19

Через годину я вже розпаковувала з чемодана свої речі. Моя нова кімната, стандарту люкс, була просто шикарною, в стилі мінімалізму і з чудовим видом на стару частину міста. Як тільки акуратно розклала речі на дивані почула стук у двері. Хто там ще прийшов? Якби ж то знала хто, в житті б не відчинила. На порозі стояв Максим і посміхався своєю чарівною посмішкою. Могла і додуматися хто міг так раптово прийти, звісно, що хлопець, бо Антон Олегович точно б не став до мене підніматися, а просто зателефонував би.

- Впустиш всередину? – запитав юнак і тим самим перервав хвилинну тишу.

- Заходь, - стиснула плечима, пропускаючи Максима до середини.

- Гарненько тут у тебе, а який романтичний вид з вікна, - хвалив кімнату хлопець, проходжуючись вперед – назад.

- Чого тобі? – неприязно запитала.

- Чого відразу сердишся, я що не можу прийти до своєї майбутньої нареченої просто так?

Я аж вдавилася водою, яку щойно надпила з пляшки. Максим швидко опинився біля мене і постукав по спині.

- Не говори дурню, я навіть на дівчину ще не погодилася, - захрипим голосом проговорила, а потім додала: - але якщо так взяти ти і не пропонував.

- Пропонував, просто ти не зрозуміла.

- То значить, що я тупенька?

- Я цього не говорив.

- Але подумав.

- Помиляєшся.

Сказавши ці слова, він з розмаху застрибнув на ліжко, зминаючи одяг, який був там акуратно розкладений. Я аж скипіла.

- От, що ти зробив, я спеціально везла акуратно одяг, щоб його не пом’яти, а ти просто взяв його і зім’яв. Негайно встань!

- Та не кипішуй так, скажеш покоївці і його попрасують.

- От дякую, що б я робила без твоїх порад. Чого ти взагалі сюди прийшов? Я взагалі-то хотіла відпочити з дороги.

- Серйозно? У тебе цілий день вільний, а ти будеш його так марнувати. 

-  Так, я хочу спати, бо через тебе не могла заснути у літаку.

- Через мене? Я ж тебе не зачіпав, - здивувався Макс.

- Так, але так пильно дивився, що аж моторошно було, - червоніючи, відмахнулася.

Глянувши на мій ображений вигляд, Максим зареготав на всю кімнату.

- У мене є пропозиція. Давай прогуляємося містом.

- Я з тобою нікуди не піду, - ще вдавала ображену я, але серце зрадливо защеміло від такої пропозиції.

- Невже сама будеш гуляти? В Парижі небезпечно таким красивим дівчатам, а то вкраде ще хтось.

Моє серце загупало вже як скажене, він назвав мене красивою і раптом відчула, що почала ще більше червоніти, тому швиденько відвернулася.

- Добре, ходімо, лише швиденько переодягнуся.

Максим задоволено кивнув і продовжував лежати на моїх речах. Я невдоволено схрестила руки.

- Ти що будеш дивити як я переодягаюся чи може все-таки вийдеш?

- Добре, добре уже виходжу, чекаю тебе в холі, - підіймаючи догори руки мовив юнак і рушив до виходу. Проте потім повернувся і заговорив:

- Хоча я не проти  і подивитися… - не встиг договорити до кінця, як отримав пляшкою з водою по нозі.

- Зрозумів, уже йду.

Вже через двадцять хвилин ми йшли старовинною тихою вуличкою. Як же гарно навколо! Відразу чомусь згадався фільм про трьох мушкетерів.

- Ти напевно зголодніла? – перервав мої думки Максим.

- Та ні, - і тут зрадницьки завурчав живіт.

- Ну звісно, - засміявся юнак і вказав на невеличке кафе. – Ходімо.

Ми сіли за столи на вулиці, тому я навіть не змогла розглянути кафе всередині.

- Пропоную замовити відомі французькі круасани, - заговорив хлопець, розглядаючи запропоноване офіціантом меню.

- Добре, нехай будуть круасани і кава.

Розмова не клеїлася, та і я не намагалася її розпочати.

- Що б ти хотіла відвідати? – порушив тишу Максим.

Я на мить задумалася, бо дуже багато куди хотіла піти, але все-таки сказала:

- До Ейфелевої вежі або до Лувру, а ще хотіла прогулятися Єлисейськими полями.

- Чудовий вибір.

Ось я вже стою біля Ейфелевої вежі і моє серце б’ється, як скажене. Велична металева споруда височіє ген-ген аж до неба, наче розділяючи його на дві частини. Як говорять: «Париж без Ейфелевої вежі – не Париж». І не дивно, адже саме ця споруда є символом французької столиці, особливо якщо врахувати, що практично на всіх буклетах та листівках, присвячених Парижу, розміщені фото дітища Олександра Густава Ейфеля. Сьогодні вже мало хто пам’ятає, що 120 років тому багато французів виступало проти зведення вежі в Парижі. Навіть після того, як проект був закінчений, влада мала намір знести його через 20 років. Як добре, що задум все-таки не здійснили, бо тоді ми не побачили такого величного витвору мистецтва. Ще трохи погулявши вуличками, потрібно було повертатися, щоб добре відпочити перед завтрашнім днем. Вже лежачи в постелі з словником в руках, не могла ніяк зосередитися на французькій, згадуючи сьогоднішній день. Здається я знову закохуюся в Максима, в його посмішку, очі і постійні підколи з його боку. Чомусь так приємно стає коли він робить мені компліменти чи просто доторкається до руки. Згадала його поцілунки, на які я не відповідала, мимоволі доторкнулася до губ. Жах, я божеволію, божеволію від кохання. Якби хлопець просто зараз прийшов, то я б не втрималася і випалила б йому, що кохаю його.