1

Будильник задзвонив певне вже вдесяте, коли я розплющила очі й глянула на годинник. Він показував пів на десяту. Я, наче обпечена, схопилася з ліжка. Проспала. У мене ж співбесіда о десятій; нашвидкуруч прийняла душ і розчесала довге біляве волосся. Одягла перше, що знайшла в шафі, бо звички готувати одяг звечора не мала, і вибігла з квартири. На підборах бігти  швидко не могла, але кросівки взувати також було не варіант. Від швидкої ходи в голові шуміло, а вітер, наче навмисно, спутував неслухняне волосся. Вже чітко розуміла, що спізнилася, але якась внутрішня надія, наче штовхала в спину, кажучи, що не потрібно здаватися на половині шляху. Тому продовжувала іти.

До офісу вбігла в п'ятнадцять хвилин по десятій.

-  Добрий день, - звернулася до дівчини на ресепшині. – Я на співбесіду.

-  Яке ваше прізвище?

-  Вітренко Аліна Миколаївна, - промовила я, коли божевільний стукіт серця трохи вгамувався.  

Дівчина швидко набрала номер і дзвінким голосом повідомила директору, що я прийшла на співбесіду.

-  Мені жаль, але вам відмовлено.

У мене був настільки засмучений вигляд, що співбесідниця не витримала, і після пильного огляду з голови до ніг, прошепотіла:

-  У нас проходить кастинг на моделей, якщо хочете можу вас записати.

У мене просвітлів погляд.

-  Звичайно хочу. Велике вам дякую.

Дівчина простягнула мені анкету.

-  Уважно заповніть і чекайте дзвінка.

***

Аліна, або як вона любила, щоб її називала Ліна була високою, стрункою, світловолосою дівчиною з голубими, як небо очима. Вона переїхала з Кам’янця-Подільського до Одеси два роки тому в надії підкорити велике місто. Навчалася на другому курсі художнього факультету. Спочатку жила в гуртожитку, але після невеликого інциденту, її виселили, хоч вина дівчини була лише в тому, що вона опинилася не в тому місці і не в доречний час. Проте постраждала лише вона, бо інших учасників, як то кажуть, відмазали батьки. Тепер дівчина винаймала квартиру, проте грошей постійно не вистачало і Ліні доводилося весь час шукати все нову і нову роботу. Спочатку дівчина працювала промоутером, згодом малювала портрети на замовлення, але великих доходів це не приносило, а грошей було потрібно багато. Аж ось одного разу їй посміхнулася удача й Аліна знайшла роботу ілюстратора, але от халепа, проспала співбесіду. Проте можливо стане моделлю, а це ж була її дитяча мрія. Що стосується кохання, то на цьому фронті все було глухо, поки що звісно.

Додому зовсім не хотілось, тому вирішила погуляти біля моря. Ліна любила воду, ще з дитинства займалась плаванням, от лише в її місті не було де плавати, якщо не рахувати басейну, але то зовсім не те, відчуття, що в морі, коли над тобою кричать чайки і відчуваєш, що тебе накриває хвиля. Настільки живе все навколо, що аж хочеться розчинитися в ньому, або стати русалкою, щоб ніколи не покидати воду.

***

З агенції зателефонували через три дні й повідомили, що кастинг відбудеться завтра о десятій. Зранку я прокинулася дуже рано, не було ще й восьмої. «На цей раз хоч не проспала і то добре»,- подумала. Одягнула шкіряні лосини і обтягуючий топ, саме такий дрес-код був вказаний. Волосся зібрала у високий пучок, ще раз крутнулась біля дзеркала і, одягнувши пуховик, вийшла на зустріч своїй мрії.

Весь хол агенції був заповнений дівчатами, наче там медом намащено. Я була в списку шістдесят третя. Ой, довго ж доведеться сидіти. Ось розпочався кастинг, до кімнати закликали по троє. Я швиденько сіла на звільнене місце і спостерігала зі свого куточка за дівчатами. Ті хто був перший раз нервово заламували руки, інші тривогу не показували, але машинально кожні три хвилини поглядали у дзеркало, щось поправляли чи припудрювали носик. Я так захопилася, що навіть не почула, як дівчина, що сиділа біля мене почала щось говорити.

-  Пробачте, що ви сказали? – перепитала, бо ж зовсім не пам’ятала, про що запитали.

-  Давай на ти, - запропонувала незнайомка.

-  Добре, - погодилася я, бо і самій було не зручно говорити з ровесницею на "ви".

-  Ти напевно не вперше на такому кастингу, - знову першою запитала дівчина.

-  Та ні, вперше, - здивовано промовила.

-   Ти просто так спокійно поводишся, здається, що вже вдесяте тут, - тепер вже здивовано проговорила незнайомка і нарешті представилася:

-  До речі, мене звуть Оля.

-  Приємно познайомитися. Я Ліна.

-  Мені теж. Знаєш, я хоч і не вперше на кастингу, але жахливо нервую, - поділилася своїми переживаннями нова знайома.

-  Заспокойся, все буде добре.

-  Сподіваюся.

Тут назвали ім’я моєї нової знайомої й вона нервово посміхаючись встала з місця.

-  Побажай мені удачі, будь ласка, - попросила вона, а я не змогла відмовити.

-  Удачі, - коротко сказала.

Я сиділа ще чотири години, мені так вже набридло це очікування, що була готова на стіни кидатися. Аж ось, нарешті, прозвучало і моє ім’я і я, у супроводі ще двох дівчат, зайшла до кімнати. Всередині було кілька фотозон й біля кожної був фотограф, посередині стояв стіл, за яким сиділо троє осіб: дві жінки й чоловік, певно журі. Кожна з учасниць  представилася і підійшла до однієї з фотозон. По черзі сфотографувалися біля кожної з них. Нам говорили якусь певну емоцію, яку ми повинні були показати на фотографії, і ми намагалися з усіх сил, якнайкраще її продемонструвати. Взагалі сам процес мені сподобався, навіть хотілось ще і ще позувати перед камерою, але ось  пролунало стоп, кожному дали номерок і попрощалися, сказавши, що результати повідомлять десь через тиждень чи два. Я стомлена, але щаслива вийшла з кімнати. Як же  виживу, доки буду чекати результати?

Проте очікування виявилося зовсім не таким важким і довгим, як здавалося на перший погляд. Час минав швидко і аж надто скоро мав розпочатися новий навчальний семестр, а я ще навіть не закінчила три портрети на замовлення. Через два тижні зателефонували й повідомили, що потрапила до двадцятки і тепер  чекає ще один кастинг, який назавжди вирішить мою долю. Проте, от халепа, кастинг співпадав із парами, а для відмінниці прогулювати було не припустимо, але чого не зробиш, заради давньої мрії.