32.

– Ну громадянко Бойчук, що можете сказати на своє виправдання? Навіщо вам знадобилися ці прикраси? 

    Рита дивилася на огрядного та спітнілого слідчого й не знала, що відповісти. Чолов'яга виклав перед нею той самий набір золотих прикрас, який вона колись бачила у Віталіни. Це була підвіска та сережки з червоного золота з вставками білих перлин. Рита гадки не мала як до її кімнати потрапив цей набір. Вона практично з неї не виходила останнім часом. 

– Малахольна ти що язика проковтнула? – гаркнув поліціянт.

 – Ні, я не крала ці прикраси, — тільки й мовила Рита. 

– Всі ви так кажете. А насправді виявиться що ти наркоманка, або алкоголічка. І у тебе просто труби горять. Розумієш? 

– Ні, не розумію, бо я справді нічого не крала. 

– Ну ти подивися на неї. У тебе що пластинку заїло? Твої відбитки пальців знайдено на цьому наборі. Це тобі ні про що не говорить? – поцікавився слідчий. 

  Рита змовчала, тому що розуміла, що все сказане нею буде використано проти неї ж самої. Звісно Рита здогадалася як саме її відбитки опинилися на прикрасах. За день до її затримання Віталіна попросила Риту принести їй цей набір. Вона сама сказала їй код від сейфа і проінструктувала, що потрібно зробити. Та Рита не могла й подумати, що це підстава. А зараз все зрозуміло. Віталіна навмисне попрохала її залишитися у будинку Бойчуків поки жив сам Андрій у Києві. Сестра просто захотіла її позбутися от і все. І їй це вдалося. 

Поліція приїхала до їхнього будинку і без жодних пояснень забрала Риту довідділку. Тепер її звинувачують у крадіжці дорогого набору прикрас.

 – Ти хоча б знаєш нещасна,  скільки тобі років світить за цей злочин? – поцікавився слідчий й розсміявся. 

– Скільки? - охриплим голосом запитала Рита. 

– Від трьох до п'яти років не менше. Тому раджу тобі бути більш обачливою у своїх відповідях. 

– Дякую, візьму до уваги. Рита подивилася у маленьке вікно, яке дуже не вписувалося у стіни величезного кабінету слідчого. 

– Ну що ж повернемося до справи. Як саме ви здійснили крадіжку? У вас був спільник? 

– Ні, не був. Мене підставили. Я вам мамою клянуся, що не крала цих коштовностей, — заплакала Рита. 

– Ну крала чи ні покаже слідство. Але якщо ти не бажаєш говорити, то це твоє право. 

   Рита кивнула й у цей самий момент слідчий натиснув на кнопку телефону й попросив помічника відвести Риту до камери. Рита ще ніколи у своєму житті не притягнення до якої відповідальності навіть адміністративної. Вперше в житті їй стало дуже страшно. Якщо її чекає й справді не малий термін, то вийде вона звідси не скоро. Рита раптом згадала про Андрія. Де він? І чим займається? Потрібно подзвонити йому й сказати, що вона втратила у неприємності. 

Можливо він зможе приїхати, або найняти адвоката. Рита аж підскочила від нетерпіння. Через декілька годин прийде слідчий і вона попросить у нього дозволу зателефонувати Андрію. 

Вечора Рита ледве дочекалася. Великою наснагою їй все-таки вдалося домогтися того, щоб їй дали подзвонити чоловіку. Рита набрала номер Андрія й чекала. Довго чекала. Схоже Андрій був зайнятий, бо слухавку не брав. Рита дуже засмутилася й хотіла покласти слухавку, але почула чиїсь голоси на тому кінці проводу.

 – Алло, алло, Андрію ти мене чуєш? – голосно закричала Рита. 

– Ні, він тебе не чує, Рито, бо зараз знаходиться у душі, — відповіла Віталіна улесливим тоном.

 – Ти? Чому ти відповідаєш на дзвінки Андрія? – здивувалася Рита. 

– А ти як вважаєш? 

– Де Андрій, дай йому мобільний. Я хочу з ним поговорити, — благала Рита. 

– Рито, забудь про Андрія та й про цей будинок назавжди. Він не хоче більше тебе бачити. 

– Що, я не розумію про що ти. Дай мені поговорити з Андрієм. Не грай у ці ігри, Віталіно. 

– Я не граю. Ми з Андрієм провели чудову ніч. Зараз він приймає душ, що ще тобі розповісти, щоб ти все зрозуміла? – запитала Віталіна. 

– Ти брешеш. Андрій не міг мені зрадити. Ще й з тобою. Він кохає мене, — тремтячими губами прошепотіла Рита. 

– Не віриш, гаразд. Я тобі доведу, — сказала Віталіна й через декілька секунд Рита почула шум і плеск води. 

– Ти у його кімнаті? – запитала Рита, але вона не встигла договорити з Віталіною, бо роздратований слідчий вирвав у неї слухавку. 

– Досить. Вона не збирається вам допомагати. 

– Можна ще один дзвінок. Будь ласка, — попрохала Рита. 

– Тут не телефонна станція, шановна. Більше ніяких дзвінків, — заперечив чоловік. 

– Благаю. Я повинна зателефонувати ще одній людині. Прошу, — Рита не витримала й розплакалася. 

– Добре, тільки не плач. Теж мені, нюні розпустила. 

– Дякую. Через декілька хвилин Рита спробувала зав'язатися з Матвієм, але він був поза зоною. 

Тому їй нічого не залишалося, як тільки подзвонити Захару Івановичу, своєму вчителю. Він одразу ж згодився приїхати до неї й спробувати допомогти. Рита зітхнула з полегшенням, Захар Іванович розумна людина й зможе знайти вихід з будь-якої ситуації. Їй конче потрібно вийти звідси й розібратися у всьому. Віталіна підставила її, щоб бути разом з Андрієм. Ну що ж Рита не була слабачкою і так просто не здасться. 

Камера у яку помістили Риту була тісна й жахливо смерділа. Крім неї тут було ще дві жінки й один чоловік. Всі вони мали похмурий вигляд. Рита присіла на край дерев'яної лавки. Біля якоїсь блондинки з яскравими червоними губами. Від неї віяло перегаром та ще чимось не зрозумілим. Рита раптом відчула як її мутить. До горла підійшла нудота й Рита ледве втрималася, щоб не блюнути.

 – Чуєш руда, з тобою все гаразд? Ти хріново виглядаєш — сказала та сама блондинка. 

– Все нормально, — Рита відчула що їй катастрофічно не вистачає повітря. Вона зрозуміла, що цю ніч проведе не солодко.