10

Бігла наче навіжена, в голові крутилися мільйони сумнівів. От навіщо так розізлила хлопця, тепер назавжди його втратила. Я ще пам’ятала його очі, які просто палали вогнем. Проте відчувала, якесь дивне задоволення чи навіть гордість за свою поведінку. Хай трохи помучиться, позлиться, це піде Максиму лише на користь. Потрібно терміново розповісти про все Лесі, може подруга, щось путнє порадить, що роботи далі.

-  Що ти зробила?!! – закричала в слухавку Леся.

-  Я йому відмовила, - спокійно повторила.

-  Ти взагалі нормальна? Як ти могла відмовити найкрутішому хлопцю універу. Я звичайно помітила ще самого початку, що ти йому не байдужа, але навіть не підозрювала, що настільки.

-  Ну, по-перше, він навіть не запитав чи я хочу, а просто поставив перед фактом, мені це не сподобалося.

-  А що ти хотіла, щоб він впав перед тобою на коліна, чи довго за тобою бігав. Зрозумій такі як Максим отримують все що хочуть і ніколи не отримують відмови. Ти заділа його гордість і тепер він, якби тебе не кохав, з принципа більше не підійде і не заговорить з тобою.

-  Пробач, звичайно, але я не погоджуюся з твоєю думкою, бо я не іграшка, яку можна купити, а награвшись, викинути на смітник, а особистість.

-  Я не буду з тобою сперечатися, але знай, що ти помилилася, хоч це визнай.

-  Ні, бо вважаю себе правою, - вперто стояла на своєму.

-  Тоді чого ти до мене зателефонувала, якщо тобі не цікава нічия думка, крім твоєї власної, чи ти хотіла від мене почути, яка молодець. Проте, пробач, бо сказати тобі такого не можу та й не хочу, - кричала в слухавку розлючена дівчина.

Леся, висказавши все, кинула слухавку, а я так і стояла не в змозі відірвати телефон від вуха. Не такої реакції від подруги чекала, думала, що Леся мене підтримає й ми вдвох вигадаємо, як діяти далі, але що вона зробила, вичитала мене як маленьку дівчинку, та й ще сказала, що винна в всьому я ж сама, тільки за те, що вважаю себе людиною й особистістю.

Максим

Хлопець просто стояв і дивився, як дівчина зникала з поля зору. Він відчував себе кинутим, хоч був впевнений, що так почуватися не буде ніколи в житті. Його вабила ця непокірна красуня, вона єдина, хто не впала до його ніг, після такої то пропозиції. Максим не відчував себе винним, навіть зважаючи на слова дівчини. Проте в його голові проскакували думки, що з Ліною потрібно поводити себе не так як з іншими, бо вона особлива, і саме ця якість так манила хлопця. Максим був готовим на все аби завоювати цю неприступну скелю, але гордість постійно зупиняла його. Нічого, він почекає, коли дівчина сама до нього прибіжить, хоча й розумів, що цього може ніколи й не статися, з її то норовом.

Юнак мучився цілий тиждень, все з голови не йшла Ліна. Оце він реально попав, ще не вистачало закохатися в неї. В універі Максим всіляко уникав дівчину, хоч робити це було не так легко, бо наче за наказом долі юнак постійно й повсюду зустрічав Ліну. В неділю під вечір хлопець не витримав і рушив до моря.  Максим любив море, воно було наче наділене чарівною силою, заліковувати рани. І це не прості припущення. Десять років тому в хлопця померла мама. Ніхто достеменно не знав чому. Ще зранку була абсолютно здорова, а ввечері її вже забрала швидка. Життя - жорстока штука, а смерть - безпощадна. Вона завжди забирає найкращих. Максиму тоді було десять й він ще не до кінця розумів, що означають слова лікаря, що мозок пацієнтки почав відмирати. Потім батько підписував купу документів, значення яких маленький хлопчик збагнути не міг, лише через десь років вісім дізнався, що то були папери на донорство органів. Його радувало те, що мама не померла, а продовжувала жити в інших людях. Максим дуже важко переживав слова батька, що мами більше немає, і саме походи до моря і розмови з ним допомогли йому, трохи відволіктися. Тому Максим, коли йому боляче, завжди приходить до моря і розповідає про всі свої тривоги і проблеми, вода допомагає, змиває весь негатив. 
Юнак гуляв пірсом, годував чайок, які так і кидалися на протягнуті з їжею долоні хлопця, та й взагалі поводили себе наче ручні. Максим зробив кілька фото і вже збирався вертатися назад, як раптом його погляд зупинився на біловолосій дівчині, яка гуляла берегом. Юнак не бачив її обличчя, проте серцем відчував, що то була Аліна. «Спокійно, з чого ти взагалі взяв, що то Ліна. Тепер будеш про кожну світловолосу дівчину так думати?» Хлопець уважно спостерігав за незнайомкою. Дівчина тим часом повільно проходжувалася берегом й складалося таке враження, що не помічала нікого і ніщо. В її ході було, щось легке, незважаючи на те, що вона навіть не відривала стоп під землі й підкидала носками взуття пісок. Вітер розвівав її довге волосся й безжально кидав в різні сторони, хвилі раз у раз обливали дівчину бризками холодної води і майже добігаючи до її ніг, поверталися назад в море, залишаючи їх сухими. Чайки кружляли над її головою й майже сідали на плечі, вимагаючи щоб їх погодували чимось смачненьким. Хлопець замилувався її профілем, який здавався йому таким беззахисним на фоні моря й вітру. Раптом хвиля виявилася надто сильною й з шумом наближалася до берега, вона з розгону накотилася на ноги дівчини й облила її по пояс. Світловолоска скрикнула й поїжилася. В Максима зжалося серце, він уявляв як це неприємно, коли тебе обливають холодною водою, тому йому стало жаль дівчину. В цю мить незнайомка повернулася до нього обличчям й те, що він побачив просто паралізувало його. Максим не помилився перед ним стояла Ліна, власною персоною, а він так сподівався, що це не вона. Юнак не міг навіть рухнутися, і лише коли Аліна повернула голову в його сторону, хлопець різко відвернувся й зжав долоні в кулаки. Ним оволодівало бажання, послати куди подалі свою гордість, кинутися до дівчини, яка вся, аж трусилася від холоду, накинути на неї свою курточку й зігріти її обіймами. Проте Максим стримував себе як міг, а коли повернув голову, то Ліна вже була далеко від нього. Хлопець полегшено зітхнув, він зміг себе стримати й пишався цим.