35.

   Рита сиділа у маленькій кімнаті для побачень й дивилася у єдине вікно, яке там було. Воно було заґратоване, наче серце самої Рити. Жінка сумно посміхнулася й подумала про те що останнім часом більше не мріє про волю. Ці декілька тижнів дали їй зрозуміти, що іноді закон вище навіть справедливості. Навіть якщо людина не вчинила злочин. Вона сидітиме. Спочатку Рита сподівалася, що Захар Іванович прийде на допомогу. Вона вірила, що він зможе її витягнути, але виявилося навіть він був безсилим у цій ситуації. Захар Іванович найняв для Рити адвоката досить непоганого. Але після того, як адвокат розібрався у справі він повідомив, що у Рити мінімальні шанси. Схоже Віталіна підкупила слідчого й зробить все аби Рита не вийшла на волю. Єдине що втішало дівчину у цій ситуації її майбутня дитина. Цілком випадково Рита дізналася про це коли втратила свідомість у камері тимчасового утримання. Через два дні її перевели у СІЗО й повідомили, що тут вона буде утримуватися до вироку суду. Попри все Рита була щаслива від того, що у неї буде маленька радість заради якої варто жити.

 – Доброго дня, Маргарито Семенівно. Як ваше самопочуття? - поцікавився адвокат Рити. Він увійшов й сів прямо навпроти неї.

 – Дякую, Германе Арнольдовичу, все добре. Є якісь новини? 

– Нічого втішного, моя люба. На жаль все проти вас. У будинку де сталася крадіжка, були камери спостереження? 

– Так у будинку були камери спостереження, — Рита раптом просвітліла від надії. 

– Де саме? - запитав Герман Арнольдович й почав щось записувати у свій блокнот. 

– На подвір'ї, у холі, у коридорі на другому поверсі, де знаходяться наші кімнати.

 – Цікаво чому слідчий нічого мені про це не сказав. Я маю на увазі камери, які знаходилися, безпосередньо будинку, — адвокат торкнувся підборіддя й замислився. 

– Степан Васильович навмисне їх там встановив, тому що завжди боявся злодіїв, — згадала Рита. – Виходить справа явно сфальсифікована, але довести це буде вкрай важко. 

– Чому? 

— Тому, що слідчий зацікавлений у тому щоб посадити вас і надовго. 

– Я теж так думаю, — сумно сказала Рита.

 – Можливо якби я дізнався про камери у коридорі раніше, то це була б хороша зачіпка. Але зараз вже занадто пізно. 

– Але ви ж були у нашому будинку. Невже ви не бачили камер?- допитувалася Рита. 

– На жаль ні. Ваша сестра не впустила мене далі вітальні. Я пробував з нею домовитись, але...

 – Зрозуміло, — тихо промовила Рита. 

– У будь-якому випадку як щось дізнаюся одразу повідомлю, — Герман Арнольдович піднявся й швидко вийшов покинувши Риту на самоті. 

Це був останній шанс вирватися з цього гадючника. Камера у якій сиділа Рита була маленька та ще й до того з не зовсім приємними сусідками. Дві жінки старші від Рити були агресивні та вороже налаштовані. А третя була тихою молодою дівчиною вісімнадцяти років, яку затримали за торгівлю легкими наркотиками. Хоча ця дівчина — Даша, теж постраждала через підставу. Тільки на відміну від Рити її підставив хлопець. Змушував продавати наркотики під виглядом антидепресантів. Саме Даша завжди вступала за Риту перед двома іншими сусідками. Тому Рита вперше знайшла найкращу подругу. Вони стали близькі наче сестри. 

Ділилися одна з одною наболілим та підтримували як могли.

 – Ти навіть не уявляєш, Ритко, як я його кохала й сліпо вірила, — відверто сказала Даша в одній розмові з Ритою. 

– Це не дивно. Він же так довго був твоїм хлопцем. – Так, але з самого початку він мене використовував. Розумієш? 

– Так. Хто не розуміє. Кожен з нас у житті хоча б раз кохав, — Рита раптом відчула як до очей підступили сльози. 

– А твій коханий? Де він? Так і не з'явився? почала розпитувати Даша. 

– Його більше не має у моєму житті. Єдине що зараз мене цікавить це моя майбутня дитина. Тільки вона має значення, — відповіла Рита.

 Але насправді думки про Андрія не покидали її жодного дня. Він снився їй ночами. Вона тягнулася до нього, але він зникав наче у тумані. Насправді ж Андрій був зрадником. Він покинув її тоді коли так їй потрібен. Рита здригнулася від холоду й поправила на собі шаль, яку їй недавно приніс Захар Іванович. 

– Ти справді думаєш, що він живе з твоєю стервозною сестрою? - поцікавилася Даша.

 – Не знаю. Та щоб там не було він покинув мене. Не прийшов на допомогу, а залишив гнити у в'язниці.

 – Може тобі ще раз йому подзвонити. Хто знає чи розповіла Віталіна правду твоєму чоловіку, — припустила Даша. 

– Це марна справа. Захар Іванович дзвонив йому й навіть був у нашому будинку, але Андрій не хотів його слухати й зустрічатися з ним.

 – От козел. Як так можна. Невже ти зовсім йому не потрібна? - обурилася Даша й навіть підскочила з місця. 

– Виходить що так. Не потрібна. Та знаєш, що найбільш прикро?- Рита витерла заплакані очі.

 – Що? 

– Що я й досі його кохаю. Навіть попри те що нас майже нічого не зв'язує. 

– А як же дитина? Це дуже багато означає. 

– Дитина тільки моя і на цьому крапка, Дашо. Нікому не смій про це розповідати. Ти мене зрозуміла?

 – Гаразд, не бійся не видам я твою таємницю, — невдоволено промовила Даша. 

– До речі зараз буде вечеря, ходімо, а то знову голодні залишимося, якщо запізнимося, — сказала Рита й потягнула Дашу за руку.

 **** 

– Бойчук, на вихід. До тебе прийшли, — крикнув суворий надзирач. Рита пішла вслід за ним у кімнату для побачень. Вона сподівалася побачити кого завгодно та тільки не Віталіну. Її підла й стервозна сестра стояла біля вікна з гордовитим виглядом. Здавалося вона вважала себе королевою світу.

 – Ну привіт, Рито, як справи?

 – Як бачиш не дуже. Чого ти прийшла? - Рита відчула, що її всю трясе від цієї жінки.

 – Рито, я думаю, ти в курсі, що ми з Андрієм разом. Тому я прийшла з тобою серйозно поговорити. 

– Нам не має про що говорити. Зникни з мого життя Віталіно. 

– Я б з радістю та є одне "але". Я хочу, щоб ти назавжди відмовилася від Андрія, — Віталіна намагалася вдавати з себе милу й добру сестру.