5

Як вже говорила, що лише інколи перетиналася з НИМ, але і цих зустрічей було достатньо, щоб я помітила, що ВІН на мене навіть не дивиться. Хоча я і не жаліюся, бо ж сама винна, що боюся першою познайомитися. Проте все кардинально змінила одна єдина ніч.

Того кардинального дня, я мирно сиділа в себе на дивані й читала книгу. Хоч і було чотирнадцяте лютого, проте святкувати мені не було з ким, тому цей день не прогнозував, ніяких подій, та й планів не було, тому просто насолоджувала відпочинком. Як раптом мою ідилію порушив дзвінок. Телефонувала моя подруга-старшокурсниця Леся.

-  Ти повинна мене врятувати! – навіть без привітання заявила дівчина.

-  І тобі привіт. Що вже трапилося? - ліниво поцікавилася я.

-  Ти вмієш танцювати вальс?

-  Ну вмію, і що з того? - спокійно відповіла, чим дуже розізлила подругу.

-  Не виводь мене своєю байдужістю і песимізмом. Мені реально потрібна твоя допомога.

-  Та давай вже викладай, що тебе так мучить, чим зможу тим допоможу.

-  Ти пообіцяла.

Я промовчала, бо ж нічого не обіцяла.

-  Мене запросили на елітну вечірку, але я не можу туди піти, бо йду на романтичну вечерю зі своїм хлопцем, і  підозрюю, що він хоче зробити мені пропозицію. Сама розумієш, от як можу йому відмовити,- швидко випалила Леся.

-  То що ти хочеш від мене? Поради? - я й справді не розуміла, до чого йде ця розмова.

-  Ні, я вже все вирішила, замість мене на вечірку підеш ти, - переможно заявила Леся, наче щойно вирішила загадку року.

Я аж поперхнулася чаєм, який щойно надпила зі своєї улюбленої чашечки з кроликом.

-  Ти… в своєму… розумі? - затинаючись на кожному слові, запитала. 

-  Повністю.

-  Як собі це уявляєш? - не могла вже приховати розгубленості, адже на таких заходах ще жодного разу не була.

-  Дуже просто. Всі будуть в масках, ніхто тебе не впізнає. Ти одягнеш мою сукню, а ще тобі доведеться танцювати вальс.

-  Я не піду, - можливо трохи різкувато відповіла.

-  Ну, будь ласочка, я буду тобі безмежно вдячна. Мені обов’язково потрібно бути в двох місцях одночасно, але фізично не можу так зробити, тому й прошу тебе, виручи, як справжня подруга.

-  Ну, ОК, але якщо мене розкусять, віддуватися ти будеш сама.

-  Та все буде ОК, - зраділа подруга і готова була мене розцілувати, якби це не була телефонна розмова.

Ось так в мене ні з того ні з сього з’явилися грандіозні плани на вечір. З Лесею ми познайомилися в гуртожитку, звичайно ще до того як мене з нього виселили. Мені терміново потрібно було роздрукувати реферат і я запитала в чаті гуртожитку, в кого є принтер. Так як принтер це велика рідкість, то відповіла мені лише Леся. Ось так я з нею познайомилася, а потім потоваришувала. Вона часто давала мені свої конспекти, доповіді, книги, бо вже навчається на четвертому курсі. Зовнішністю також дуже схожа на мене, така сама світленька і худорлява. Ми з нею, наче рідні сестри. Також дівчина голова студради факультету, тому її і покликали на елітну вечірку. На неї запрошують лише студентське керівництво і найактивніших студентів. Я звісно ні до першої, ні до другої категорії не належу. Бо сама дуже спокійна і флегматична особистість. Йти мені звісно не хотілося, але от як не допоможеш подрузі, коли на кану можливо її щастя.

***
Леся в мене була через годину з великими пакунками. Обличчя дівчини розпашіло, а волосся вибилося із зачіски, але ці невеликі недоліки лише прикрашали її, додаючи якогось неймовірного шарму Лесиній вроді.

-  Сподіваюся, ти не збираєшся так йти на побачення? - хотілося задіти подругу, але Леся не зрозуміла мого сарказму, тому швидко відповіла з усією серйозністю:

-  Звичайно, ні.

Дівчина розсміялася і підморгнула.

-  Зараз будемо наводити марафет. Давай тобі першій.

Я не противилася такому рішенню і лише мовчки сіла на стільчик біля дзеркала. Взагалі не була рада перспективі потрапити на бал, хотіла просто повалятися в ліжку, читаючи книгу і попиваючи ароматний чай. Леся тим часом дістала з одного з пакетів косметику і плойку і вже хазяйновито розклала все це на журнальному столику.

-  Спочатку зроблю мейкап, а потім зачіску, - перелічувала дівчина, заодно дістаючи з сумки косметичку.

Вона вже набрала на кісточку чорні тіні, як до цього мовчазна я почала протестувати:

-  Тільки не темний макіяж!

-  Мовчи, я знаю, що роблю.

-  Але… - не встигла договорити, як Леся різко повернула мене спиною до дзеркала.

-  От що ти робиш? - викрикнула в розпачі я. 

-  З тебе справжню красуню. Тим часом запам’ятовуй: ти ні в якому разі не знімай маску, всі подумають, що ти це я, тому навіть якщо в когось будуть сумніви ти не повинна підтверджувати їх. Тікай від таких людей подальше. А ще найголовніше о дванадцятій всі скинуть маски, тому маєш зникнути раніше, ніж це станеться. Ти будеш танцювати вальс з Максимом, він сам до тебе підійде, так що не хвилюйся. Все запам’ятала?

-  Здається, так, - невпевнено пробурмотіла я.

Ця ідея все більше і більше мені не подобалася, якийсь наче внутрішній голос говорив, що ця ніч не буде звичайною, але я відкинула всі думки і почала спостерігати за подругою, точніше за тим, що вона робить зі мною. Леся тим часом закінчивши з мейкапом, стала накручувати моє довге волосся на плойку.

Це тривало ще півгодини, як от дівчина востаннє розпилила лак над зачіскою і переможно заявила, що зробила з мене справжню красуню. Я повернулася до дзеркала і не впізнала сама себе. Невже я? Такою вродливою себе ще не бачила.

-  Ну як, подобається? - задоволена своєю роботою запитала подруга. 

У мене навіть слів забракло, щоб відповісти, я стояла і просто витріщалася на своє відображення.

-  Твою реакцію потрібно зняти на камеру, бо таке буває не часто. Ти схожа на людину, яка вперше побачила себе у дзеркалі, - настала черга Лесі наді мною знущатися.

І Леся дзвінко засміялася. Її сміх повернув мене до реальності.