29.

     Похорон Степана Васильовича став майже подією місяця. Всі сусіди, друзі та близькі знайомі зібралися провести його в останню путь. Навіть прийшов Валерій Прилуцький з сім'єю, хоча вони взагалі не спілкувалися з батьком останнім часом. Рита старалася допомагати Андрію у всьому, тому що він повністю взяв на себе обов'язки за поховання батька. Андрій всі ці дні був схожий на примару. Було видно, що він дуже важко переживав смерть батька. В ніч на похорон Андрій майже не спав і Рита теж. Вона просто обійняла чоловіка й цілу ніч лежала біля нього. Горе панувало у будинку, тому що Степан Васильович був дуже хорошою людиною. Всі це розуміли, тому й дуже сумували. Рита сама дуже шкодувала за свекром. У них склалися дуже хороші стосунки. Він був для неї наче названий батько. Завжди підтримував й направляв порадами. Завдяки йому Рита потрапила у цей будинок і зустріла Андрія. Якби не Степан Васильович вона б так і залишилася жити зі своєю мачухою у маленькій квартирі на краю міста. Хоча Рита дуже любила свою мачуху й завжди знаходила з нею порозуміння. Та Степан Васильович дозволив їй опинитися у казці, де вона знайшла свого прекрасного принца. 

– Рито, ти чого тут розсілася? Допоможи Галині Тимофіївні накрити на стіл, — до кухні увійшла незадоволена Віталіна. Ці декілька днів після смерті Степана Васильовича вона наче оскаженіла. Хоча на самому похороні вдавала вдову, яка дуже скорбить. – Вже всі гості зібралися? 

– Рито, стіл потрібно накривати до того як почнуться поминки. Чи тебе потрібно вчити? – гаркнула Віталіна. 

– Я знаю, просто мені стало цікаво чи є у нас ще трохи часу? – Якщо ти й далі так сидітимеш без діла, то гості сядуть за порожній стіл. 

– Не хвилюйся, все буде зроблено. Ми з Галиною Тимофіївною справимося. 

– Так вже краще. До речі де твій чоловік? Мене вже всі питають, — поцікавилася Віталіна.

 – Не знаю. Востаннє я бачила його на кладовищі, — відповіла Рита. 

– Завжди цей Андрій десь подінеться, коли він мені особливо потрібен, — пробурмотіла Віталіна й вийшла з кухні.

 – Не звертай уваги на Віталіну Михайлівну. Вона теж по своєму переживає смерть чоловіка, — сказала Галина Тимофіївна, коли помітила, що Рита засмучена. 

– Ви маєте рацію. Тим більше Віталіна вагітна, а тому дуже вразлива, — промовила Рита й на мить подумала, якби їй хотілося мати дитину від Андрія. Маленьку радість та частинку коханої людини.

 – Рито, ти себе добре почуваєш? – запитала Галина Тимофіївна. 

– Так, звісно. Мені трохи важко змиритися зі смертю Степана Васильовича от напевно і все.

 – Тоді добре, а то ти якась занадто бліда. Якщо тобі стане гірше, ти скажи. Рита кивнула й взялася за роботу. 

   Взагалі останнім часом вона й справді почувалася не дуже добре. Її кидало то в жар, то в холод, або ж взагалі темніло перед очима. А кілька днів назад Рита втратила свідомість. Саме у той день, коли помер Степан Васильович. Можливо й справді варто звернутися до лікаря? Рита швидко відмахнулася від дурних думок продовжуючи нарізати дрібно холодні закуски до столу. Через годину вже всі гості зібралися й сиділи за великим столом. Було багато розмов і згадувань про Степана Васильовича. Тому що всі присутні глибоко поважали покійного. Прилуцький на диво почав втішати Віталіну. Його син про щось розмовляв з Андрієм. Рита дивилася на все це й розуміла, що зайва на цьому заході. Андрій та Віталіна приймали співчуття та навіть сиділи разом. Хоча для всіх їх об'єднувало спільне горе. Рита відійшла від столу й присіла у самому кінці. Вона просто спостерігала за тим що відбувалося. Раптом позаду себе вона відчула якийсь рух. Рита обернулася й побачила перед собою Матвія. 

– Привіт, Рито, як справи? Вибач, що не підійшов до тебе раніше. Не як не було змоги, — почав виправдовуватися Матвій. 

– Навіщо? 

– Що навіщо? – не зрозумів Матвій.

 – Навіщо тобі до мене підходити. Краще підтримай Віталіну, вона все-таки подруга твоєї сестри, — промовила Рита й відвернулася. 

– Рито, ти що образилася на мене? - Матвій підсів до Рити ближче.

 – Ні, просто зараз не час для люб'язності. Помер член нашої родини. Нам всім дуже боляче, — констатувала Рита. 

– Рито, не зрозумій мене неправильно, але чому ти не поряд з Андрієм? Коли у нього таке горе? 

– Андрій знаходиться у колі рідних і близьких. Йому потрібно з ними розділити цю втрату, — тихо промовила Рита. 

– Хіба не ти для нього найважливіша людина у світі? 

– Зараз ні. Але я не ображаюся, тому що розумію його, – жінка зітхнула й відчула якусь важкість на серці.

 – Ти хороша дружина, Рито. Андрію дуже пощастило, — посміхнувся Матвій з сумом.

– Дякую, Матвію та я, мабуть, піду. Галина Тимофіївна чекає мене на кухні, — Рита піднялася й швидко пішла геть, щоб не підтримувати розмову з Матвієм.

 – Бувай, до наступної зустрічі, — махнув Андрій.

   Пізно вночі втомлена Рита ледве дійшла до ліжка. Вона лягла біля Андрія й поклала свою руку йому на живіт. Андрій міцно спав. Рита довго роздивлялася його милуючись правильними рисами обличчя. Жінка ніжно торкнулася пальцями його губ й Андрій трохи поворухнувся уві сні. Рита ще раз провела пальцями по його щоці й відчула тепле дихання чоловіка. Але раптом він схопив її за руку й потягнув на себе. Від несподіванки Рита мало не втратила рівновагу. Андрій її міцно обійняв й притиснув до себе. Так їй довелося спати до самого ранку. Вона серцем відчувала наскільки потрібна йому.

Та вранці коли Рита прокинулася, то помітила, що Андрія вже немає. Швидко одягнувшись вона спустилася вниз до кухні. 

– Галино Тимофіївно, добрий ранок. Ви не бачили Андрія? - запитала Рита у кухарки. 

– Так він у столовій кімнаті снідає. Я думала він тобі сказав.

 – Напевно не хотів мене будити. Галино Тимофіївно я піду поснідаю разом з ним, — Рита взяла невеликий шматок омлету та риби й поклала собі на тарілку. Коли вона увійшла до столової, то здивувалася тому факту, що Андрій снідав не один. З ним була Віталіна. Вони про щось розмовляли й навіть одразу не помітили Риту.