17

Я була страшенно зла, навіть не стільки на Максима, як на себе. От як можна було вчинити таку дурість, яку зробила я, та ще й доведеться йти на зустріч з Андрієм. Не те, що він викликав в мене негативні емоції, навіть навпаки  був кумедним, але мав один недолік. Андрій не був Максимом. На роботу, щось іти зовсім не хотілось, з великим б бажанням зарилася  у ковдру і поспала кілька годинок, або занурилася в теплу ванну з бульбашками, щоб вода хоч трохи змила гіркоту з душі. От і перевірила Максима і що це дало? Анічогісінько. Я зовсім не зрозуміла його поведінку, з одного боку він ревнує, що не може не означати, що я йому подобаюся, але з іншого - може хлопець не може пережити, що його замінили іншим. Я остаточно заплуталась. Раптом мої думки перервав телефонний дзвінок, я миттєво підняла слухавку і почула стривожений голос Марини.

- Аліночко, скажи, що я тобі давала доручення знайти перекладача на сьогоднішній вечір, - ледве не плакала дівчина.

- Ні, ви мені такого не говорили, - здивовано промовила я.

- Боже, я пропала, через мою вагітність, я зовсім стала все забувати. Антон Олегович мене вб’є, - вже ледве стримувалася від істерики секретарка.

- Заспокойтесь, з якої мови потрібно перекладати?

- З французької. Я пропала, бос мене точно звільнить.

- Спокійно, це буде ділова зустріч? - далі запитувала я.

- Ні, а що? - трохи заспокоїлася Марина, до якої почали повільно доходити мої слова.

- Я знаю французьку, не так щоб перекладати ділові переговори, але для неформальної розмови досить добре.

- Ліночка, дорогенька, прошу тебе, рятуй, - взмолилася дівчина. - Бо я пропаду, якщо нікого не знайду.

- Добре, лише заспокойтесь. Де буде проходити вечір?

- У бенкетному залі. До речі, тобі є що одягнути? - нарешті задала правильне питання.

- Ось саме це я і хотіла сказати, що нема.

- З цим ми щось вирішимо, я дам тобі адресу своєї сестри, вона має допомогти тобі зробити зачіску і макіяж, я ж постараюся знайти сукню. Який у тебе розмір?

- ХS

- О, в мене теж був такий самий до вагітності, тому сукня точно буде.

Я поклала слухавку і раптом захвилювалася, а що раптом у мене не вийде, це ж потрібно перекладати живу розмову, і зовсім не те, що читати книги. І так, потрібно трохи уточнити мою біографію. Так справді я знаю французьку, це була ще одна моя дитяча мрія, вивчити цю прекрасну мову і поїхати до Парижу. Тому я з п’ятнадцяти років самотужки почала вивчати французьку, звісно вона не була ідеальною, тому репетиторством я звичайно займатися не могла, а от читати французькі романчики, це запроста. Я так розумію, часу у мене мало і треба швидше їхати додому, щоб прийняти душ, а потім відразу до сестри Марини. А точно, потрібно ще перенести зустріч з Андрієм, бо ж хлопець прийде до мене додому, а мене не буде. Не встигла придумати, що сказати обнадієному юнаку, як він сам зателефонував і почав щось бурмотіти, я не зрозуміла ні слова, тому попросила повторити.

- Ліно, мені дуже жаль, але ми не зможемо зустрічатися.

- Чому? – щиро здивувалася.

- Прощай.

Так, щось я зовсім не зрозуміла, що це щойно було. І взагалі звідки він взяв, що я хочу з ним зустрічатися, бо ж домовлялися ми лише про одну прогулянку.  Ліно, Ліно, розумієш тебе кинули, ще до того як наче ви почали зустрічатися, дожилася. Звичайно у мене були підозри чому Андрій так швидко змінив думку, напевно, Максим постарався на славу. Але, якщо так взяти, то навіщо їй такий  боягуз, який боїться, будь-якої проблеми на шляху до його щастя. Проте з іншого боку я була навіть рада, такому повороту подій, бо не надто вже і горіла бажанням йти на ту зустріч.

Через півтори години вже сиділа перед дзеркалом і дивилася як Олена, сестра Марини, чаклувала над моєю зачіскою. Чогось відразу згадалася Леся, як жаль, що я з нею посварилась, зараз мені дуже потрібна її допомога. Коли і з макіяжем було закінчено, до кімнати ввійшла Марина і простягнула мені сукню. Я зняла захисний чохол і ахнула.

- Ця сукня неймовірна, - прошепотіла я, розглядаючи темно-зелену з легкої тканини сукню фасону «рибка».

Я за допомогою сестер обережно її одягнула і глянула у дзеркало. Сукня облягала мене, наче друга шкіра, вигідно підкреслюючи всі мої принади фігури. Спереду була повністю закритою, а от спина навпаки відкритою, розріз доходив до середини спини, а також ще один розріз був внизу і оголяв ногу до середини стегна. Сукня здавалась простою, без жодних прикрас, але на мені дивилася вишукано і дорого. Мій образ доповнили сережки середньої довжини, які при кожному русі подзенькували і браслет. Я ще раз крутнулася перед дзеркалом і взула туфлі на досить високому каблуку, бо від шпильок відразу відмовилася, адже знала, що з координацією у мене проблеми.

- Дякую, вам за все, - прошепотіла, сідаючи у таксі, хоч на цей раз уже їхала за власний кошт, що не могло не радувати.

- Це тобі дякую.

Доки їхали серце страшенно колотилося, хоч би все було добре, прошепотіла, напевно надто голосно, бо таксист повернув до мене голову і глянув, як божевільну. І він був правий, от для чого я вв’язалася в цю аферу, якщо в мене нічого не вийде, я не просто осоромлюся перед усіма, підставлю Антона Олеговича і Марину, та ще мене до повного щастя звільнять. «Гони геть від себе всі негативні думки,» - знову прошепотіла, але так тихо, що таксист навіть не почув. Їхали ми вже хвилин тридцять, а може більше і ось нарешті машина зупинилася недалеко до входу. Я наскільки могла елегантно вийшла з таксі і попрямувала, подумки молячись, щоб не наступити на сукню і не в пасти, на очах у інших гостей. На вході, простягнула запрошення охоронцю, а він поставив на моїй руці печатку. Таке я вперше бачила, вона була зовсім не помітною, але коли до неї підносили своєрідний ліхтарик, то вона починала світитися. Пройшовши до середини, відразу помітила Антона Олеговича, який розмовляв з якимось хлопцем, його обличчя я не бачила, але серце злякано тьохнуло. Ось юнак відійшов, і я наважилася підійти.