче трясовина затягувала юнака. Батько намагався привести сина в порядок і розмовами і погрозами, проте на нього нічого не діяло. Антон Олегович розумів, що остаточно втрачає сина і вирішив звернутися до своєї мами, може хоч вона переконає Максима нарешті зупинитися і не руйнувати своє життя. 
Хлопець йшов до бабусі, бо тато сказав, що вона погано себе почуває, а в голові крутилися думки і всі вони були про Ліну, от коли вже ця дівчина залишить його в спокої. «Наївний, який же я наївний, думав, що ось знайшов особливу дівчину, яку так довго шукав, дівчину, яка змусила мене повірити, що кохання – це не видумка романтиків. А от що отримав натомість? Ножа в серце. Проте без неї мені світ не милий, просто  якесь моральне катування, яке поволі, але впевнено знищує мене зсередини. Я вже навіть втратив орієнтування де ніч, а де день, що добре, а що погано. Таке охоплює відчуття, що я живу на відпрацьованому автоматі, щодня одне і теж», - думав Максим, наближаючись до квартири Марії Іванівни. Бабуся двері відчинила через кілька секунд після дзвінка, ніби весь час чекала на нього в коридорі. 
-    Внучок, як тебе рада бачити, - радісно заспівала Марія Іванівна і кинулася обіймати улюбленого внука.
Так, стоп, бабуся зовсім не схожа на хвору, тату, тату, невже думав, що вона зможе мене переконати.
-    Привіт, бабусю. Тато говорив, що ти хворієш, ось приніс тобі букет. 
-    Та все вже добре, Максимчику. Ти проходь, сідай, я зараз чаю зроблю. 
-    Ні, бабусю не потрібно, - намагався відмовитися, але марно.
Марія Іванівна уважно подивилася на внука і від її погляду не заховався його жахливий стан. Запалі щоки, темні кола під очима, десь подівся той життєрадісний юнак, якого вона знала, а натомість з’явилася неякісна копія її внука, точніше напівпрозорий привид. 
⁃ Максиме, внучок, що з тобою таке. Ти наче живий мертвець, - занепокоєно запитала.
 ⁃ Бабусю, я не можу, не витримую. 
 ⁃ Розкажи мені все, що тебе мучить, - просила жінка і Максим здався.
 ⁃ Бабусю, я закохався. Я так закохався, що не можу дихати без неї. Мені здається, що я божеволію. 
 ⁃ Бідний мій, бідний. Хто вона? 
 ⁃ Ти її знаєш, це Ліна. 
 ⁃ Ліна? Не можу повірити. Така хороша дівчина. 
 ⁃ Хороша? - наче виплюнув, щось огидне. - Та вона зустрічалася зі мною заради грошей, а коли набрид, то викинула, наче зламану іграшку. 
 ⁃ Ти в цьому впевнений, зовсім не схоже на неї, - зам'ялася бабуся, яка не вірила до останнього, що Ліна і справді така, якою її описував Максим.
 ⁃ Бабусю, вона сама так сказала. Я не знаю, що мені робити. Серце рветься до неї, а розум твердить зовсім інше. А ця порожнеча в душі мучить і душить мене зсередини. Я навіть готовий пробачити їй все, якби вона перепросила мене. Я на все вже готовий, лише б бачити її обличчя, - пристрасно вигукнув Максим. 
 ⁃ Бідний, бідний мій хлопчик, вона позбавила тебе і гордості, і гідності,  всього, що в тебе було. Невже ти справді зможеш таке пробачити? 
 ⁃ Так, я готовий заради неї на все, якби вона лише попросила пробачення, - ще палкіше виголосив юнак.
 ⁃ Ти втратив голову через цю дівчину. Мені жаль тебе. Мені здається ти все це говориш на емоціях, а пройде час і ти забудеш Ліну, зустрінеш іншу достойну дівчину, закохаєшся в неї і все в тебе буде добре. 
 ⁃ Але я не хочу іншої, мені потрібна Ліна, - заперечив Макс.
 ⁃ Хлопчику, мій, але вона не хоче тебе, - намагалася переконати внука у безнадійності боротьби, але все було марно.
 ⁃ Захоче, нікуди не дінеться, - твердо сказав Максим.
 ⁃ Максиме, я не хочу бачити тебе на колінах перед цією дівчиною. Вона тебе не гідна. А тепер іди і добре виспись, можливо на ранок в тебе буде зовсім інша думка. 
Максим прокинувся з сильною головною біллю, все таки зайвим був останній коктель. Випивши таблетку, почав згадувати вчорашню розмову з бабусею. І лише тепер зрозумів, що говорив вчора несусвітню дурню. Як він може пробачити дівчину, яка ввіткнула йому ніж в спину. Нічого, бабуся права, пройде час і Ліна вивітрися з його голови назавжди, от лише з любовними справами треба зав’язувати, аж надто від них проблем багато. Раптом згадав, що скоро його день народження, а це треба буде організовувати вечірку. Прекрасно, саме на ній Максим повинен остаточно забути Ліну. У нього є для цього тиждень.