18

⁃ Аліно, я вирішив запропонувати тобі роботу моїм особистим перекладачем. Ми укладаємо договір з французами і нам потрібно буде поїхати на тиждень до Парижу, щоб підписати договір.

 ⁃ Але, я не знаю ділової французької, лише розмовну, - проте перспектива потрапити до Парижу не могла не радувати.

 ⁃ Я це знаю, тому пропоную записати тебе на двотижневі курси. Як ти до цього ставишся? - запропонував Антон Олегович.

 ⁃ Позитивно, але чому я, адже ви могли взяти на роботу професіонала, - здивувалася я.

 ⁃ Бо я тобі довіряю і знаю, що ти дуже здібна і розумна.

 ⁃ Дякую за довіру і з радістю  приймаю вашу пропозицію, - розквітла я, бо не часто почуєш від поважної людини таку похвалу.

Минув важкий тиждень. Я крутилася, наче білка в колесі. Спочатку була на парах в університеті, а тоді бігла на курси, а потім ще пів ночі вчила французькі фрази, а спала години чотири, тому під кінець тижня почувала себе вичавленим лимоном. Добре хоч від роботи на період курсів звільнили, а то б взагалі не дотягнула до кінця сьомого дня. З Максимом бачилася лише кілька раз і то в різних сторонах коридору. Ще тиждень і я поїду до Парижу. Не можу повірити. Скоро здійсниться моя мрія і я побачу Ейфелеву вежу і Лувр та багато всього цікавого. Жаль лише, що Собор Паризької Богоматері зіпсував вогонь, так мені хотілося його побачити. Лише одне було погано, що доведеться пропустити більше тижня навчання, але нічого я наздожену і перескладу всі прогули, бо ж все таки не щодня пропонують безкоштовно з’їздити за кордон та ще й і заплатять за це. Ще один тиждень минув так само важко, зате я вивчила стільки французьких фраз, як напевно за цілий минулий рік. Ось я вже стою біля входу в аеропорт з невеликим чемоданчиком і паспортом в руках. Батькам вирішила нічого не говорити, куди я їду, бо мама буде дуже хвилюватися, а їй не можна, бо знову будуть проблеми з серцем. Антон Олегович чекати себе не змусив, ось уже стоїть біля таксі і чекає доки вивантажать чемодан, але яким безмежним було моє здивування, коли з автомобіля вийшов Максим. Стоп, невже він також їде? Не можу повірити. Хлопець помітив мене ще здалеку і посміхнувся на всі тридцять два зуби, чи скільки їх там у людини є, а я не знала куди очі подіти. От для чого він тут, чому вирішив поїхати? Реєстрацію ми пройшли досить швидко і ось я вже сиджу в кріслі першого класу. Максим з батьком кудись пропали, і я поки їх немає вирішила переглянути брошурки, які взяла ще аеропорту. Так захопилася, що навіть не помітила, що хтось біля мене сів, і його рука потягнулася через мене до вікна.

- Що ви робите? – трохи голосно викрикнула, а потім підняла очі і помітила Максима.

- Що ти робиш? – вже тихіше перепитала.

На що юнак відповів:

- Та заспокойся ти, лише намагався защипнути тобі пасок безпеки.

- Це я можу зробити і сама,- запротестувала я.

- То чому досі не зробила? - знущально посміхнувся Макс.

Я проігнорувала запитання, натомість сказала:

- А що ти тут робиш?

- Як, що? Сиджу на своєму місці і чекаю злету. Мій батько погодився з думкою, що ти можеш боятися, бо ж це твій перший раз і дозволив сидіти біля тебе, невже ти проти?

- Навіть якщо і проти вже все одно нічого змінити не зможу, - можливо аж занадто драматично сказала, бо розсмішила хлопця.

- Чиста правда, - задоволено промуркотів юнак і відкинувся на спинку крісла.

Літак почав набирати швидкість для злету, і моє серце разом з ним. Здавалося, що воно зараз вирветься з грудей і впаде під ноги хлопцю. Як же це все таки страшно. Я впечаталася в крісло і боялася навіть рухнутися. Чомусь відразу згадалися всі ужастики, пов’язані з аваріями літаків. Я судорожно стиснула пальці в кулак і навіть не помітила, що вони почали біліти. Раптом відчула як Максим бере мої побілілі пальці в свою міцну і теплу руку і легенько погладжує вище зап’ястя. Мені стало так добре, що навіть не подумала вирвати свою долоню з його і закричати, щось на кшталт, що він собі дозволяє. Від його дотику почувала себе у безпеці і почала потроху заспокоюватися.  Відчула лише легенький поштовх, обережно розплющила очі і зрозуміла, що вже лечу на землею. Це були просто незабутні емоції, навіть сказала б адреналін. Звичайно як буду повертатися назад, то вже не буде таких відчуттів, але зараз просто насолоджувалася польотом.

- Дякую, тобі, - сказала, трохи червоніючи, і швиденько забрала свою руку з його долоні.

- Будь ласка, а чого так засоромилася, визнала, що мої дотики можуть бути приємними.

- Ще ні, - засоромлено відповіла.

- А…тобто хочеш ще, щоб вже точно переконатися, - задоволений моєю необачною фразою, промуркотів Максим.

Я зрозуміла, що бовтнула не те, чи може це хлопець неправильно витлумачив мої слова, тому відразу заперечила:

- Я не це мала на увазі.

- Гаразд, проїхали. Поспи трохи, бо летіти нам ще довго.

Так, вже, заснеш тут, коли щоразу відчуваєш на собі його пильний погляд. Швиденько відвернулася до вікна, одягнула навушники і заплющила очі.

- Що слухаєш? - запитав хлопець через хвилин п’ять і, не чекаючи відповіді, вихопив один навушник і підніс до свого вуха.

- Ей, віддай, - я легенько потягнула за провід, проте хлопець ніяк не зреагував.