30.

     Андрій був шокований заповітом батька. По суті все майно він залишив дружині. Все навіть будинок, де Андрій виріс батько заповів цьому стерві. Андрій згадав, як у дитинстві батько грав з ним 
у схованки у їхньому саду. Щастю маленького хлопчика не було меж. Чому батько так різко змінився Андрій не розумів.
Як таке взагалі можливо? Невже батько не відчував, що такі люди як Віталіна люблять тільки гроші?. Хоча з іншої сторони Андрій сам одного разу втрапив у ці тенета. Він вірив Віталіні, як самому собі. А вона його зрадила. Заради красивого життя, яке батько їй забезпечив. Андрій був готовий ловити зірки з неба для неї, але навіть це не допомогло. Він щиро її кохав наче юний підліток. Віталіна була його першим й нещасним коханням.
І зараз  ця нахабна жінка, яка обкрутила його батька ще сміє дивитися йому в очі. Андрій міцно стиснув зуби й потягнувся у кишеню за цигарками. Він не помітив як до нього підійшла Віталіна. Вона вся аж світилася від тріумфу й поглядала на всіх зверху вниз.
– Андрію, чого ти так швидко втік? - поцікавилася та.
– А що мені там робити, якщо все вже вирішено. Ти хазяйка усього, живи й радій. А нам з Ритою доведеться шукати нове житло, — кинув Андрій.
– Навіщо? Це й твій будинок також. Ви можете залишатися у ньому жити.
– І як ти собі це уявляєш? Віталіно?
– Ніяк, Рита моя сестра, ти син мого покійного чоловіка. Ми ж не чужі люди, — Віталіна спробувала вдати співчуття.
– Віталіно, вже ніколи не буде, як раніше. Ми з Ритою найближчим часом винаймемо собі житло. 
– Чому ж ви раніше цього не зробили? А тільки зараз?
— Тому, що раніше я вважав, що мій батько не настільки втратив здоровий глузд. Я навіть подумати не міг, що він залишить мене ні з чим, — гаркнув Андрій.
– Я не знаю чому Степан так вчинив з тобою. Але це була його воля, тому мені дуже шкода...
– Тобі шкода? Навряд. Такі люди як ти Віто, не міняються. Не знаю чому та мені здається, що ти  приклала руку до заповіту, — підсумував Андрій.
– Невже ти думаєш, що я його підробила? - запитала Віталіна.
– Не знаю. Та заради красивого життя ти готова на все. Чи не так?
– Думай, що хочеш. Та тепер від мене залежить чи матимеш ти красиве життя, як раніше.
– На що ти натякаєш?
– Ти ж працюєш на заводі, який тепер належить мені. Тільки я вирішуватиму хто в офісі залишиться на своїх посадах, — відповіла задоволена Віталіна.
– Ти що погрожуєш мені? 
– Ні вважай це першим попередженням. Друге буде останнім.
– Ну що ж Віталіно, більше попереджень не потрібно я сам звільнюся, — Андрій сплюнув й різко розвернувся та пішов.
– Ти ж не проживеш зі своєю інвалідкою без гроша. А ні дня, — крикнула Віталіна у слід Андрію та він вже її не слухав.

****
  Ввечері Андрій читав об'яви в інтернеті стосовно оренди квартир. Він хотів якнайшвидше з'їхати з цього будинку, щоб мати змогу більше не бачити Віталіни.
Більш того йому потрібно було знайти ще й роботу, завдяки якій він міг би забезпечити свою сім'ю.
Андрій клацав мишкою по сайтах переповнених об'явами. В цей момент у кімнату увійшла Рита. Вона несла у руках тарілку з нарізаними фруктами. Жінка сіла біля нього на ліжко й поклала перед ними свою ношу.
– Андрію пригощайся, я їх спеціально для тебе нарізала, — мовила Рита. – До речі може хочеш вершків? Я принесу, — продовжила вона.
– Не турбуйся. Поїм без вершків. До речі Рито, забув тобі сказати, що скоро ми переїжджаємо. Тому пакуй потроху речі. 
– Що сталося? Віталіна вигнала нас з будинку?
– Ні, я сам прийняв таке рішення. Батька більше немає, тому й сенсу перебувати тут теж.
– Але це ж і твій дім. Ти тут народився й виріс. Чому ти хочеш піти? - не вгамовувалася Рита.
– Більше не мій Рито. Я втратив все. Батько нічого мені не залишив, — Андрію ці слова далися дуже важко.
– Але як? Він не міг так з тобою вчинити. Степан Васильович любив тебе я знаю.
– Виходить недостатньо любив, якщо все що у нього було він залишив Віталіні, — Андрій понурився.
– І все ж таки я не вірю. Тут щось не чисто. Як ти думаєш,  Андрію?
– Не можу нічого сказати, бо у мене немає доказів. Але те що Віталіна доклала до цього руку я впевнений.
– І що тепер робитимемо?
– Як що? Будемо шукати нове житло. Я більше не хочу залишатися у цьому будинку.
– Гаразд, тоді давай я допоможу знайти тобі щось путнє. 
– Ні, давай краще трохи відкладемо це нудне заняття й поїмо фруктів, які ти принесла. Здається я дуже зголоднів, — Андрій взяв полуницю з тарілки й поклав Риті до рота. Вона засміялася й теж взяла полуницю, яку поклала до рота Андрія.
Коли молоді люди наїлися досхочу, то вони взялися разом до пошуку житла. Рита справно допомагала Андрію й це його дуже тішило. Взагалі він нарешті зрозумів як сильно її любить. Вона була втіленням всього що потрібно для справжньої дружини. Андрій зрозумів, що дуже боїться її втратити. Бо зараз ближчої й ріднішої людини ніж вона у нього не було. 
Вони вдвох залишилися на цьому світі і їхнє кохання потрібно берегти. Рита серйозно захопилася пошуком й Андрій мимоволі всміхнувся. Його дружина була дуже гарною, коли чимось серйозно займалася. А ще доброю, мудрою й було дуже багато рис, які він в ній любив. Руде пасмо впало на лоба Рити й Андрій обережно заправив його за вухо. Рита посміхнулася й подякувала, а потім знову взялася за роботу.
Андрій зітхнув, а потім просто ніжно обійняв дружину. Ось так все життя можна було сидіти разом в обіймах один одного. Та на жаль Андрій знав одне, що схоже доля приготувала йому багато сюрпризів.

Любі друзі хочу зауважити, що зовсім скоро історія Рити та Андрія добігає кінця. Тому всі хто не підписався встигнуть це зробити, щоб надалі слідкувати за оновленнями книг.